Євангеліє від Матея 9, 1-8

1 Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто. 2 І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: “Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.” 3 Та тут деякі з книжників заговорили між собою: “Він хулить.” 4 Ісус, знавши їхні думки, каже: “Чого лукаве думаєте в серцях ваших? 5 Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, – чи сказати: Встань і ходи! 6 Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати”, – каже розслабленому: “Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому.” 7 Встав той і пішов до свого дому. 8 Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям.

 

У главах 5-9 Євангелія від Матея описується перший етап прилюдного служіння Ісуса, у Слові і ділах якого Царство Небесне приходить, радше, вривається у цей світ. 10 чудес, описаних у глл. 8-9 (що, ймовірно, перегукуються з десятьма знаками, якими Бог явив свою силу і владу у Єгипті та визволив свій народ (Вих. 10,1-2[1])) впроваджують Царство, проголошене в глл. 5-7, вказують на його реальність та виявляють його природу.

Нагірна Проповідь завершується визнанням влади, яку має Ісус і яка виявляється у Його слові: „І як Ісус скінчив ці слова, народ не міг надивуватись його навчанню, бо він навчав їх як повновладний, а не як книжники їхні.” (Мт 7,28-29). Ту владу визнає і сотник: „але скажи лише слово і слуга мій видужає” (Мт 8,9). Розповіді про чудеса у цих главах позбавлені багатьох подробиць і деталей, щоб підкреслити могутність і силу Слова Ісуса, яке перемагає хвороби і бурю та визволяє з під влади бісів і гріха.

Три чуда, про які розповідається у 8,23-9,8 (утихомирення бурі на морі (23-27), оздоровлення гадаринських біснуватих (28-34) та зцілення розслабленого у Капернаумі (9,1-8)), дослідники визначають як чуда влади/сили (εχουσια) Ісуса. Важливо підкреслити, що поняття Царства тісно пов’язане з поняттям влади Царя, оскільки Царство є проявом та здійсненням влади Царя, що перемагає ворогів, спасає свій народ і дарує йому мир[2]. Ці три чуда, що підкреслюють владу Ісуса над хаосом, бісами та гріхом, є знаками приходу цього Царства.

Водночас, починаючи з 9 глави, зростає неприйняття та бунт проти цієї влади, що врешті приведе до смерті Ісуса. Спочатку ж цю владу намагаються заперечити, звинувачуючи Ісуса в богохульстві (зцілення розслабленого Мт 9,1-8), в неморальності та розпусті („Чого це ваш учитель їсть з митарями та грішниками?” 9,11), у відсутності благочестя („Чому ми й фарисеї постимо (багато), а твої учні не постять?” 9,14) та у союзі з князем бісівським (9,34).

 

1 Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто. 2 І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.» 3 Та тут деякі з книжників заговорили між собою: «Він хулить.» 4 Ісус, знавши їхні думки, каже: «Чого лукаве думаєте в серцях ваших? 5 Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, - чи сказати: Встань і ходи! 6 Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати», - каже розслабленому: «Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому.» 7 Встав той і пішов до свого дому. 8Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям.

(пор.: Мк 2,1-12; Лк 5,17-26).

 

1 Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто.

своє місто: В Мт 4,13 говориться, що Ісус покидає Назарет і оселюється в Капернаумі, котрий стане центром Його служіння і буде вважатись Його містом. В епоху Нового Завіту Капернаум був досить багатим містом, що жило з рибальства та торгівлі, у якому постійно перебував римський гарнізон.

 

 2 І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах.  Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.»

У розповіді Матея не згадується про дім і розібрану стелю, а  про присутність народу згадується у в.3 (книжники) та при кінці уривку у в.8. Складається враження, що чудо відбувається просто на капернаумських вулицях. Деталі, що подаються Мк та Лк, опускаються, що зробити наголос на вірі друзів, що принесли розслабленого, на зцілюючій силі Слова Ісуса і на діалозі, в якому розкривається значення самого чуда.

І от принесено до нього... Побачивши їхню віру…: В тексті прямо не згадується про друзів та про їх кількість (Мк 2,3: четверо). З вжитої тут форми дієслова можна зробити висновок, що ініціатива цієї зустрічі з Ісусом походила від друзів розслабленого, тоді як сам хворий вже змирився зі своєю неміччю, зневірився у зціленні і збайдужів до своєї подальшої долі. Віра друзів (побачивши їхню віру) е протиставиться зневірі хворого (сказав розслабленому), тож і звертається Ісус до нього „бадьорися, сину».

В цьому вірші є добра новина і для нас. Ми не можемо змінити чи навернути друзів та близьких, якщо вони закриті у своїх упередженнях, засліпленні своїми болями та розчаруваннями, зневірені та озлоблені. Проте наша молитва та свідоцтво нашого життя (якщо самі не рослаблені гріхом) приведуть їх до Христа, Він же вчинить по нашій вірі.

Розслабленого, що лежав на ношах: παραλυτικος, паралізований. Йдеться про людину не здатну керувати своїми членами, рухатись, немов би була повністю знесилена або неначе чимось зв’язана. Така людина у всьому залежна від інших, все її життя і весь світ для неї зводиться до ложа (κλιnh постіль, одр, ліжко), на якому власне недужого і принесли. Відчуття своєї безпорадності та залежності та усвідомлення безнадійності свого стану, а часто ще й пройшовши через озлоблення та нарікання, приводять до повної апатії до всього і до себе. Стан розслабленого є влучним образом дії, наслідків та стану гріха, що нівечить та отруює життя людини, перетворюючи його на животіння, позбавляючи людину її гідності та радості від життя. Саме життя для неї стає мукою. Такий стан є повною протилежністю до Божого Замислу щодо людини.

Бадьорися, сину: qarsei[3] -  можна пересласти як мужайся, дерзай, будь відважним. Як в СЗ, так і в НЗ це слово завжди вживається для потіхи і підбадьорення в важких та безнадійних ситуациях, коли будь-яка земна надія втрачена. Воночас ці слова закликають покладатися на Бога і передують чудесному порятунку. З цього звернення до розслабленого ми можемо пізнати його стан.

сину: teknon- дитя, чадо, син. Будучи сотвореною на образ і подобу Божу людина є дитиною Божою ( Бт 1,27; 5,3). Гріх, який проявився у недовір’ї Богові, непослусі та переступі Божої Заповіді, понівечив цей Образ та відбився на стосунках між Богом та людиною. Грецьке слово αμαρτια, яке перекладається як гріх, містить в собі саме оцю ідею хиби, промаху, відходу від цілі. Стан людства, позбавленого первісної слави та повноти життя, далекий від Божого щодо нього замислу, є наслідком цього непослуху, бунту проти Бога. Гріх щораз то більше приневолює людину, позбавляючи її сили та волі до зміни, духовно її паралізуючи:17 Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені. 18 Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то - ні; 19 бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу” (Рим 7,17-19). Це замкнуте коло розриває Господь своїм прощенням, повертачи її до синівської гідності.

Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються: В юдаїзмі (як і в багатьох античних та сучасних суспільствах) хвороба сприймалась як знак. покарання та наслідок гріха хворого або його батьків (Ів 9,2: „Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?”). Отож жодна хвороба не може бути вилікувана доти, доки не є прощений гріх, що її спричинив. Ймовірно, сам хворий дивився на свою хворобу як покарання за гріх, і зневірився як у прощенні, так і зціленні. Тому зцілення, тобто повернення до цілості і повноти життя, починається з прощення. Ісус повстає перед нами як Спаситель цілоїлюдини, як лікар душ і тіл наших, найперше звільняючи від першопричини зла і страждання у світі – від гріха. Зцілення розслабленого стає знаком цього прощення.

Відпускаються: αfihmi – відпустити, розв’язати, звільнити, простити. Гріхи були неначе прив’язані до чоловіка, і стали його путами.

 

3 Та тут деякі з книжників заговорили між собою: «Він хулить.»

Вибачати може тюльки той, кого ображено, прощати гріхи – тільки Бог: „Я, я стираю твої провини заради мене самого, гріхів твоїх не згадую вже більше.” (Іс43,25). І хоча в юдаїзмі визнавалося, що пророки можуть говорити від імені Бога, на думку книжників Ісус зазіхнув на владу, ща належить тільки Богові. Оскільки слова прощення передували зціленню, їх сприйняли як пусті та безпідставні претензії Ісуса, які отож є богохульством. Зцілення підтвердило, що Ісус має цю владу.

 

4 Ісус, знавши їхні думки, каже: «Чого лукаве думаєте в серцях ваших?

Влада Ісуса підтвержується і Тим, що Він знає про що таємно говорять та про що думають в своих сериях книжники. Бог деколи відкривав своїм пророкам думки та замисли людей.

 

 5 Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, - чи сказати: Встань і ходи! 6 Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати», - каже розслабленому: «Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому.»

В Біблії розповідається про багато чудес, зроблених людьми - Мойсеєм, Іллею, Єлисеєм, - проте ніхто з них не прощав гріхів. В цій перспективі, „легше” сказати: „Встань і ходи!” Але йдеться про те, що сказати, завжди легше, ніж зробити. За словом бл.Єроніма: Inter dicere et facere multa distantia est (між сказати та зробити велика відстань). Сказати легше, якщо прощення не має видимих ознак, якщо слово не пітверджується ділом, тож чудо виявляє силу і владу, що міститься у слові Ісуса.

Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати: Це чудо підтверджує владу Ісуса і виявляє її природу. Титул „Син Чоловічий” в синоптичних Євангеліях служить самовизначенням Ісуса і переважно вживається в контексті страстей та їх предвіщення. Дослівно цей титул означає людина у соїй немочі та вразливості (так, наприклад,  у пророка Єзикиїла, пор. Єз 2,1+). Проте починаючи з пророка Даниїла (Дан 7,13+) та в апокаліптичній літературі (зокрема, книга Епоха) цей титул відноситься до таємничої надприродної постаті небесного походження, що „дано йому владу, славу й царство... Влада його - влада вічна, що не минеться, і царство його не занепаде ніколи.” В цих книгах Син Чоловічий виступає як есхатологічний суддя. В цьому титулі поєднується і приниження, і прослава, він найкраще відкриває природу влади Христа і як вона здійснюється, і в ньому вже міститься парадокс Хреста, що стане царським престолом, знаком прощення та перемоги над гріхом і смертю.

Євреї очікували Царя, помазаного на те, щоб звільнити їх від ворогів (в часах Ісуса такими вважали римлян та язичників), та дарувати своєму народу добробут і процвітання. Серед багатьох розчарувань у царях і царьках, які не мали влади посідати це місце та володіти цим титулом, вони очікували Того, кому єдиному належить така влада і хто зможе її здійснити. І ось Ісус приходить щоб звільнити від найбільшого ворога – від гріха, що паралізує людство та людину, щоб перемогти його та смерть, страх якої тримає людину в рабстві.

Влада – це мати право і могти щось робити. Зустрічаючись з земними владами, що зловживають своїм становищем задля власних інтересів, і роблять це за рухунок слабких та беззахисних, ми вже не ототожнюємо владу зі служінням. Влада ототожнюється з обмеженням свободи, бо часто земна влада базується на силі та ярмі гріха: страх, заздрість, злоба, жорстокість, жадібність, похоть... Влада Ісуса – це служіння і влада, що дарує правдиву свободу дітей Божих, що руйнує пута гріха прощенням. Його влада зцілює та звільнює кожного, хто її приймає, хто слухається Його слова.

 

7 Встав той і пішов до свого дому.

Грецьке дієслово вставати (εγειρω) має так само значення зцілення, відновлення, та повернення до життя. В Новому Завіті саме це дієслово найчастіше вживається, коли розповідається про Христове Воскресення. Чоловік, якого принесли до Христа, весь світ і життя якого обмежувався його ложем, що немов би стало для нього гробом, через прощення піднімається до нового життя, життя у повноті. Тому можна сказати, що він повертається до свого дому – до тої повноти життя у Бозі, до якої і покликана людина і яку через гріх втратила.

 

8 Народ же, бачивши це, настрахався і славив Бога, що дав таку владу людям.

Людям: Владу прощати гріхи Господь передасть своїм учням (Мт 18,18). Покликання Церкви – нести світові визволення через свідоцтво прощення і нового життя, яке з нього починається.

 

 

о. Ігор Цмоканич


 

[1] 1Господь сказав Мойсеєві: «Піди до фараона; я бо закаменив серце його і його слуг, щоб виконати оці мої знаки посеред них, 2 щоб ти оповів це синам і внукам твоїм, що я зробив з єгиптянами і які знаки створив посеред них, щоб ви знали, що я - Господь.»”

[2] Під миром розуміється не стільки спокій, скільки здоров’я,  добробут та достаток, які сприймались як знаки божого благословення.

[3] В І.Хоменка це слово перекладається як „не бійся” (Бт 35,17; Сир 19,10), „не журись” (1Цар 17,13), „покладається, звіряється” (Прип 31,11). У Новому Завіті перекладається як „бадьорися, будь бадьорий” (Мт 9,2.22; Мк 10,49;  Дії 23,11)

Допомогти порталу

Просимо допомоги з оплатою рахунків порталу КІРІОС. Пожертву можна скласти за допомогою кнопки "Пожертвувати" над цим повідомленням. Також перегляд і переходи по рекламних посиланнях допомагають нам утримувати портал і робити його цікавим для Вас.