В сьогоднішньому євангельському читанні дещо відкривається перед нами майбутнє життя у Вічності. Не потрібно нам сприймати його виключно в таких образах, про які ми сьогодні будемо чути. Бо не знаємо ми з вами ні природи блаженств, а ні вічних мук, але саме існування їх не викликає в нас жодного сумніву. На той час вісон та кармазин були найдорожчими тканинами, носили їх виключно римські імператори. Вартість одного такого комплекту одягу дорівнювала вартості – 70 рабів! Оскільки згаданий у притчі багач, принаймні, зовні-обрядово мав дотримуватия приписів Мойсеєвого Закону щодо чистоти, а тому повинен мати, принаймні, 3 – 4 варіанти одягу, щоб своєчасно міняти його... Наскільки великі були його статки, говорить Євангеліє: «бенкетував щодня розкішно» (Лк.16:19). Щоденні бенкети – розкіш навіть для багатих. Якщо б узяти до уваги сучасних багатіїв та сильних світу цього, то напевно, що вони собі не могли б дозволити так "відпочивати", як цей багач. Звернімо увагу й на те, що Ісус не називає його по імені. На це отці Церкви кажуть є дві причини: перша - образ цього багача є видуманий і уособлює всіх тих, хто так міг в цей час жити; а друга - щоб кожен із нас себе порівняв із ним.

Другим героєм цієї притчі є бідний Лазар. Наскільки він бідний, довідуємось з Євангелії: «він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його.» (Лк.16:21). Чуємо, що не тільки бідним, але й хворим був Лазар. З гебрейської мови ім’я Лазар означає "допомога Божа". Він не просить того, що споживає багач: Лазар про такі речі і не мріє. Єдине, що хотів би отримати, це - хоча би крихти чи недоїдки зі столу багача. За старозавітнім законом впале зі столу було нечистим, і правовірний юдей не міг собі дозволити таке їсти. Лазар був особою в крайній потребі, настільки обезсиленим, що навіть не міг відбитись від псів, які «приходили і лизали рани його». (Лк.16:21). Очевидно, що задоволення життєвих потреб Лазаря було для багача не просто можливим, але він навіть жодним чином не відчув би дискомфорту, якби дозволив убогому доїсти залишки своїх бенкетів.

 Правдоподібно є те, що герої притчі є видуманими. Щодо багача, то навіть не згадується його ім’я, а стосовно Лазаря, то, можливо, він в реальному житті був схожим на якогось бідняка, який був сучасником Ісуса.

Помирає убогий Лазар. Слуги багача, побачивши мертве тіло Лазаря, не хотіли навіть поховати, але згодом задубіле тіло зложили в просте якесь полотно, завернули і винесли з-під воріт багатія. Чи поховали в спільній могилі – не знаємо, а чи взагалі ще і поховали?! Про це Євангелія мовчить. Можемо сказати простіше: світ не знав нічого про смерть Лазаря, але про це дізнались в Небі. «Ангели занесли його на лоно Авраама» (Лк.16:22). Ангели Божі зійшли з Неба і ніжно, як мати бере на руки свою дитину, взяли безсмертну душу убогого Лазаря.

Помирає також і багач. Звістка про похорон швидко розійшлась між людьми. Світ дізнається про смерть багача, але Небо мовчить. Прийшло багато приятелів, щоб в останній раз побенкетувати; родина зібралась, щоб розділити майно покійного. Люди прийшли, щоб просто подивитись, адже похорони мали бути надзвичайно помпезні. Та, на жаль, користі для його душі з таких похоронів не було ніякої – вона потрапляє до аду.

Слід звернути увагу на те, що життя бідного Лазаря описується більш докладніше, ніж багача, і навпаки: про багача більше говориться після смерті, аніж за життя.

Проходить трохи часу. Багач розуміє справедливість покарання і бажав лишень малого полегшення. Він підводить свої очі вгору і бачить Лазаря на лоні Авраама. «І він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум'ї цім.» (Лк.16:24). Він не просить ні кухля води, а ні щоб намочив Лазар цілий палець, а лише кінець пальця. Це, на його думку, могло би стати справжнім полегшенням. До цього часу багач навіть не дивився в бік Лазаря, не цікавився його життям. І бачимо як людина - досить-таки не бідна, нічого не зробив для цього бідного та хворого чоловіка. Можливо, він і не знав імені Лазаря, але тепер, коли перебуває в такому суперскрутному становищі, звертається до Авраама та просить допомоги в Лазаря.

Не знаємо - за що був прощений Лазар, але бачимо його на лоні Авраама. Для віруючого єврея «лоно Авраама» - це образ житла, помешкання праведників і синонім до слова "блаженство". Тому, коли Господь говорить про Лазаря, що він знаходиться на «лоні Авраама», всі присутні під час проповіді задумались. Це тепер для нас є звично чути слова: «в оселях праведних оселить, на лоні Авраама упокоїть і до праведних залічить» (фрагмент з відпусту в похоронних відправах). Авраам, відповідаючи на просьбу багача, пригадує: «Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся» (Лк.16:25).

Бачимо, що для одного смерть стала тихим сном та початком вічного й неймовірно блаженного і радісного життя, а для другого - страшним адом. В розмові між Авраамом та багачем Господь пояснює багато цікавих для своїх слухачів речей. Тих, більшість з яких стають принципово важливими у моральному житті до сьогоднішнього часу. Дискусія між багачем продовжується ще одною просьбою. «Отче, сказав багатий, благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого;. я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки.» (Лк.16:27-28). Багач просить Авраама, щоб зробив чудо - воскресив Лазаря і послав його попередити: але кого? Все людство, співплемінників, грішників? Ні, лише його п'ятеро братів, що живуть в домі його батька. (Лк.16:27-28).

Він навіть, перебуваючи у Вічності, просто не здатен думати принципово по-іншому. Його надалі цікавили інтереси лише власні і певного - обмеженого кола людей, які певним чином ототожнені з ним: тілесним чи душевним зв'язком. Авраам вказує йому на традиційне вчення Мойсея та пророків, яке було основою в моральному законі Старого Завіту. Тобто: не потрібно воскрешати Лазаря, бо його прихід у світ не змінить життя братів цього багача. Св. Іван Золотоустий, проводячи аналогію з цією притчею, говорить: «Чому Христос по воскресінню не з’явився цілому Єрусалиму, а лишень учням? Бо фарисеї та старійшина, та не тільки вони, але і досить багато хто з інших – все одно б не повірили. Вони б навпаки: знову хотіли би вбити Ісуса.»

Кожного з нас, дорогі в Христі, можна прирівняти - в більшій чи меншій мірі - до «бенкетуючого багача» з сьогоднішньої притчі. З однієї простої причини: всі ми з вами є занадто зануренні в щоденне матеріальне життя. «Бенкет» - це наше земне життя. «Лазар» - бідна наша душа, яка бажає хоча би крихти уваги до себе. Якщо ж ми сьогодні для неї, для її Божого прощення і спасіння легковажно не уділяємо належної уваги, то в майбутній Вічності вона, вочевидь, буде тяжко страждати: через це наше злочинне недбальство - безвідповідальне небажання потрудитись в духовному житті.

Й тому, насамперед, у щиросердному покаянні і правдивому смиренні варто і слід нам прийти до Господа. Та надалі старатися (вчитися) жити і служити Йому та оточуючим людям - згідно біблійно-євангельських заповідей і настанов. І ліпше це робити, будучи членом живої парафіяльної громади: під постійною духовною опікою і проводом досвідченого душпастиря та в повсякчасному спілкуванні і взаємодопомозі з іншими - достатньо духовно зрілими й активними християнами.

Ми повинні завжди пам’ятати, що життя людини не закінчується тілесною смертю. Бо і там, у Вічності, ми будемо бачити один одного. Притчею про «багача і Лазаря» сьогодні повчає нас Господь. Тому поспішаймо творити добро. Ласкою, увагою і усмішкою, добрим словом та матеріальною допомогою зігріваймо серця бідних, недужих та потребуючих тощо. Щоби такими вчинками свідчити свою віру та любов до Бога і до свого ближнього. Амінь.

Автор: протоієрей Тарас Огар, джерело: sv-paraskeva.if.ua