Всечесніші отці,

Любі брати та сестри,

Достойні представники влади та гості!

Вважаю себе дуже щасливим, що сьогодні маю можливість разом з вами стати у церкві та спільно молитися. Важливість нашого моління підкреслюється й тим, що церква, в котрій молитеся ви та молилися ваші батьки, діди й прадіди, посвячена Богородиці, її святу різдва. Багато у нашій Україні таких церков, котрі посвячені Пречистій Діві Марії, тому що наш народ любить її та знає, що, хто щиро молиться до Пресвятої Матері, обов’язково випросить добра, а найбільше освячення та вічного спасіння. Наше життя коротке й незабаром усі станемо перед Богом, щоб здати звіт зі свого життя.

Сьогодні свято народження Богородиці, але нам відомо й те, що усі, хто народилися помруть і ми з вами не виняток. Бо, навіть сам Божий Син, також помер на хресті, щоб ми прийняли дар його спасіння, помер насамперед, ради нашого вічного добра. Молитви сьогоднішнього свята спрямовані на те, щоб вказати нам та включити нас у важливість цього радісного торжества. У молитвах Вечірні та Утрені нинішнього свята оспівуються батьки Марії. Вони довго очікували на її народження, навіть Анну, матір Марії, називають неплідною, від якої «засяяв плід». Йоаким та Анна довіряли Богові, не нарікали на сусідів, котрі мабуть, погорджували ними, як такими, грішниками, що не мають дітей. Цим святим батькам було трудно десь показатися, бо скрізь, де вони появлялися, в очах людей вони були не прийнятними, бо за думкою багатьох людей того часу, неплідність рахувалася покаранням від Бога. Хоч так насправді не було не є і сам Господь, Ісус Христос, мав біля себе учня Івана, котрий був неодружений і не вважав це покаранням. Коли б так, то відіслав би його женитися, а потім звелів би йому приходити до нього. Або знаємо із Святого Писання про прихід юнака до Спасителя з питанням: що йому чинити, щоб осягнути вічну нагороду? А Спаситель відповів йому, щоб продав усе, роздав бідним, а потім йшов за ним (пор. Мт 19,21; Мр 10,21).

Отже, Господь не посилав юнака закладати сім’ю, бо тоді б було потрібне майно, щоб її утримувати, не потрібно б його позбуватися, а сказав юнакові продати усе і йти за ним, взявши на себе тягар життя. Народження батьками у пізньому віці Марії чи для прикладу, свята Єлизавета привела на світ у своїй старості єдиного Івана Хрестителя, мало завдання показати, що Бог може вчинити усе, що захоче. І у побожних читаннях оспівується, що Господь змінює й лад природи, коли це потрібно. А такий спосіб дії Бога приближує нас до дуже головної правди, що Марія породила Ісуса за дією Святого Духа, тобто, без жодного чоловічого втручання. І ми, християни, віримо у це, хоч не розуміємо до кінця, як Господь вселився у лоно Богоматері. Зрештою, у природі існує так багато речей, а з ними відбувають такі зміни й дії, про котрі людина не в силі збагнути, тому погоджується з тим, що є: «хто може злічити земний порох». Таким та різними іншими способами Господь приближував людей до того, щоб їм було легше прийняти народження Сина Божого за справою Святого Духа. В Утрені свята Різдва Богородиці пишеться наступне: «Ти закриваєш безодню і відкриваєш її, ти підносиш воду до хмар і подаєш дощ, ти дав, Господи, щоб від неплідного кореня - Анни святої – пречистий проріс паросток, народила вона Богородицю» (Утр., Різдва Богородиці, Канон, п.8).

Подумаймо про радість, якою були охоплені святі батьки Марії, праведний Йоаким та мудра Анна, знаючи, що Господь вислухав їхніх молитов. Про Сару, дружину Авраама написано, що вона засміялася, коли мала запевнення, що у 90 років породить сина, але це перешкодило їй породити сина Ісаака. Раділа Сара, втішалася Єлизавета, що привела на світ потомство, безмежною радістю були охоплені батьки Марії, бо вони привели на світ цю, «з якої засяяло Спасіння світу – Христос Бог». Прихід на світ Марії став сповненням Божої обітниці, котру люди отримали в раю після падіння, як жертва диявола (пор. Бут 3,15). Господь завжди простягає свою руку нам, грішникам і не потрібно тішитися, коли бачимо, що комусь погано в чомусь ведеться чи бажати ближнім зла. Хто так поступає, той потурає злому духові, сатані, котрий не любить Бога та добрих людей. Людина, що тримає зло у своєму серці на інших, оправдовуючи себе певними добрими ділами, не прийме освячення та спасіння, а це, як відомо, завдання нас усіх. Бо сам Христос сказав: «Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, зостав там перед жертовником твій дар; піди, помирись перше з твоїм братом і тоді прийдеш і принесеш дар твій» (Мт 5,23-24). Господь закликає, щоб ми швидко мирилися з тими, хто має щось проти нас, бо можемо несподівано відійти до вічності та через непоборний гнів у серці, втратити вічне щастя. Люди часто помиляються, коли вважають, що їм нема чого першими просити пробачення у ближніх, виправдовуючи себе тим, що нічого злого не вчинили. А Христос говорить, що, коли маємо підозріння, що хтось незадоволений нами через неадекватну нашу поведінку, нам потрібно першими спішити примиритися. Ні! Цим ми не програємо, а виграємо. Як доведення того, святий Іван Золотоустий в одному із своїх повчань твердить, що найвищий вияв любові, котрий може показати людина, це – любов до ворога. І Христос, вмираючи на хресті не бажав зла ворогам, не обкидав їх гріхами та докорами, але молився та просив свого Небесного Отця: «Отче, відпусти їм…». Ми також не почули жодної скарги на ворогів Ісуса з уст Марії, його матері. Вона взагалі мало говорила, більше любила ближніх усім своїм серцем та допомагала чим могла (пор. Ів 2,3). Справедливість вимагає, щоб не ображати ближнього терпкими словами... не бути прикрим і жорстоким, а лагідним та приємним для іншого» (Ф. Аріяс, «Досвітня зоря», розд., «Як наслідувати поміркованість і скромність Пречистої Діви Марії?»).

Дорогі сестри й брати! Багато із вас приходили до нас в єпархію, щоб вирішити питання священиків. Ви подавали різні свої пропозиції, ми дещо приймали, а з іншими вашими радами не годилися, маючи на це певний досвід. Розмовляли з вами окремо, з протилежними групами, також поодинці, вели розмови зі священиками і разом, і окремо. Вам відомо, що жодного зла ми вам не бажаємо. Не знаю, звідкіля у людей появляється стільки завзятості та незгоди, самолюбства й неприхильності до ближніх, нелюбов до священика та кидання образ, навіть на єпископа. Розмов, котрі ми провадили зі священиками, говорю про такі зі мною, я не буду виносити на ваш суд, бо це було б дуже негарно та зухвало. Скажу вам фразу Учителя Церкви, святого І. Золотоустого: «… хоч би священики підлягали осуду, тоді ти не маєш права осуджувати їхнє життя» (св. Ів. Золот., Слово 2-ге про Акилу і Прискилу…). Ви були свідками того, як у вашій присутності дехто із вас закидав в розмові зі мною претензії, тобто, висував звинувачування про корупцію. Не вказувалося на нікого, не були вказані факти, але звинувачування в моїй присутності, означало, що це стосується мене. Мені прикро чути такі висновки від вас, не маючи на це доведень та фактів, але, коли хтось відважується брати на себе відповідальність за ці слова, це – ваша справа і ваш звіт. Потім, інше, що мною керують три чоловіки зі с. Старич. Мойсей, котрого Господь призначив провідником вибраного народу до обіцяної землі, часто терпів бунт від йому противних людей. Він не один раз залишався з горсткою людей, що були вірними йому, а через те Богу. Сталося, що усе дійшло до апогею, а збунтовані Корах, Датан й Авірам, ображали Мойсея, тим самим Бога, котрий вибрав його на провідника народу. Одного разу покликав їх Мойсей та виявив їм волю Бога. «Ледве закінчив він тую мову, як земля під ними розступилася, роззявила рота свого та й поглинула їх самих, домівки їхні й усіх людей, що були в Кораха, та все майно. І провалилися вони й усе, що було в них, живими в Шеол, і земля закрилась над ними, і вони зникли з-поміж громади» (Чис 16,31-33). Дехто приходив й твердив про кидані прокляття, почуті в свою сторону. На це відповідаю вам словами Бога, що записані в книгах Старого Заповіту: «Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає» (Бут 12,3), таким словами Господь запевняв спокій Авраамові, а разом й усім нам.

Так, ви приходили, дорогі сестри та брати, й домагалися вирішення питання так, як вам бажається, але не завжди так виходить і маючи повнішу, так вважаю інформацію, бо вислуховуємо усіх вас, ми вирішили відкликати отця Романа від служіння у Старичах. Це не означає, що ми вітаємо беззаконні вчинки певних людей, котрі насмілилися зачиняти церкву та не пускати у неї людей та священиків до служіння. Цю справу залишімо Богові. Я теж не був певний чи зможу служити сьогодні у церкві, бо й зі мною траплялися випадки, коли люди зачиняли переді мною двері церкви. Я відходив без молитви, котру бажав заносити спільно з людьми до Бога. Хай Господь вирішить цю справу сам, бо в житті трапляється так багато випадків, які трудно вирішити відразу. Часом вони розв’язуються аж тоді, коли певна особа відходить до вічності, дай Господи, щоб завжди розкаяна та примирена з Богом. Гадаю, що й у ваших родинах маєте не раз повно клопотів, з котрими трудно дати собі раду. Трапляються алкоголіки, наркомани, з котрими трудно вирішити питання. Тому закликаю усіх вас до примирення, прошу, погодіться, не ворогуйте між собою, тому що це не принесе користі нікому. Христос закликав любити навіть ворогів, а я не вірю, що ви між собою вороги, ви – християни. Ми чекаємо на вашу смиренність та згоду і готові завжди поправити усе. Прошу, приходьте примирені між собою і ми радо вчинимо все можливе, щоб у вас стало краще.

Хай велике свято Різдва Богородиці принесе в Старичі мир, злагоду та розуміння. Пресвята Богородице, тобі поручаю кожну особу, котра мешкає у цьому селі, прошу тебе, виблагай для них розуму, покори, згоди, миру, любові, взаємної поваги. Хай на цих людях спочине благословення, хай зникне непорозуміння та незгода, це – твої діти, Пресвята Маріє.

† Ігор (Возьняк)

Архиєпископ Львівський