Зцілення гадаринського біснуватого

Перебуваючи в найстрашніших бідах і болях, тоді коли нам здається, що вже не має жодної надії на спасіння, міцна Божа рука може воздвигнути людину до нового життя. Щось подібне відбулось із гадаринським біснуватим, про якого ми сьогодні слухали в Євангелії. Господь допускає дияволу нападати на людину через різноманітні нещастя та журби, але в цьому випадку переслідується одна блага ціль – очистити нас від гріхів. Коли Господь зі своїми учнями приплили в Гадаринський край, Він вийшов на беріг і зустрів там одного чоловіка , який віддавна був одержимий бісами, не одягався в одяг, не жив в будинку, але у гробі. Лк.8.26-27. Вже з перших слів цього Євангелія ми чуємо, що цей чоловік був одержимий не одним бісом, а багатьма. Лк.8.28. Напевно більшість з нас знає, що люди одержимі злим духом переживають страждання та муки, коли вони зустрічаються з якоюсь святинею : св. хрест, св. вода, св. мощі, св. тайни, оскільки від них виходить Божа благодать. Якщо людина не хоче знати про не чисту силу, не хоче вірити в її існування, то для неї відкривається повна свобода у серці, така людина не приймає жодних мір, щодо боротьби чи протистояння їй. Звичайно ми на фізичному плані можемо бачити, що людина мучиться, але насправді, це так мучаться демони, які вселились в серці цієї людини. Церква нас вчить, що біси це безтілесні духи, в просторі вони не займають жодного місця, але цілий легіон може без перешкод поміститися в людському серці. Демони відчували присутність Ісуса Христа, а тому голосом цього чоловіка просили, щоб Він їх не мучив. Лк.8.28. Саме присутність біля них Господа вибила з рівноваги не чисту силу. Спаситель нікому звичайно не хотів причиняти болю, але в даному випадку біль яку відчували демони походила від благодаті Божої, бо саме тоді добро для злих стає страшною мукою.

Дуже часто багато з людей не хоче жити за наукою Ісуса Христа, а тому Євангеліє в якому перебуває Сам Христос приносить їм муку, бо читаючи його, вони розуміють, що викладене Слово Боже забороняє їхнім пристрастям вільно діяти.

Бачимо як Христос Своїм Божим словом виганяє легіон демонів. Про біснуватого ми довідуємось, що раніше він не міг жити в спільноті, а тому перейшов жити в пустиню. Зустріч із Христом, робить його цілком здоровим. Цей чоловік із жорстокого звіроподібного єства знову стає доброю людиною, відновлює у собі образ і подобу Божу. Прийшовши до Ісуса, мешканці гадаринського краю побачили його одягненого та при розумі, як він сидів біля ніг Спасителя та слухав Його.

Чудо вигнання легіону демонів, якщо так можна порівняти, відбулось і в останні часи з нашим українським народом. Втрачаючи свою єдність з Богом, за свої гріхи, українці подібно як євангельський герой, під владою безумців жили в гробових печерах бездуховності. Покоління за поколінням, втрачаючи батьківську віру, наш багатостраждальний народ деградуючи сходив у морок пекла. Та прийшов час коли Господь захотів нас оздоровити. Своїм словом Господь звільнив від довголітнього ярма, ми отримали зцілення і Церква вийшла з підпілля. Але як відреагував на отриману Божу милість наш народ? Чи подібно до гадаринського зціленого щоби краще пізнати Божі правди, він знайшов собі місце у стіп Спасителя? Чи знайшли собі місце у храмі всі українці? На жаль, ми повинні визнати, що нам ще далеко до духовного відродження нашої нації, а звідси всі не гаразди. Не вміючи достойно дякувати за отримані благодіяння, ми постійно нарікаємо. Нас більше не захоплює приклад життя святих українських подвижників, а навпаки подібно до давніх ізраїльтян, ми починаємо служити чужим богам.

Який же урок та висновок з почутого можемо зробити для себе? Перше, що маємо пам’ятати : не потрібно боятися демонських нападів, бо з Євангелія бачимо, що біси без Господа не мають права людину, а навіть і тварину потурбувати. Навпаки знайдемо потрібну зброю для боротьби з ними. Потрібно кожному із нас в глибокому покаянні як найчастіше сповідатися та причащатися св. тайн. Будемо з великою вірою пити та окроплюватися йорданською та святою водою. Щиро та із скрухою в серці будемо молитися та накладати на себе з побожністю знак св. Хреста. Тоді не ми будемо боятися демонів, але навпаки вони будуть боятися нас. Перебуваючи в євхаристійній єдності ми постійно можемо користати з джерела нездоланної сили і божественної радості. Тому не вважаймо себе залишеними Богом, коли ми отримуємо від Нього різні випробовування, отримуємо водночас і велику силу долати всі перешкоди. Навпаки будемо журитись : чому Господь залишає нас без покарання, пригадуючи Божі слова : кого Бог любить того й наказує.

Невже ми зможемо сказати Господу щоби Він вийшов від нас? Напевно після добрих та тривалих роздумів над цим уривком Євангелія ми зуміємо оцінити що це є бути у стіп Христа, перебувати у спілкуванні з Ним. Звичайно, турботи світу цього і нас будуть відволікати, і ми не завжди зможемо фізично перебувати з Господом чи через молитву чи читання Св. Письма, але коли ми будемо повертатися до нашого буденного життя, ми повинні правильно поступати, щоб усім свідчити що ми насправді зцілились і перебуваємо при тверезому розумі. Амінь.

Автор: протоієрей Тарас Огар, джерело: sv-paraskeva.if.ua, 2011 р.