Сьогоднішній фрагмент недільного євангельського читання є взятий з розповіді Євангелиста Луки 7, 11-16. Подія, про яку веде мову Євангелист відбувається при вхідній брамі маленького містечка Наїн, яке знаходилося в кількох кілометрах від Назарету та належало до містечок, що були розташовані у районі Галилейського моря.

Центральною сьогоднішньої євангельської розповіді є чудо воскресіння Ісусом Христом молодого юнака. Драматичності додає ще й той факт, що він був єдиним у матері, яка ще й до всього була вдовою. З практичної точки зору це означало, що відтепер вона буде здана сама на себе.

Ісус зустрічає похоронну процесію біля міської брами. Згідно старозавітніх приписів усіх померлих з причин безпеки і санітарії хоронили поза мурами міста. Так ось, бачивши похоронну процесію та плач самотньої матері, Ісус звертається до неї простими словами потіхи:

-       Не плач! (Лк. 7,13)

А опісля, доторкнувшись до похоронного полотна, що ним був оповитий юнак, промовив:

-       Юначе, кажу тобі, встань! (Лк. 7,14)

Після цього, як розповідає Євангелист Лука, мертвий піднявся і почав говорити. А усіх, хто бачив це чудо, огорнув великий страх і вони починають здогадуватися, що перед ними не є звичайна людина, але великий пророк.

У Євангеліях знаходимо три розповіді про воскресінням Ісусом Христом померлих:

  1. Воскресіння молодого юнака, який був єдиним у матері своєї (Лк. 7,11-16), що його читаємо у сьогоднішньому Євангелії;
  2. Воскресіння дочки Яіра (Лк. 8,40-56);
  3. Воскресіння Лазаря (Ів. 11).

Усі ці розповіді про воскресіння Ісусом Христом померлих показують нам одну велику істину – Син Божий є володарем і над смертю. Саме тому у пасхальний час ми безустанно повторюємо усім знаний гімн: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував»!

Віра є воскресіння є фундаментальною правдою християнської віри. Кожного разу, коли промовляємо Символ віри, визнаємо зокрема і таке: «Очікую воскресіння мертвих». Зрештою, вже сам Апостол Павло каже, що коли б не воскресіння Христа, то марною була б віра наша (1 Кор. 15,14).

Спробуймо витягнути поучення з сьогоднішнього Євангелія для нашого життя «тут і тепер». Коли мені доводиться розмовляти з багатьма, що називають себе християнами, то складається досить часто враження, що наш побожний Нарід більше вірить у смерть, аніж у воскресіння. Точніше, не те, щоб він не вірив у воскресіння, але все ж таки смерть ближча. Деколи таке мислення представляється як велика чеснота.

Очевидно, що смерть є невід’ємною складовою нашої життєвої дороги. Це не є новиною ні для кого. Але воскресіння є справді справою віри! Тому, коли людина більше живе смертю, ніж надією воскресіння, то переважно така людина почувається досить одинокою. Бо така є природа смерті – самотність!

Натомість християнська віра базується на воскресінні. А віра у воскресіння показує нам, що Бог не є десь там, далеко. Що він є близько – чи в часи піднесення, чи упадку. Так само як Христос нічого не вимагаючи від вдови жінки, воскресив її єдиного сина, так і нас Він готовий взяти за руку і перепровадити через різні небезпечні закрути життя. Вистачає тільки повірити, що Він поруч!

А для того, щоб Його побачити, потрібно навчитися жити вірою у воскресіння! Сама така віра здатна підняти та окрилити людину! Повірмо у воскресіння і наше життя набере зовсім іншого сенсу!

ієромонах Юстин Бойко

Вхід/Вихід