Апостол: 2 Тм 2, 1-10 Євангеліє: Йо 15, 17-16,2

В один із днів літургійного року згадуємо святого Димитрія Мироточця та Великомученика. Знаємо, що його життя закінчилося в 306-у році. Народився він у християнській заможній родині. Його вшановували як високого царського достойника - проконсула та начальника міста. Навіть такої коротенької інформації вистачає, аби вшанувати людину, котра віддала своє життя за вірність Христові та Його Церкві.

На що тут варто звернути увагу? Можливо, насамперед на старання батьків, котрі доклали багато зусиль, аби гідно виховати свого сина як зрілу людину та доброго християнина. Інша річ - це вірність Димитрія у виконанні своїх обов'язків, вірність Христові, віра в майбутнє життя, що допомогло йому прийняти смерть і не "вдарити страхом" перед нею. Він прилюдно визнає себе християнином, не боячись втратити посаду, гроші, матеріальні добра, славу. І не тільки це - він був готовий пролити і пролив кров за Христа. Ось правдивий свідок Спасителя світу! Пригадаймо недалекі часи радянської влади, коли за віру в Бога спочатку карати різними можливими розправами, далекими та строгими ув'язненнями, а потім переслідуваннями у праці, коли не допускали більшості віруючих людей до відповідальної роботи, блокували вступ до вищих навчальних закладів, займання посадових місць. Звичайно, це ставалося з людьми, котрі не боялися свідчити свою віру в Бога, не відрікатися Його і були готові позбутися всього, лиш би не втратити Христа. Але багато наших людей, християн, не бажали бути свідками Христа, чинили так, ніби Бога немає, ніби вони не охрещені, ніби їм не доведеться незабаром відповідати перед Господом за своє життя. Радше воліли йти за світом, ніж за Христом. Боялися більше людей, ніж Бога, хоч апостол пише про потребу: "Слухатися слід більше Бога, ніж людей" (Ді 5, 29).

У житті кожній людині доводиться робити вибір: триматися правди чи спотикатися і йти за неправдою. І люди по-різному дивляться на це та в різний спосіб використовують такі ситуації. Одні - щоб стати на бік правди й, можливо, постраждати за неї; інші - щоб зайняти позицію брехні і в такий спосіб порушувати мир у своєму сумлінні та серці. "Що за мир між гієною та псом може бути?" (Сир 13, 18). Таке запитання ставить Ісус, син Сираха. Не миряться з ніким хижі звірі, не хоче примиритися й злий дух із людиною, але бажає погубити її у вічному вогні: "Лежать як приклад, скарані вічним вогнем" (Юда 1, 7). Святий великомученик Димитрій, як багато інших мучеників, міг вибрати, здавалося б, легку дорогу - відректися від правдивого Бога, а поклонятися ідолам чи могутнім цього світу. Але вони пам'ятали про свою тимчасовість на землі: "Бо кожне тіло, як трава, і вся його слава, немов цвіт трави" (1 Пт 1, 24). Тому боялися образити Господа, любили Його і, скріплені Божою любов'ю, приймали радше смерть, ніж відречення від Господа. Такі люди дивилися смерті в очі, тому що вони знищили в собі страх смерті через любов до Бога та бажання виконати Його волю. Для мучеників терпіння і смерть означали початок вічного щасливого життя, котрого вони так дуже хотіли. Мученика вбили, але не вбили його духа любові до Бога та ближнього. Перемогли його тіло - подібно, як Христа після розп'яття на хресті прокололи списом, але це стало засівом воскресіння і вічного щасливого життя. Тіло святого великомученика Димитрія, проколене списами, видавало запах пахучого мира. Бачимо, що тіло, у якому витав безсмертний дух, Господь прославив так, як бажав, і ніхто не міг перешкодити цьому: "Спогляне він на землю, і вона стрясається, торкнеться гір, - вони димують" (Пс 104, 32).

Мабуть, багато обіцянок від могутніх цього віку почув святий великомученик, аби тільки відступився від правди та свого переконання. Також багато погроз лунало на його адресу, але він терпеливо й покірно, з повною довірою до Бога чекав виконання Божої волі. Він знав, що найкращі плани для нього має Господь. Не пропонував Богові своїх планів, але очікував від Господа об'явлення Його святої волі для себе й радо прийняв її таку, яку допустив для нього Господь, - мученицьку смерть. Не критикував Господа за Його "жорстокість", а сповнював те, що подобалося Богові: "Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас" (Рм 8, 32).

Що втратив святий великомученик Димитрій? Втратив гідність царського достойника, проконсула та начальника міста. Нам видається, що втратив дуже багато. Подивімося, як люди сучасного віку борються за гідності та достоїнства в цьому світі. Як бажають бути депутатами різних рівнів, міністрами, генералами, мерами тощо. Стараються правдами й неправдами здобути таку чи іншу тимчасову гідність - розуміємо, що не всі. Не шкодують грошей, підступу і чвар. І чинять все це, аби бути на посаді часто кілька місяців! А коли йдеться про вічне життя з Богом, здобуття неба, вічного щастя, постійної насолоди і т. д., - скільки тут байдужості та легковажності, невіри та самовпевненості! Святий Димитрій втратив трохи земної слави та вигідного життя і витерпів муки жорстокої смерті. Але здобув вічну славу в небі, котра не відніметься від нього, вічний вінок нагороди, що яснітиме у віках: "Його Царству не буде кінця".

Минуло 1700 років від часу смерті, а слава про великомученика Димитрія живе до сьогодні в людській пам'яті! На його честь збудовано церкви, укладено молитви й пісні, він допомагає з неба тим, хто його просить про поміч та рятунок. Спішімо й ми до нього, щоб випросив для нас відваги й мужності виконувати Господню волю!

с. Дмитре, 08.11.2005.

 

 † Ігор (Возьняк)
Архиєпископ Львівський, УГКЦ

Вхід/Вихід