Мт.3:13-17.
"І ось розкрилось небо, і він побачив Духа Божого"
Спостерігаючи за життям Дитятка Ісуса на сторінках Святого Письма, сьогоднішнє свято Богоявлення пропонує нам здійснити подорож відстанню у 30 років, бо переносить нашу увагу з холодної Вифлеємської печери на річку Йордан, де вирує життя. Тут ми зустрічаємо Ісуса вже дорослого, у віці 30-ти років, повного сили і мужності. Ще недавно Його об’являла нам Вифлеємська зоря, про Його народження сповіщали пастухи і мудреці.
Сьогодні Ісус Христос, перебуваючи у водах Йордану і приймаючи хрещення від cв. Івана Предтечі, об’явив нам Бога у повноті, як Отця, Сина і Святого Духа у вигляді голосу і голуба. Стихира вечірні передсвяття Богоявління так описує це: „Світлий був, Спасе, минулий празник, світліший же той, що приходить. Тамтой сповістив ангел, а цей приготував Предтеча; у попереднім проливалася кров, бо ридав бездітний Вифлеєм, а цей появляють божественні води – купіль для багатьох дітей; тоді зоря звістила мудрецям, а тепер Отець об'явив тебе світові. Господи, що воплотився і знову приходиш явно, – слава тобі!” З цього дня Ісус особисто почав розповідати людям про Бога Отця і об’являти його людям численними чудесами і знаками, словами: „Покайтесь, бо Царство Небесне близько” (Мт.4:17).
Своєю публічною діяльністю Ісус Христос вповні об’явив нам образ Бога єдиного в трьох особах. А, зокрема, особу Отця і Святого Духа, максимально наблизив Бога до людини, особливо Своїми страстями і воскресінням.
Через святе Хрещення й навернення до Христа та входження в Його новозавітнюї Церкву ми очистилися з первородного гріха і отримали завдання свідчити про Бога у світі. Завданням кожного християнина є свідчити своєю вірою і любов’ю про Бога ближнім, об’являти Його словами і вчинками іншим людям. До цього нас закликає також назва сьогоднішнього свята - Богоявлення. Господь, об’явившись нам через Ісуса Христа, сьогодні об’являється у світі через наше християнське життя. Бог хоче мати й використовувати нас Своїми устами, руками і ногами, щоб навертати грішників, оздоровляти хворих і недужих, допомагати потребуючим. Ось що говорить про це св. апостол Павло: „Як же призиватимуть Того, в Кого не увірували? Як увірують у Того, що Його не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Написано ж: „Які гарні ноги тих, що благовістять добро!” (Рим.10:14-15).
Поширювати Христову євангельську віру, об’являти Бога іншим людям - це наше право і обов’язок, який випливає з заповіді любові. В одній з розмов законовчителя з Ісусом про життя вічне прозвучала така відповідь: „Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого” (Лк.10:27). З наук Спасителя знаємо, що заповіді любові Бога і ближнього нероздільні, що любов Бога неможлива без любові ближнього. Бо хто любить Бога, той мусить любити і своїх ближніх, дарувати їм ту любов, яку сам отримав від Господа.
Св. апостол Іван, пояснюючи заповідь любові, називає неправдивою віру і любов тих, хто не любить ближнього: „Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов… Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого - примирення за гріхи наші. Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити. Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала… Коли хтось каже: „Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, Якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від Нього: „Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого” (1Ів.4:7-8,10-12,20-21).
Одного разу, коли Ісус навчав, Він поставив перед Своїми слухачами таке завдання: „Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем Небесним. Хто ж Мене зречеться перед людьми, того й Я зречусь перед Отцем Моїм Небесним” (Мт.10:32-33).
Гляньмо, як члени деяких інших - єретичних та нехристиянських релігійних спільнот поширюють свої релігійні погляди, розповідають про свою віру в Бога, пропагують релігійну літературу. А от ми, християни, що маємо правдиву науку про Бога, чи не є слабші від них? Пригадаймо собі, як наполегливо навчав поган св. апостол Павло й інші святі: Василій Великий, Іван Золотоустий тощо, котрі ревно проповідували Христову науку, не боялися погроз царів, не боялися втратити своє життя.
Ми, батьки, часто вимагаємо любові, поваги від своїх дітей, старші - від молоді, керівники - від підвладних. А чи принесли ми їм спочатку Бога, подарували Божу любов, щоб тепер мати надію на плоди цієї любові – повагу і пошану від них?! Адже св. апостол Павло не даремно сказав: „Що хто сіє, те й жатиме” (Гал.6:8).
Одна молода 18-річна дівчина, яка важко захворіла, вже не мала можливості стати монахинею, як до того мріяла й планувала. Останні три роки провела в лікарні, з якої знала, що не вийде. Вона сприйняла цей факт - як Боже попущення і певне завдання для свого подальшого життя - з повним спокоєм. І в такому стані радо допомагала іншим; вона була джерелом розради, оптимізму і потіхи хворим. Тим, котрі дивувалися, як вона, знаючи про свій безнадійний стан, може бути такою лагідною і радісною, дівчина відповідала коротко: „Бо я вірую в Бога”. Цим вона хотіла сказати, що силу і витривалість у цьому всьому вона черпає з віри, яку отримала у святому хрещенні та наверненні до Христа Спасителя.
Сила віри і Божі ласки для всіх людей одинакові. Лише потрібно вміти належно користуватися ними, щоб вони послужили нам для нашого вічного спасіння! Амінь.
о. Михайло Чижович, редемпторист