Ваше преосвященство, Владико Йосифе, всечесні отці, преподобні брати і сестри, дорогі в Христі брати і сестри. Слава Ісусу Христу! Найперше дозвольте мені привітати достойних гостей з Канади, які сьогодні є між нами: пана міністра еміграції, мультикультурності і громадянства Джейсона Кенні та надзвичайного і повноваженого посла Канади в Україні пана Троя Лупашника.

Дуже часто у Святому Письмі ми знаходимо один глибокий символ, який нам розповідає про Бога. Тим символом є Боже око. Я думаю, що багато з вас бачили той знак Божого ока у трикутнику, який споглядає на безодні, на Всесвіт. З одного боку це Боже око означає неустанне чування і захист Божий над праведником, але з іншого боку це Боже око є знаком всепроникаючого глибинного пронизування отим Божим баченням усього сотвореного, зокрема людського серця. Псалом 139 каже нам: «Боже, Ти знаєш мене, коли сиджу і встаю я. Ти знаєш глибину мого серця. Пронизь мене Твоїм оком. Якщо я є на неправдивій дорозі, скеруй мене на путь істини». Можливо, оцей символ всепронизуючого Божого Батьківського ока є гарним впровадженням для нас у цю неділю, для нас, які слухаємо притчу про блудного сина.

В цій притчі є три дійові особи: батько, молодший син із своєю історією і старший син із своєю історією. Але сьогодні я би хотів запросити всіх вас глибше приглянутися до батька, тому що Ісус Христос у цій притчі хоче нам розповісти про те, ким є наш Бог-Отець, ким Він є у Його стосунках до Своїх дітей, до кожного з нас. Батько у цій притчі має три риси. Перша риса – батько дивиться і бачить. Він бачить своїх синів, які ростуть коло нього, він знає їхні бажання, він бачить свого сина навіть тоді, коли він є далеко. Каже Євангеліє, що батько першим його побачив здалека, як той обірваний, з порожніми руками, з понурою головою вертається додому. А що ж той батько бачить у своїх синах? Він бачить споживацьке ставлення до себе, бо так стається, що в один момент синам вже не потрібно тата, їм лише потрібне батькове майно. Не те, ким є тато, а що він має стало для них найважливішим в певний момент їхнього життя, як для старшого, так і для молодшого.

Як часто наше відношення до Бога є споживацьким? Те всевидюче Боже око, яке дивиться сьогодні на нас, мабуть, бачить те саме. Ми так звикли використовувати один одного: діти — батьків, батьки — дітей, влада — своїх громадян, що часом по-іншому не вміємо ставитися один до одного. Але таке споживацьке ставлення, коли особа для нас начебто знецінюється, важливим є лише її спадок, її майно, те, що я можу від неї отримати, спричиняє те, що люди віддаляються одні від одних. І це не є тільки справа фізичного простору: можна жити разом в одному домі, а бути далеко один від одного.

А є друга риса батька – це його милосердя, тому що коли батько бачить, що в певний момент вся його любов до свого сина знецінюється, він не міняється, не знеохочується. Кульмінацією цієї притчі про блудного сина є момент зустрічі. Каже євангелист Лука, що коли батько побачив свого сина, він над ним змилосердився. Але це не є тільки якесь почуття. Тут Лука вживає грецьке слово «ἐσπλαγχνίσθη». Це означає, що всі нутрощі батька зворушилися, усе нутро Бога зарухалося у напрямку до Свого сина, бо для батька не є важливим те, що він має, ті чи інші достатки. Найважливішим для батька є його син, найбільший скарб і найбільше багатство.

А третя риса цього батька, так і закінчується ця притча, — це є його радість. Батько не сумує втраченим майном, але втраченим сином. І коли син повертається, батько тішиться, наказує учинити великий бенкет, бо його син був пропав і знайшовся, був мертвий і ожив.

У славному творі Достоєвського «Ідіот» є описана така цікава історія. Молода жінка тримає на руках новонароджене дитя, яке часто плаче. Але в певний момент вперше мама побачила на обличчі своєї дитини усмішку. Вперше дитина всміхнулася до мами і мама перехрестилася. Той, хто бачив це збоку, питається: «А що ж ти робиш?» А ця мама відповідає: «Кожного разу, коли грішник клякає перед Богом, Бог до нього усміхається». Тому що наш Небесний Отець хоче нас усіх зробити учасниками Своєї радості, учасниками того, ким Він є, а тоді будьте певні, що будемо мати все те, що Він має.

Дорогі в Христі брати і сестри, кажуть, що ця притча про блудного сина навернула до Бога набагато більше грішників ніж проповіді усіх священників разом узятих. Кажуть, що навіть тоді, коли грішник втікає від Бога і Церкви, покидає все: хрещення, від якого відмовляється, церковну спільноту, над якою сміється, до його свідомості постійно промовляє притча про блудного сина, яка, наче цей внутрішній голос ностальгії за батьківським домом, кличе його назад до батька, назад додому.

Я хочу усім вам побажати, щоби над вами, особливо в тому часі покаяння Великого Посту, до якого ми готуємося, засяяла Божа усмішка, щоби ми віднайшли нашого Небесного Отця і справді по-синівськи до Нього відкрилися, щоби на своїй шиї відчули обійми того Бога, Який в милосерді, всепрощенні рухається до нас. Його око є не осуджуюче, але визволяюче і спасаюче, щоби у глибині нашого серця прозвучали Божі слова: «Треба веселитися, бо мій син (моя донька) був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся». Амінь. Слава Ісусу Христу!

 

† СВЯТОСЛАВ