Лука 24, 36 – 53 

Він живий

Вознесення Господнє

Сьогодні ми відзначаємо більше, ніж свято. Йдеться про певну надзвичайну подію, яка відбувається в нашому житті щомиті. Так, Ісус назавжди перестав бути видимим для людських очей своїх учнів, та не перестає жити незбагненним для нас способом, і саме через те, що Він воскрес, ми не можемо вже бачити Його своїми тілесними очима та торкатися Його своїми смертними руками. Він живий; Він уже не обмежений певним місцем чи певним моментом: Він з нами! «Я не покидаю вас! – промовляє він до нас. – Навпаки, тепер я ще більше живу серед вас».

Вознесення Ісуса – це образ: наш Бог є вгорі не більше, ніж внизу. Він є. Це ми внизу, і Бог знає наскільки – лежимо, розпростерті, придушені. Його вознесення, той рух догори, відкриває нам ту енергію, ту могутність Його любови, з якою Ісус кожної миті притягує нас, притягує до Отця, до нашої справжньої «землі», хоча ногами ми ще ходимо по своїй землі. Наша істота, наше серце не загублені, навіть, якщо вони зараз занурені в смуток; наша глибинна істота перебуває зовсім близько біля Отця. Разом з Ісусом у Його людській природі ми тепер в Отцеві, а Отець – у нас.

Але якщо ми такі повільні у вірі, такі тверді, що не відчуваємо доторку Отцевої ніжности, то це лише тому, що нам потрібен дар Святого Духа. І тому впродовж тих наступних десяти днів нам потрібно зосередитися в серці і просити Отця разом з Ісусом, щоб Він дав нам те, що так бажає дати. Але якщо ми не проситимемо, то не зможемо прийняти тієї обітниці життя, тієї присутности, що все перемінює, – Святого Духа.

Жан КорбонЦе називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Вхід/Вихід