Дорогі брати і сестри!

Однією з екзотичних особливостей сучасного Єрусалиму, яка завжди, дивує прочан і туристів, є мертвий суботній спокій у кварталах, заселених юдейськими ортодоксами. Час від часу трапляються спроби заблокувати в цей день дорожній рух. Адже, ревно дотримуючись науки стародавніх рабинів, ортодоксальні юдеї не можуть рушати в суботу в дорогу на відстань, дальшу за 2000 ліктів (1, 25 км). У Діяннях знайдемо згадку про відстань з Єрусалиму до Оливної гори – «на віддаль дороги суботнього дня» (Діян.1:12). Рабини вважали, що заповідь про шанування суботнього дня настільки ж важлива, наскільки всі інші, разом узяті, а тому супроводили заборону праці в суботу скрупульозними приписами та переліками. На основі 39 видів дій, заборонених у суботу при зведенні скинії за книгою Вихід, рабини складали винахідливі описи «робіт буднього дня», що їх не належало чинити у суботу. Скажімо, заборонялося запалювати вогонь або підіймати якийсь важкий предмет. Тому, не запалюючи газ на плитці, сучасні ортодокси лишають вогонь з п’ятниці, а не маючи права натискати на кнопку ліфта, підіймаються сходами пішки.


Христос прийшов у часи, коли наука книжників уже набувала своєї викінчености, претендуючи на універсальне тлумачення Мойсеєвого П’ятикнижжя – Закону, або Тори. І Спаситель не раз звертався до Своїх слухачів-співплемінників, запевняючи: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Мт. 5:17). Адже хто, як не Він, Божий Син і Передвічне Слово, Яким створено світ, знав сенс і призначення Закону, даного задля збереження пам’яти про шестиденну працю Творця всесвіту й величний спокій сьомого дня творіння, про вихід із єгипетського рабства та даровану Богом свободу й поживу в дорозі, про укладений з Богом на Синайській горі Завіт. Однак Його прихід мав, серед іншого, допомогти Авраамовим нащадкам звільнитися від перекручення Божого слова, загубленого за хащами людських звичаїв і повір’їв. Тому знов і знов Ісус нагадує: «Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи» (Мк. 2:27). Він звертає увагу, що весь Закон покликаний служити справі спасіння людства від влади гріха, а не стати самодостатньою силою, котра тяжіє над людством. Спаситель світу кличе всіх відкрити унікальну цінність людського життя, запрошує приймати біблійні заповіді як Божий заклик до спасіння, а старозавітні релігійні звичаї та ритуали – як визначені правила долання дороги в майбутнє вічне життя. Правила, які стосуються дороги, а не мети. І коли вони обертаються на перешкоду в досягненні мети, їхній сенс втрачається.

Ми можемо зверхньо підсміюватися над дивним фанатизмом у ставленні до суботнього відпочинку, доки не заглибимося у власне ставлення до віри, до обряду, до церковного уставу. Хіба не траплялося нам під час богослужіння осудливо спостерігати за іншими людьми, не слухаючи слів молитви? Хіба не бувало такого, що пильнуючи за стриманням від скоромної їжі, ми в піст сварилися, гнівалися, перебували в душевному сум’ятті? Хіба рідко трапляється чути, як люди віддаються в неділю відпочинкові, не згадуючи ані про церковне богослужіння цього дня, ні про молитву, ні про справи милосердя?

Христос вчить нас відчувати дух Закону та діяти за ним, розуміючи вторинність букви Закону. Ні, в Нього не знайдемо ані сліду зневаги до писаних і неписаних звичаїв. Адже й Сам Христос щосуботи відвідує синагогу; Він очолює Своїх учнів у прощі до Єрусалиму в належні дні; Він ще дитиною дивує книжників чудовим знанням Тори. Але Він же дає приклад того, як у разі вибору між дотриманням традиції та реальною допомогою потребуючим не замислюючись віддавати перевагу служінню ближньому.

Довкола нас протягом минулого тижня вирували розмови про Верховний Суд, закон, Конституцію, леґітимну й нелеґітимну владу. Мільйони телеглядачів України мали змогу особисто спостерігати за намаганнями втопити пошук істини в дріб’язкових другорядних деталях, формальних протестах, апелюванні до довільно перекручуваних законів. Нам усім ставало соромно за високопоставлених чиновників і законодавців, які вперто тікали від одного простого питання: то чи ж намагалися нас, громадян України, обдурити на недавніх виборах? Питання, відповідь на яке знає кожен із нас, хто бачив кричущу нерівність у доступі до телеканалів, у розміщенні аґітації на вулицях міст і сіл. Питання, яке не треба ставити нашим парафіянам, змушуваним вступати в організовані владою партії, підписуватися на підтримку кандидата влади, переслідуваним за політичні переконання.

Тепер колишній президент, колишні міністри та голови обласних адміністрацій переконують нас у порушенні закону багатомільйонними мирними акціями громадян, обурених брутальним насильством над їхнім сумлінням. Хіба не вчувається в цих словах фальшивого обурення старшого синагоги: «Є шість день, коли працювати належить, приходьте тоді та вздоровлюйтеся, а не дня суботнього»? Хіба не відчутно за народним протестом вітцівської підтримки Того, Хто прийшов, аби Авраамових дітей «звільнити ... від цих пут»?! І хіба скасування Верховним Судом нечесно проведених виборів не стало насамперед перемогою голосу совісти, яким промовляє до нас Творець, у сумлінні суддів?

Ми не знаємо, що стало причиною 18-річної хвороби жінки, скорченої духом немочі. Коли Ісус говорить, що її «сатана був зв’язав вісімнадцять ось років», це можна розуміти і як наслідок безпосередньої дії нечистого духа, і як вияв плодів гріховного життя, провадженого цією жінкою доти. А, може, доля хворої жінки визначена гріхом, що ввійшов у світ через сатану? У кожному разі, каяття вже прокинулося в її серці. Адже Христос зустрів її в домі молитви, очевидно, під час розмови з Богом, і відчув її, може, невисловлені, приховані благання. Тож, не чекаючи на заклик, Він Сам прийшов до хворої. Прийшов, аби зцілити від багаторічної важкої недуги, аби показати безсилість гріха у світлі неземного сяйва Його сили.

Молімося ж, аби й ми, опановані безліччю недуг, підвладні гріху в Господі нашому Ісусі Христі знайшли надійну охорону та підтримку, у самих собі виявили нездоланну міць молитви й разом із усіма свідками зцілення скорченої жінки з синагоги втішилися обнадійливим відчуттям присутности в нашому житті тієї сили, котра є джерелом, змістом і призначенням Закону, вищим за розуміння й тлумачення будь-яких книжників. Амінь.