Мт. 16, 13-19
Я дам тобі ключі Царства Небесного

За церковним календарем 12 липня Православна церква вшановує пам’ять двох святих славних апостолів Петра і Павла. Своїми місійними подорожами і проповідями вони зробили надзвичайно великий внесок у поширенні християнства серед юдеїв і поган, тому Церква називає їх „первоверховними апостолами”.

Святі апостоли Петро і Павло вважаються найбільшими проповідниками Церкви. Проповідування Євангелія було основним обов’язком апостолів, завданням всього їхнього життя. Однак це завдання не тільки апостолів. Кожен християнин також повинен проповідувати Божу науку ближнім. Ми не мусимо виголошувати словом релігійні промови, але можемо робити це добрими вчинками, прикладом життя – свідчити Божу любов ближнім. 

Ця потреба і обов’язок випливає передусім з таїнства хрещення, а також з заповіді любові. Бо коли ми робимо вчинки любові і милосердя ближнім, тим самим виявляємо їм Божу любов і милосердя і таким чином проповідуємо Ісуса Христа. Бо проповідувати, це не тільки говорити про Бога і правди віри, а провадити інших до з’єднання з Богом словом і ділом. 

Як бачимо, існує два основні способи проповідування: словом і вчинками. Навіть коли ми не говоримо ближнім про Бога, ми часто проповідуємо вчинками: нашою поведінкою у різних ситуаціях, тим, що і як ми говоримо, стилем розмови, висловлювання до людей, способом ставлення до різних осіб, стилем нашого одягу. Кожна така постава містить за собою певні цінності, які ми несемо ближнім: правдиві чи фальшиві. У словах можна приховати наші внутрішні наміри, а вчинки виявляють те, чим людина справді живе, як казав Христос: „Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж - з лихого (серця) лихе виносить, з повноти бо серця уста промовляють” (Лк. 6, 45). 

Тут варто звернутися до процесу виховання дітей. Малі діти, приблизно до трьох років, мало що розуміють з того, що їм говорять і пояснюють батьки, але вони багато чого вчаться з прикладу батьків. Діти дивляться на поведінку батьків і бачать в цьому певну правду, сприймають це, як правило життя для себе і пробують застосовувати у своєму житті. 

Так складається у житті, що ми більше проповідуємо вчинками ніж словами. Вчинки людини часто мають більшу переконливу силу, ніж слова, як каже народна мудрість: „Слова навчають, а приклад потягає”

Невідповідною поведінкою, поганим прикладом ми можемо також кривдити ближніх, душевно ранити їх,  засіваючи у їх розум і душу неправдиві цінності, фальшиві переконання. Тому апостол Павло перестерігав римлян словами: „Тож не судімо більш один одного, а радше вважайте на те, щоб не класти нічого перед братом, об що він спотикнувся б або й упав… Коли твій брат сумує з-за їжі, то ти поводишся не за любов'ю. Не губи твоєю їжею того, за якого помер Христос” (Рм. 14, 13, 15). 

Іноді можна багато говорити про важливі речі, моральну поведінку, а одним невідповідним вчинком все перекреслити, і навпаки один вчинок може зробити більше добра для людини, ніж багато слів, бо як кажуть у народі: словом голодного не нагодуєш. Добрі вчинки завжди потверджують наші слова, їхню правдивість, додають їм переконливої сили, ефективної дії. 

У нашому житті часто є потреба навернення ближніх. Ми стараємося словами переконати їх у правдивості своїх поглядів чи намірів, і в помилковості їхніх думок і вчинків. Та коли наші старання не мають успіху, не потрібно розчаровуватися. Ми можемо зробити це добрим прикладом, щоб показати, що ця правда не є видумана, а реальною дійсністю, що ми самі цим живемо. 

В такий спосіб ми здійснимо слова Христа: „Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт. 5, 16).

Приклад життя двох апостолів Христових Петра і Павла чітко промовляє до нас, щоб і ми за їхнім прикладом були твердими у своїй вірі і сміливо проповідували Христа. А ви, святі славні апостоли Петре і Павле, які своєю кров’ю утвердили Церкву, жертвою життя дали свідчення правді, моліть Господа, щоб і в нас зростали сильна віра і відвага проповідувати Євангеліє, яка проклала б нам шлях до кращого життя у цьому земному житті і дарувала нев’янучий вінець слави у вічності! Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Вхід/Вихід