Помилуй нас, сину Давидів! (Мт. 9, 27-35) 

1. Оздоровлення двох сліпців вказує не тільки на повернення їм тілесного зору, а передусім на духовні плоди віри у нашому духовному житті – пізнання Бога і свідчення про Нього іншим людям. Їхнє оздоровлення ставить перед нами запитання: Якщо вірую в Бога, чи пізнаю Бога особисто, маю знання і розуміння його науки: „Ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог до нас має”(1 Ів. 4, 15). Міра пізнання Бога стає мірою нашої любові до Нього. 

2. Чудесне оздоровлення двох сліпців належить до другої частини Євангелія від Матея. Воно припало на початок діяльності Ісуса Христа, і таким чином стало переходом від слів (нагірна проповідь), до конкретних дій: „Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу” (Мт. 9, 35). Ця подія ще раз переконує нас, що Христос перший виходив назустріч всім хворим. Таким чином Ісус дає пізнати себе, свою любов і милосердя у конкретних вчинках: „Він, бачивши юрми народу, милосердився над ними, бо вони були стомлені й прибиті, немов ті вівці, що не мають пастуха” (Мт. 9, 36). 

3. Опис оздоровлення сліпців розпочинається словами: „І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пішли два сліпці” (Мт. 9, 27). Аналізуючи поведінку сліпців, бачимо, що хоч вони не бачили тілесними очима, але в них був добрий духовний зір. Вони бачили світ очима віри. Перше, ніж сліпці виявили свою віру словами перед Ісусом у його всемогутність, вона спочатку зродилася у їхньому серці. Вони вже скоріше пізнали Христа, щось чули про чуда Ісуса Христа, або хтось розповів їм про це, і ці слова засіяли зерно віри у їхнє серце. А звернення до Ісуса про оздоровлення очей стало плодом їхньої віри у любов Бога і надії на його милосердя. 

Почувши про воскресіння дочки начальника, сліпі ідуть за Ісусом з надією отримати оздоровлення для себе. Ці двоє у глибині свого серця побачили в Ісусі не тільки всемогутнього цілителя, а людину, повну любові і милосердя і на Нього поклали всю свою надію. Це свідчить, що в них були відкриті духовні очі серця. Вони перед тим чули про вияви любові Ісуса над іншими хворими, тому вірили, що Ісус зможе їм допомогти і надіялися на цей вияв любові Ісуса до них. 

Сліпці прагнули не тільки тілесного оздоровлення. Вони хотіли отримати в цьому оздоровленні не просто чудо, а вияв любові Ісуса до них, тому вони звернулися до Христа словами: „Помилуй нас, сину Давидів!” (Мт. 9, 27). Переконавшись у великій любові Ісуса до людей і його божественній силі, сліпці вирішили просити Ісуса, щоб Він оздоровив їх. 

Просячи Ісуса Христа про помилування, вони бачили своє оздоровлення не тільки, і не стільки як результат своєї віри, наполегливого звернення до Ісуса і його Божественної всемогутності, а як дар Божої любові і милосердя. Увійшовши до хати, Ісус запитав сліпців: „Чи віруєте, що я можу це зробити?”, - щоб вони впевнилися у своїй готовності прийняти дар оздоровлення очей від Ісуса. Тому кожну Божу поміч ми повинні бачити не тільки як результат своєї віри, а як знак особливої любові Бога до людей, нашої віри у його любов до нас. 

Після оздоровлення їх духовний зір зростає – вони розповідають всім про дар любові, яку Ісус виявив їм. 

4. Духовне розпізнавання завжди було і залишається важливим чинником у духовному житті. Воно служить правдивому пізнанню Бога, правди і добра. Духовний зір допомагає пізнати Божу волю, Божу правду і науку, та правильне їх розуміння. Все це разом становить духовний провід для людини, наставляє нас на добру життєву дорогу, яка впевнено провадить нас до Бога. 

Сучасна медицина досить успішно лікує різні хвороби очей, однак ми дуже часто залишаємося сліпі духом. Будучи засліпленими пристрастями, не вміємо розпізнавати Божу волю, пізнавати правду та розуміти Христову науку, як каже апостол: „Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить” (1 Кор. 2, 14). 

Духовно сліпі часто ставлять земні блага вище духовних дарів, добро тіла вище добра душі, земну славу вище вічності, дочасні приємності понад душевний мир. Їхнє життя часто наповнюють хвилі неспокою і терпінь. 

ПРИКЛАД. Одного разу у великому промисловому місті, у шахті, сталася страшна аварія. Багато шахтарів було вбито і засипано землею, їх тіла розкопали, винесли з шахти. Над одним трупом схилилась молоденька жінка і, вдивляючись в непорушне обличчя чоловіка, гірко плакала. Часом з її грудей виривався розпачливий крик: „О, якщо би я була до нього більш ласкавою! О, якщо би він хоч на одну мить ожив, щоб я змогла йому сказати, що я люблю його, щоб я змогла вибачитись перед ним за все, що зробила йому. О, якщо би я була більш ласкавою!” 

Як виявилось, вони перед тим нещастям зранку посварились через те, що жінка запізнилася подати йому сніданок. Але хоч чоловік не отримав вчасно сніданок, все ж він перепрошував її, йдучи на роботу, вернувся від дверей і просив жінку поцілувати його на прощання. Але жінка злісно відповіла: „Я ненавиджу тебе”. Але тепер, обнявши його мертве тіло, хотіла примиритись із ним, шептала йому: „Скажи мені, чи ти мені прощаєш, скажи хоч одне слово! Не залишай мене у такому відчаї!” Але все було даремно, бо він мовчав...

Євангельські сліпці хай будуть для нас прикладом прозріння. А для цього потрібно зустріти Христа Спасителя у житті і у молитві щиро просити Його: „Помилуй нас, Сину Давидів” (Мт. 9,27), дозволь нам духовно прозріти, бачити Твою присутність і любов у житті. 

Тому уникаймо гріхів, щоб вони не затьмарювали нашого серця. Бо коли людині болять очі, слабне зір, тоді вона, звичайно, йде до лікаря. Так само, коли наші духовні очі віри хворіють, поспішаймо до духовного Лікаря, Ісуса Христа, щоб їх оздоровив, бо Він Сам говорить: „Я Світло світову, хто піде слідом за Мною, той не ходитиме у темряві, а матиме світло життя!” 

Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Вхід/Вихід