Зір душі – сумління

Дорогі брати і сестри! Бути позбавленим яких-небудь змислів – яке ж це горе й нещастя для людини! А вже найбільше нещасною є та людина, яка немає зору. Довкруги неї розлогі, барвисті поля, полонини, вкриті різнобарвним квіттям; із скелистих пагорбів спадають ручаї свіжої води; високі дерева знімаються вгору, а понад ними роїться різнорідне птаство. Сліпа людина цього всього не бачить і навіть не може собі уявити. Вона не знає також про красу голубого неба, на якому царює промінне сонце – джерело світла і тепла. Вона й не знає дивної краси зоряного неба з мільйонами своїх сонць, планет і місяців. Сліпа людина не може оглядати цієї пречудної святині Божої величі й краси. Вона, нещасна, не має змоги читати найдосконалішої і найбільш вимовної книги Божої премудрості і всемогутності. Сліпій людині бракує маленького, але дуже складного і цінного органа, якого навіть сучасна людська техніка не спроможна докладно відтворити – отой фізичний, природний зір людини. Сліпа людина, звичайно, не знає, як виглядає її рідна мати, тато, брат, сестра чи інші люди. Вона боляче відчуває свою обмеженість, свою слабкість, свою непридатність. Тож не диво, що як оті два євангельські сліпці почули, що надходить Ісус-Месія, почали кликати на весь голос: „Помилуй нас, сину Давидів!” І справді Христос помилував їх, привернув їм зір.

Із щоденного життя знаємо, дорогі брати і сестри, що людина складається не лише з тіла і змислів, але також з розумної, свобідної душі. Премудрий Архітектор, Творець Всесвіту й людини обдарував її фізичну частину різними змислами, а між іншим – зором. Він подбав також про зір душі людини, тобто про сумління. Сумління! „Що ж це таке? – спитаєте -І як воно діє в людині?”

Сумління – це снага, сила душі, що наказує їй прямувати такою дорогою життя, щоб без шкоди і втрати для себе зайти до остаточної мети, яку Творець призначив людині ще при її створенні. Сумління показує не лиш правильну дорогу до мети людини, воно вказує їй ще й прегарні краєвиди чеснот, шпилі святих ідеалів, також і пропасті й трясовиння гріха.

Як у всесвіт, так і в душу й тіло людини Господь поклав свої відвічні Божі природні закони. Поклав їх Господь у душу людини на те, щоб як природа світу, так і людська природа ними керувалась і доходила до остаточної своєї мети. А що жодне створіння всесвіту, за винятком розумної людини, не є свобідним у відношенні до законів природи, то вони від віків точнісінько виконують їх без найменших відхилень.

Зовсім інакше мається справа зі свобідним створінням – людиною. Вона теж керується природними законами щодо свого тіла, бо їсть, як відчуває голод, спочиває, як почувається змученою, невиспаною; все ж таки може відмовитися прийняти їжу, спочинок хоч на деякий час. Якщо людина може інколи відхилитися від деяких природних законів, то тим більше може вона й знехтувати тими законами, які керують її внутрішнім життям, тобто може відхилитися від т. зв. моральних законів.

Щоб людина могла жити властивим собі життям, щоб вона могла розвиватися згідно з законами і волею свого Творця, необхідно їй ті Божі закони, покладені Богом у серце і душу кожної людини, докладно знати і розуміти. Крім цього, Бог дав людям авторитетного тлумача своїх законів – Церкву. Найближчим, однак, тлумачем і сторожем тих природних моральних законів, вирізьблених у серцях усіх людей, Господнім даром у вигляді снаги є власне сумління! Сумління є тією силою, тими очима душі людини, які читають Божий закон, вирізьблений у наших серцях. Сумління є тим Божим зором, що дає світло зорові душі віруючої і невіруючої людини. Бо кожне діло, що його довершує людина, є згідне або супротивне якомусь законові Божому. І цей зір людського сумління реагує завжди, остерігаючи волю людини: „Цього не роби, бо це зле!”, або дає наказ: „Роби це, бо воно добре!”, а чи безапеляційно спонукає осудити людину, коли вчинила зло; або втішити, приносити мир і злагоду, коли виконала добро. Людина, яка має здоровий зір свого сумління, має певного водія по дорозі Божого закону; вона не розминеться зі своєю метою – осягає злуку з Богом; вона є людиною доброю і, напевно, буде вічно щасливою. І, навпаки, хто легковажить, надуживає очей-зору свого сумління, є людиною злою, неспокійною, яка в почутті своєї вини та злоби чимраз більше й більше віддаляється від Бога і вічного щастя.

Так ото ми, дорогі брати і сестри, бачимо і переконуємося, що в серці й душі кожної людини є вирізьблений природний і моральний Божий закон. Кожна людина має дану Богом снагу сумління на те, щоб той закон відчитувати та в його світлі побачити, чи наші діла добрі, чи злі. Послідовно Господь є також справедливий, коли від усіх людей без винятку, які лише прийшли до розуму, вимагає виконання, збереження цього закону. Бог усім без винятку грозить найтяжчими і вічними карами за його знехтування і переступлення.

Сумління людини не лише тут, під час туземного життя, але й по смерті, протягом усієї вічності буде для людини джерелом невичерпного щастя або нещастя.

Тому понад усе намагаймося мати добре, здорове, чисте сумління – отой добрий зір нашої душі; як очі тіла можуть деколи зіпсуватися й тоді тратимо зір, стаємо короткозорими, а чи й сліпими й не маємо змоги вже більше оглядати й утішатися повнотою краси видимого світу, так само воно й з очима нашої душі, з нашим сумлінням. Найбільш осліплюючою хворобою душевного зору людини є гріх. Людина, яка втратила зір, вже більше не бачить шляху, яким має прямувати, не зауважує заглибин, ровів і багна на цьому шляху. Так у людині, яка віддасться гріхам і беззаконню, сумління стає сліпим: тратить снагу надприродного зору, бачення; воно ніяк не може вже правильно читати закону Божого, добачити ями і трясовини зла, душевного нещастя. У такому стані душевної сліпоти нічого іншого не залишається для нас, як кликати сердечно: „Помилуй нас, Сину Давидів!” (Мт. 9,27). Христос Спаситель – єдиний лікар, який має успішний лік і силу вилікувати сліпоту наших душ, а ним є ласка Божа.

При допомозі благодаті Божої наша душа матиме бистрі, здорові очі сумління, які вестимуть нас шляхом добрих діл і чеснот до щасливої вічності. Амінь.

Єпископ Софрон Мудрий, ЧСВВ Недільна благовість. Проповіді на неділі і свята літургічного року. – Івано-Франківськ: Івано-Франківська Теологічна Академія, 2006. – 376 с.

Вхід/Вихід