Дорогі брати і сестри!

Для українських Церков східного обряду ще триває 2011 рік від Різдва Христового. Ми щойно готуємося за тиждень зустріти завжди нову й завжди радісну звістку про прихід у світ Месії, і аж за тиждень по тому перегорнути останню сторінку цьоголітнього календаря. Але, живучи в світі, де вже понад 400 років як діє новий стиль, ми не можемо не зазнавати в цей день відчуття перейденого рубежу, властиве для кожного новоліття. І хоча сьогоднішнє євангельське читання є звичайним для останньої неділі перед Різдвом, ми переживаємо його в атмосфері новорічного свята. При цьому навіть хочеться бачити додаткову символіку в тому, що цей рік за новим стилем ми починаємо з першої сторінки першої євангельської книги, зі слів апостола і євангелиста Матея.

 

Ці слова незвично монотонні для сучасного читача, який прагне знайти ясний, відкритий зміст у кожному слові. Ми ніби гортаємо родові книги Давидового дому, що велися у Вифлеємі й переглядалися 2005 років тому з огляду на оголошений царем Августом перепис. За скупим переліком імен проходять перед нашою уявою патріярхи Авраам, Ісак і Яків, котрі започаткували історію заселення Ханаану. Проходять два сумні періоди неволі – спершу єгипетської, згодом же вавилонської. Зводяться на історичному видноколі великі царі давнини – Давид і Соломон, а за ними – все дрібніші й дрібніші постаті їхніх нащадків. Від Авраама до праведного Йосифа Обручника долаємо ми три символічні відтинки в чотирнадцять поколінь, ніби повторюючи виснажливий шлях патріярхів через близькосхідну пустелю. Понад цим же одноманітним шляхом лунають повні прихованої сили слова пророка Ісаї: «Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог» (пор.: Ісая 8:8). Слова, мовлені колись пророком до юдейського царя Ахаза перед загрозою навали північних сусідів із Сирії та Ізраїлю, а тепер відкриті ангелом у їхньому глибинному пророчому сенсі, як віщування про прихід Месії, по-грецькому Христа, що засвідчить всепереможну присутність Божої ласки в земній історії…

Невдовзі ми знов і знов повторюватимемо разом із хором ці слова на великому повечір’ї в Різдвяний святвечір: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог». І, як колись стривоженому навалою чужинців цареві Ахазу, а потім праведному Йосифові, збентеженому вагітністю зарученої з ним Марії, ця звістка несе нам не тільки заспокоєння, але й розкриття прихованого сенсу пережитих випробувань.

Цих випробувань, потрясінь, тривог було аж надто багато минулого року. І закінчуємо ми його, напружено очікуючи: чи не зводиться в цю мить чиясь злочинна рука, аби закрити кран на міжнародному газопроводі. Ми всі зазнали глибокого розчарування від краху ілюзій на нову ґенерацію політиків, що мала б змінити дискредитовану адміністрацію попереднього президента. Сповненими сумною символікою здавалися вірним нашої Церкви бандитський напад на київську Патріярхію та фарс із призначенням одного з учасників цього нападу адміністратором Харківсько-Полтавської єпархії. Важкий, тривожний рік ми пережили з Вами. Не всі витримали ці випробування, і їхні порожні місця в храмах викликатимуть сум у серці навіть у наступні святкові дні.

Але хіба без досвіду пережитих випробувань ми зуміли б так тонко, так трепетно відчути значення для себе святої Христової Церкви й присутньої в ній благодаті Святого Духа? Хіба не допоміг нам цей важкий досвід визначити своє місце в церковній спільноті, оцінити щирість слів і відповідальність учинків політиків і урядовців?

У цю останню неділю перед Різдвом спробуймо на мить відчути безмежний сум Йосифа, тесляра з Назарету, чесного, побожного чоловіка, який раптом виявив себе обдуреним, зрадженим. Уявна зрада молоденької, чистої, невинної Марії темним вихором увірвалася в Йосифове помірковане й урівноважене життя. Навіть коли цей настрій тривав лише мить, і то її було б досить, аби занурити Йосифа у глибини душевного болю. Чим виміряти бурю почуттів, які вирували в його душі?

Та саме слідом за цим вихором, цією душевною бурею приходить повівом свіжого весняного вітерця звістка, на яку від Адамових часів очікувало людство. «Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог». Ця звістка приходить не до наївного, простодушного юнака, а до зрілого чоловіка, може, вже старця, який готується до її прийняття, переживаючи найважче в житті потрясіння. У цьому ключ до розуміння сенсу наших життєвих драм і криз. Мабуть, нікому з нас Провидіння не відкриє новини подібного виміру. Однак усі ми, сини і доньки єдиної Христової Церкви, причетні до євангельської звістки якнайбезпосередніше. Адже всі ми покликані Христом, Тим самим Еммануїлом із Ісаїного пророцтва, до спасіння. І через пережиті випробування Господь вчить нас чути й розуміти Його слово.

Хай же новий рік принесе нам необхідне нове слово. Хай сенс Господньої ласки, Його уважного батьківського піклування про кожного з нас з усією повнотою відкривається в перебігу нашого повсякденного життя. І нехай здобутий суворий досвід вчинить наші серця чуйними, уважними, здатними до правильного розуміння та належного виконання євангельського слова. Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко), Джерело: uapc.org.ua