В сьогоднішній притчі про блудного сина є приховане велике Боже одкровення-розповідь про невимовну любов Господа до людини. Багатомилостивий Небесний Отець пам’ятає кожну Свою дитину, як би далеко вона не віддалялась від Нього, як глибоко не впала б в гріхи. На порозі Вічності чекає Він нас щоб обняти в Свої батьківські обійми.

Цю євангельську розповідь слід сприймати, як науку про те, що людина не може осуджувати іншу людину. Притча була своєрідним захистом Ісуса перед фарисеями та книжниками, які осуджували Спасителя за те, що Він спілкувався на їхній погляд з грішниками Лк. 15.1-2. Фарисеї вважали себе за праведників і дозволяли собі осуджувати Ісуса за спілкування з грішниками.

Один з отців Церкви коментуючи це Євангеліє під постаттю блудного сина Господь показує нам людський ум (в отців Церкви поняття ум та розум не є тотожними, вони вважають, що ум є дещо вищий в духовному розумінні). Коли ми починаємо гордитись, вимагати того, що нам справедливо належить, тим ми поступово віддаляємось від Бога. Замість того, щоб навпаки шукати і спілкуватись з Богом ум людини забуває за Нього бажаючи повноцінно насититись гріховними помислами, а згодом і самим гріхом. Звичайно відразу виявити зі сторони цю духовну недугу не можливо, бо її просто так не побачиш. Щоб таку неміч душі можна було відразу виявити отці церкви пропонують кожного вечора перед сном робити іспит сумління.

Розпусне життя євангельського героя робить його жебраком. Звичайно, що такий хід подій заставляє його задуматись, а що буде далі? Влаштувавшись на роботу, стає пастухом свиней, які для господаря мали більше значення, а ніж сам пастух. Людський ум упокорюється настільки, що вже не чекає особливих милостей від Бога. Роздумуючи над своїм життям : «Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають подостатком хліба, а я тут з голоду конаю» .Лк. 15.17, блудний син вирішує повернутись до батьківського дому. Коли людина починає робити правильні кроки Господь їй завжди в цьому допомагає. «І встав він і пішов до батька свого.» Лк.15.20, у реальному житті таке рішення приймається не так швидко. Хтось цей крок повернення до дому (розуміємо під цим домом, не будівлю, а Дім Божий, тобто Церкву та Бога) робить за мить, хтось за годину, хтось за день, а дехто роками чекає поки остаточно не вирішить все ж таки повернутись.

«І коли він був ще далеко. І, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» Лк.15.20 - тільки людина починає відроджувати, можливо по-новому налагоджувати свої відносини з Богом, як Господь побачивши добрий намір спішить їй на зустріч. В особі люблячого батька бачимо безмежну любов Творця до кожного з нас. Виходить на зустріч, щоб з’єднати з Собою : « на шию йому кинувся і поцілував його» Лк. 15.20. Блудний син не зволікає з можливості визнати гріхи : «Отче я згрішив …..» Лк. 15.21 Коли справді ми упокорюємось то вважаємо себе недостойними називатись навіть синами Божими. Отці Церкви говорять, що доки людина не збагне своє походження, що вона є створена на образ і подобу Божу, не зрозуміє, що вона є громадянином Неба – то вона ніколи не зробить відповідних кроків у житті. З цієї притчі бачимо блудний син це зрозумів, тому і він виправив своє положення у стосунку до батька (Бога).

Вже наближається час Великого Посту і всім нам назустріч виходить Господь. Як довго виглядає нас заблуканих Господь? Завжди, але особливо у цей час, бо здебільшого ми знаходимо час і приходимо до сповіді, готуючись до свята Пасхи.

Блудний син це кожен із нас наділений великим даром – життя, але не кожен використовує цей дар розумно та правильно. Господь це добрий батько, який чекає нас, нашого покаяння. Якщо ми це підтверджуємо ще і добрими ділами, то Він знову нас приймає з великою радістю, як батько свого сина.

Знайдімо у собі мужність визнати свій гріх так як це зробив блудний син, а Господь нас заблуканих прийме в свої батьківські обійми та обдарує численними ласками. Амінь

Протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ