Ця притча викликає безліч непорозумінь. Вона, здається, суперечить законам звичайної людської логіки, самим прямим чином порушує їх : молодший син, який розтратив і прогуляв батьківське майно, приймається батьком з пошаною, а старший син, який вірою і правдою допомагав батькові, заслуговує осудження від нього. Початком виходу з батьківського дому служить охолодження любові до Бога. Людина намагається скинути з себе добре ярмо Христове і віддалитися в «країну далеку», у країну гріха, де, як їй здається, вона буде веселитися і радіти без кінця. Гріх малює в розумі людському всі ласощі, всі принади світу. Він кличе, манить до себе. І людина, не розібравшись у цьому обмані, залишає їжу духовну і звертається до їжі тваринної - до гріха. Людина убожіє духовно. Все, що було дано їй через виконання заповідей Божих від Божественної благодаті, все убожіє, скасовується, і людина поступово духовно засихає. У людському серці утворюється порожнеча. Ця жахлива гріховна порожнеча не дає людині ні хвилини спокою. І тоді людина починає кидатися, шукати різного роду розваги, розпалюючи себе то похіттю плоті, то гординею, то злобою, заздрістю, корисливістю й іншими гріховними справами. Але все це не приносить задоволення. У притчі розповідається, як молодший син змарнувавши весь отриманий від батька маєток, починає бідно жити. «І от як він усе прогайнував, настав великий голод у тім краю, і він почав бідувати».Лк.15.14 Голод в цьому краю був дуже великий. Врешті-решт він змушений був для власного прожитку знайти роботу. Робота, яку він отримав, була не дуже приємною, в його обов’язки входило випасати свиней. Бачимо маючи навіть і таку працю він не міг поїсти навіть тієї їжі, яку їли свині. Святитель Григорій Палама з цього приводу каже : «Свинями є ті, які валяються в багні пристрастей, і молодший син став їх водієм, як переважаючий їх відносно задоволення пристрастями своєї плоті, оскільки він не може насититися від тих стручків, які вони їли, тобто не може насититися своєю пристрастю».
Покарання за гріхи бачимо відбувається не тільки після смерті - це видно і з притчі про блудного сина. Молодший син поступово втрачає свій стан, тобто отримує все менше життєвих задоволень, а навіть більше - він не може скористатися простим і найменшим : « І він бажав би був наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому». Лк.15.16. Що це означає? Людина, що проводить розпусне життя, лише на перших порах отримує задоволення від цього. Згодом почуття людини дерев'яніють. Її радості стають все більш примітивними і грубими. Людина на жаль втрачає здатність любити і радіти чистою радістю. Внутрішній стан такої людини стає не врівноваженим, все більше і більше поширюється злоба, яка мучить не лише оточуючих, а й саму людину. Тобто, в кінці кінців гріх вже не приносить того задоволення, як на початку, але показує своє справжнє обличчя і починає мучити її.
Тоді-то тільки, прийшовши в себе і зрозумівши, в яке тяжке становище він потрапив, що він відійшов від віри свого Отця, починає оплакувати своє становище, кажучи : «скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба, а я вмираю від голоду».Лк.15.17 Хто ці найманці? - Святитель Григорій Палама : «Це ті, які за сльози покаяння і за смирення отримують як би якусь плату - порятунок. Сини ж це - ті, які по любові до Нього підкоряються Його заповідям; як і говорить Господь: «Хто любитьМене, той слово Моє» Ів.14, 23
Як блудний син, бачачи свої потреби, згадує про той достаток в домі батька, вирішує повернутися до нього, так і грішник, бачачи наскільки висохла і озлобилася його душа, бажає повернути собі колишню радість життя і любові. Це і стає поштовхом до звернення до Бога, Який один в силах оживити душу людини, вдихнути в неї життя, тому що Він один є Бог Живий, Бог, Який дає нам правдиве життя.
В такий момент дозріває рішучість. Рішучість повстати і віддалитися від прірви. Це другий ступінь дії Божої благодаті на душу людську. Тому чуємо в притчі як син каже собі: «Встану та й піду»Лк.15.18 І робить те, на що зважився: «І встав він і пішов»Лк.15.20 . Так і нам потрібно не тільки говорити собі, а й діяти, щоб повернутися до Бога. Так діяти означає виконувати заповіді Божі і жити церковним життям. Потім настає третя, рятівна щабель пробудження - це та, коли блудний син не тільки зважився повернутися в отчий будинок, але встав і пішов, тобто він уже переміг в собі гріховне рабство і з почуттям глибокого каяття повертається до свого минулого життя, яке він мав у батьківському домі. Якщо наше звернення до Бога було щирим, через деякий час ми побачимо, як наш внутрішній світ оновиться, перетвориться. Тоді ми дійсно відчуємо, наскільки правдива є обіцянка Христа: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас» Мт.11. 28.
Ось дорогі в Христі якби не Боже милосердя, то що сталося б з нами, спокушеними підступами диявола?! Але бачимо навіть у гріху Господь не залишає людину Своєї милості. Він у Своєму Промислі має безліч способів повернути нас на шлях істинний. Часом це дуже гіркі ліки : і важкі обставини життя, і хвороби, і нужда ... Але посилаючи всілякі скорботи, Господь будить людину, стукає до неї : прокинься, устань, людина, ти знаходишся в небезпеці! Ось до якого рівня опускається чоловік, що залишив їжу духовну і звернувся до їжі гріховної. Він втрачає духовну радість, спустошує себе й стає рабом гріха. І якщо гріх не остаточно знищить в людині добрі начала, то завжди залишається можливість пробудження від сну гріховного. Це пробудження, це внутрішній голос серця. Це то духовне начало яке є закладене Творцем в кожній людині. Голос совісті підказує нам дорогу покаяння. «Велика сила покаяння, якщо вона робить нас чистими, як сніг, і білими, як хвиля, хоча гріх попередньо заплямував наші душі» - вчить св. Йоан Золотоустий.
Ось що потрібно від нас - повернутися в дім свого Отця і молити Господа свого і Творця про прощення. Але пам'ятаймо: Господь приймає тільки щире каяття. Тільки в тому випадку, коли людина усвідомлює своє гріхопадіння, упокорить себе перед Творцем своїм і скаже : «Отче, я згрішив на небо і перед Тобою, я вже не гідний називатися твоїм сином,» Лк.15.21- бо порушив усі Твої заповіді, розтратив усе, що Ти мені дав! Тому прийми мене хоч в число найманців Твоїх, щоб мені працювати і отримувати належну частину їжі, споживаючи яку я міг би жити. Тільки в цьому випадку Господь повертає нам світлий одяг. Невжеми відкинемо Слово Боже, невже і ми залишимося серед тих, які відкидають Господа, відрікаються від Нього, ображають Його і словами, і справами, які воліють жити в «країні далекій» і там загинути?
Ось що вчить нас Свята Церква в неділю про блудного сина. Розкриває, як людина, поступово віддаляючись від істини Божої, виявляється в області гріха, вчить нас, як відбувається пробудження і повернення в батьківський дім.
Тому Свята Мати Церква хоче, щоб ми ніколи не віддалялися з батьківського дому, тобто Церкви, щоб ярмо Боже не було для нас важким. Воно по суті і не є обтяжливим. Якщо ми будемо виконувати заповіді Божі з любов'ю і заради любові, то ярмо Христове буде для нас легким. Тоді не підемо ми в «країну далеку», тоді не опанує нами гріх, тоді не потрібно нам буде і повертатися. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар