Дорогі брати і сестри!

Мабуть, всім нам колись доводилося вперше тримати в руках мобільний телефон або міняти стару його модель на нову. І перед нами стояв вибір: чи обмежитися тим, щоб, як у звичайному телефоні натискати кнопки, набираючи номер, слухати відповіді, чи ж почати шукати, які ще послуги дає цей телефон. І потім з подивом ми виявляли, що, крім звичайних дзвінків, можна послати записку – sms, можна записувати звук, фотографувати, знімати відео, виходити в Інтернет. І виходить, коли ми розуміємося на своєму телефоні, що у нас в кишені – комп’ютер, який забезпечує електронною допомогою багато сфер нашого життя.

Щось подібне відбувається і з церквою. Коли ми починаємо ходити до церкви, то сприймаємо те, що вона нам дає на найбільш поверховому рівні. Як і з телефоном: коли ми не знайдемо часу для того, щоб сісти і розібратися в ньому, почитати інструкцію, або знайти людину, більш здібну за нас технічно, молодшу, ми не зможемо проникнути в усі його секрети. Так і Церква поволі розкривається перед нами як велика загадкова і манлива таємниця. Розкривається завдяки її досвідченим представникам, завдяки тим, хто зумів осягнути весь безмір можливостей, який перед людиною відкриває церковне життя, і з насолодою споживав ці можливості. Таких людей називають святими. Не за те, що вони були здібними, талановитими більш, ніж ми з вами. Часто серед них знаходимо людей малоосвічених, людей, які прожили зовсім небагато, і про яких майже не лишилося нічого відомого в історії. Але вони зуміли відчути найбільшу таємницю Церкви – таїнственну присутність у ній Самого Христа, Який являє Себе у постійному навчанні Євангелія, у Святих Тайнах. Бог являє Себе у благодатній дії Святого Духа через прийняття нами Таїнств, через відчуття плодів молитви, з якою ми звертаємося до Бога. 

Саме Церква створює те середовище, де наша молитва відкривається як діялог, як наша розмова із Богом, в котрій ми виступаємо не стільки у ролі прохача, стільки – слухача, сприймаючи серцем все те, що Бог дає нам.

Важко цьому навчитися відразу. На жаль, для великої частини людей знайомство з церквою подібне до користування багатьох старших людей своїм мобільним телефоном: набрати номер, вигукнути «алло» й чекати на відповідь. Так і з церквою: з’явимося туди раз на рік - на Різдво чи на Великдень, - і згадуємо з радістю цю нашу єдину за рік подію церковного життя. Та, навіть, і частіше ходячи до церкви, ми можемо обмежитися лише слуханням молитви, озиранням довкола та ще, буває, і осудом тих, хто стоїть біля нас або тих, хто лишився за церковною брамою. І за цим усім поверховим шаром ми не помічаємо, як напружено Христос чекає, що ми почнемо проникати в Його таємницю, приймати часточку того великого, унікального дару, який Він пропонує кожному із нас.

І ось щороку Церква відводить спеціальний період для того, щоб ми зосередилися, замислилися, ознайомилися з усім тим, що вона готова дати нам. Цей період називається апостольським або Петровим постом. Це час, коли самі апостоли ніби зголошуються бути нашими консультантами у проникненні в церковні таємниці. Ще минулої неділі ми піднесено переживали свято П’ятдесятниці, тобто зіслання Святого Духа на апостолів, – дня створення Церкви, радіючи із того, що і ми є частинкою містичного тіла Христового, яке набуло благодатної повноти в день сходження Святого Духа на громаду Христових учнів. Проникнення Святого Духа у їхнє єство, серце, розум обдаровувало апостолів плодами, яскраво явленими тисячам прочан, які зібралися у Єрусалимі подивитися на надзвичайне чудо, що сталося у Сіонській горниці.

Сьогоднішня неділя пропонує нам мільйони і мільйони наступників святих апостолів. Тих, кого Церква визнала святими, і тих, кого не зуміли помітити люди довкола. Бо загадка святості в тому і полягає, що в більшості випадків вона лишається невідомою. На відміну від політичних діячів, топ-моделей, представників модерної культури, святість потребує затишку, спокою, усамітнення. Можна припустити, що понад дев’яносто відсотків святих не не відкрилися оточенню попри свої духовні дари. Їх це мало цікавило, бо вони стали знаними Богом. Але і ті лічені відсотки об’явлених світові святих стають для нас ніби Божими посланнями, продовженням Євангелія, трансляцією Євангелія у наше повсякденне життя. Коли ми подивимося у церковний календар, то побачимо, що кожен день пропонує нам спомин про кількох святих. Їхня ряснота стає для нас свідченням того, як у будь-якій сфері людського життя можна знайти форми реалізації християнської праведности. І неправда, що життя створює такі обставини, коли святість не змогла б розвинутись!

У кожного з нас є свої особливості вдачі. Кожен працює на своєму місці і має свої унікальні стосунки із довкіллям, обумовлені родиною, вихованням, оточенням, фахом і багато-багато ще чим. Але усі ми належимо до єдиної Церкви, Главою котрої є Сам Христос. І Він, звертаючись до нас, посилає Свої дари у всій їхній багатоманітності. Наше тепле легеньке світло може розігнати пітьму зневіри, забобонів, обману у різний спосіб. Коли ми будемо спокійні під час якихось заворушень. Коли будемо зберігати принциповість під час поширення зрад і пристосовництва. Коли ми будемо наполегливо навчатися серед апатичної зневіри в освіті, читанні, пізнанні довколишнього світу..

Христос кличе нас до Себе, що направити у світ. Кличе, щоб зробити з кожного із нас святого, бо всі ми, християни, покликані до святості. Саме це і нагадує нам сьогоднішній день - останній день перед початком Апостольського посту. І хай цей Апостольський, Петрів піст стане для нас періодом пошуку своїх можливостей до реалізації потенціялу праведности, який закладений у кожного із нас. Хай цей піст стане для нас часом спокою, призадуми, молитви. Стане часом поради з тими, хто має більший за нас досвід духовного життя – із святими минулого. Досвід життя святих приходить до нас через читання їхніх житій, через знайомство із творами, які вони нам лишили. Але, насамперед, - через молитовне звернення до них і слухання їхньої відповіді. Вони безперервно перебувають у духовному єднанні з нами, у єдиній Церкві, в якій не стало неперехідним вододілом їхнє прощання з життям і перехід до Небесного Царства. В цій Церкві ми маємо щасливу можливість скористатися їхнім досвідом, щоб відчути себе всередині всієї церковної повноти, озброєними тією неосяжною палітрою духовних можливостей, які кожному з нас щедро дарує Христова Церква, Апостольська Церква, створена завдяки благодатній присутності Святого Духа у громаді згуртованих Христовим Євангелієм учнів. Амінь.

Архиєпископ Ігор (Ісіченко), УАПЦ