Дорогі брати і сестри!

Коли ми лише епізодично стикаємося з церковним життям, із церковним уставом, ми не усвідомлюємо, наскільки збіднюємо одержувані від Церкви уроки життя. Адже через передбачувані уставом біблійні читання, через богослужбові тексти до нас постає вся Церква, як містичне Тіло Христове. Що вдієш: сучасний ритм життя привчив нас до дуже швидкого сприйняття довкілля. Ми позираємо на світ, летячи автомобілем по швидкісній дорозі, і не думаємо зупинитися і поглянути на довколишні пейзажі чи посидіти десь на березі річки - нам ніколи це робити, ми мчимо до мети. І на цій дорозі ми нехтуємо тими радощами, які життя нам пропонує.

Часто так само ми чинимо зі сприйняттям інформації: нам треба переглянути масу різних джерел, і ми обмежуємося тим, що гортаємо сторінки книги, лише вряди-годи зупиняючись на окремих діалогах чи інформаційно насичених абзацах. Ми переглядаємо за півгодини сто каналів телебачення, лише вихоплюючи звідти якусь інформацію, що нас зацікавила. І вже після перегляду плутаємо, хто саме що говорив до нас. А Церква вчить нас мовчати і зупинятися. Вона вчить нас молитовному роздумові над побаченим і входженню у почутий текст.

Замислімося-но над тим, як мудро побудовано саме святкування Різдва. Церква готує нас до нього сорок днів: сорок днів ми переживаємо дорогу, якою Свята Родина йшла до Віфлеєму. І якою весь людський рід - від часу вигнання з Раю - намагався повернутися до втраченого Едему. В останні дні перед Різдвом ми знов і знов прочитуємо ті тексти, які лунатимуть і на саме Різдво, і на неділю та суботу після нього. Ми входимо в текст, щоб зупинитися, глибше усвідомити те чи інше слово. І хоча на перших порах нам може бути важко витримати одноманітність прочитуваних фраз, але потім, мірою нашого входження в духовне життя Церкви, ми раптом відчуваємо, як перед нами відкриваються ті глибини тексту, яких ми не помічали раніше. І ми вчимося молитовному спогляданню цього тексту, вчимося розчиняти свою свідомість у ньому і жити разом із Христом. Власне, до цього і покликаний євангельський текст, бо його сприйняття не є для нас самоціллю, а тільки методом нашого наближення до Того, Хто промовляє до нас через Євангеліє, – до Самого Бога.

Так і в ці дні, наступні після Різдва, Церква знов і знов повертає нас до пережитих подій. Змушуючи або, радше, заохочуючи звернути увагу на ті нюанси, які, може, ми проминули які або розчинилися в загальній радості піднесеного переживання Різдва Христового. Сьогодні перед нами відкриваються драматичні аспекти Різдвяних подій: вимушена втеча до Єгипту, загибель віфлеємських дітей (Мт.2:13-19). Нам спочатку здається безглуздою така неймовірна жорстокість царя Ірода. Але потім ми позираємо на людську історію, на історію нашого народу і бачимо, скільки ж таких царів іродів приходило до нас у минулому: коли, щоб помститися гетьманові, знищували повністю його столицю аж до немовлятка, яке не могло зрозуміти того, що відбувається довкола; коли наші села обносили кордонами НКВД і нікого не випускали звідти, прирікаючи людей на жахливу голодну смерть; коли цілі села невинних людей винищували або виселяли в Сибір за те, що в околицях цих сіл тривала боротьба проти, відповідно, нацистських або большевицьких окупантів.

Євангельський текст допомагає нам зрозуміти своє місце у цій боротьбі добра зі злом, відчути, як Христос застерігає нас не бути апатичними, пасивними у цій боротьбі. Бо недарма сьогодні дається нам поміркувати над подвигом Пречистої Богородиці і святого Йосифа Обручника. Гаразд, Пресвята Діва була Матір’ю і їй ніби належало оберегти Дитину. А ким був для Ісуса праведний Йосиф Обручник? Він же спочатку сприйняв народження Дитини як образу для себе, бо заручена з ним Діва народжує Дитину невідомо від кого. І, тим не менше, він, послухавши ангела, не вигонить Марію. Навпаки, бере Її з собою у важкий час очікування пологів, йде разом із Нею до Віфлеєму. А коли Йосиф почув, що Ірод переслідує народжене Дитятко, то разом із Дівою він іде, а точніше - тікає до Єгипту. Іде, щоб виконати старозавітнє пророцтво, йде, тримаючи під своєю опікою і Матір, Яка ще переживає важкий стан після пологів, і маленьке Дитятко.

У цей день годиться нам, згадуючи про втечу Святої Родини до Єгипту, згадати і мільйони тих мужніх християн, які зараз переживають подвиг сповідництва у Єгипті, який протягом минулого року так помітно почав змінюватися. Не завжди революція приводить до влади прогресивні демократичні сили. Часто буває і навпаки. І в нашій власній історії ми бачимо, як невдовзі після антицарської революції раптом злочинне політичне угруповання, яке прикривалося ультралівою соціялістичною фразою, вчинило збройний переворот і зуміло завоювати на довгі понад 70 років не тільки саму Росію, але й країни довкола неї. І які, зрештою, неймовірно, нечувано тяжкі й катастрофічні наслідки це принесло багатьом націям і народам!

Єгипетські християни, напевно, ніколи протягом останніх кількахсот років не відчували себе в безпеці. Але попередній режим, попри те, що він був авторитарно-диктаторським, все ж таки давав певну ілюзію стабільности. І ось цього режиму не стало. Пригадайте, хто був уважним до новин, ще наприкінці позаминулого року на Різдвяні свята за західним календарем вже долітали до нас відомості про погроми біля християнських церков у Єгипті, про сутички і зіткнення на міжрелігійному ґрунті. І ця трагедія продовжувалася протягом наступного року. Знов і знов зверталися до нас із проханням про молитовну підтримку брати і сестри з Єгипту.

Та прадавня країна рабства, країна, яка стала символом безглуздого пригноблення, спрямованого на винищення цілого народу, стає для нас і сьогодні символом релігійної нетолерантности. Бо прихід до влади ісламістських партій створює нові загрози для християн – для християн, які ще пам’ятають ті жахи, які їм довелося пережити ще кілька десятиліть тому. Мені в місті Ас’ют показували кордони, до яких зуміли дійти ісламістські фанатики, коли нападали на християнські квартали. Уявіть собі єгипетських християн, таких самих, як ми з вами, за цим кордоном в очікуванні нападу... Уявіть дітей, котрі чують поблизу галас фанатичного натовпу, що неухильно наближається. І не забудьте в ці дні, сповнені величної тиші переживання миру, сповіщеного ангелами, миру, який приходить до нас разом із Спасителем, знайти час і для того, щоб помолитися за мужніх християн Єгипту, за гідне несення ними свого подвигу. За те, щоб дар християнської любові не зник у них і щоб зумів дати їм силу протистояти злу і насильству.

Хай їхній сповідницький подвиг буде прикладом для нас усіх. Бо так часто нам хочеться втекти від своїх християнських обов’язків, від викликів, які дає нам Євангеліє, заховатися у свою маленьку печерку, споруджену у власній оселі, у ближчому колі друзів. Сховатися від тих суспільних проблем, які ставлять перед нами дилему: або - або. Або ти із силами добра, або – з силами зла.

І хай новонароджене Немовлятко Христос, Яке завжди кличе нас на допомогу – допомогу покривдженим і знедоленим – допоможе нам зробити в цей час свій правильний вибір. Амінь.

 

Архиєпископ Ігор (Ісіченко)

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ