Сьогодні євангельське читання демонструє нам взірець щирої та глибокої молитви жінки - ханаенянки, показує нам як ми грішники повинні просити Господа про допомогу у всіх своїх скорботах та потребах, якщо бажаємо, щоб ми були вислухані.
Звичайно, в кожному народі є благочестиві від природи люди, які прагнуть до Бога наперекір тому нечестю, яке панує в навколишньому їхньому суспільстві. Мабуть, такою людиною і була жінка, про яку оповідає сьогоднішнє євангельське читання.
«І ось жінка ханаенянка, вийшовши з тих місць, кричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя жорстоко біснується» Мт.15.22. Далі з євангельської розповіді ми дізнаємося, що Спаситель розмовляв з нею на перший погляд, як здається, навіть досить грубо.
Для того щоб зрозуміти причину цього, потрібно згадати, що являла собою ця народність - ханаеняни, або фінікійці (це більш пізніше їх назва), і який спосіб життя вони вели. Зло з'єдналося з цими людьми, так що було неможливо відокремити його від них, щоб таким чином їх врятувати. Навіть розповідати про те, щ? відбувалося під час цих «релігійних» дій, - непристойно.
Цей народ був розбещений до такої міри, що євреям, коли вони входили в землю обітовану, було дозволено їх просто винищувати - Вих.23.23-24.
«І, вирушивши звідти, пішов у землю тирську і сидонську і, увійшовши в дім, не хотів, щоб довідався хто» Мк.7.24. Ворожі настрої проти нашого Спасителя з боку старшини єврейського народу, з кожним днем збільшувалася і посилювалася. Тому на короткий час Господь віддаляється від народу вибраного, народу, до якого Він був посланий, і направляється до поган. І тут, поза межами юдейської землі, в країні, яка вважалося перебуває під прокляттям Божим, Христос знаходить душу, в якій опинилася така віра, яку Він не знаходив серед вибраного народу.
Звідки народилася в неї думка прийти до Ісуса Христа? Євангелисти Марко Мк.3.8 і Лука Лк.6.17 свідчать, що ще до випадку зцілення доньки ханаенянки, чутки про чудеса Спасителя доходили до Тиру та Сидону, і саме ці чутки привертали увагу багатьох жителів тієї країни,і вони почали приходити до Ісуса Христа. Коли ж ця жінка довідалася, що її дочка має нечистого духа, прийшла до Ісуса припадаючи до Його ніг просила про зцілення доньки. Зворушлива картина ! Жінка клякає до ніг Ісуса Христа, вона благає про зцілення дочки, яка страждає, мати не просить, а «вопіє», тобто майже кричить від того що страждає її дитина, просить змилування для себе, бо ці щоденні муки більше завдавали болю їй, бо донька вже їх не відчувала, а від цього ще більше боліло серце матері.
Він же не відповідає їй ні слова! Що ж це означає? Той, чиї уста випромінюють стільки любові і співстраждання для всіх, мовчить для нещасної матері. Той, Який призиває до Себе самих невдячних юдеїв, які приносили Йому стільки образ своїм невір’ям, холодністю і навіть явною ненавистю, не відповідає тій, яка сама прийшла до Нього з любов’ю, не знаючи ні закону, ні пророків. Вчинок справді дивовижний і неординарний! Через те обурилися учні Його. Тоді вже вони підключилися у проханні цієї поганки : «Тут приступили його учні й почали його просити: «Відпусти її, бо вона кричить за нами». Мт.15.23
Блаженний Феофілакт Болгарський «Коли жінка побачила, що її заступники - апостоли - не мали успіху, вона знову з жаром приступає і називає Ісуса Господом. Коли ж Христос називає її щеням, тому що язичники мали нечисте життя і споживали кров ідольських приношень, тоді юдеїв ж називає дітьми, то вона розумно відповідає і дуже мудро: хоча я і щеня, і не достойна отримати хліб, тобто якусь силу і велике знамення , але дай мені це що для Твоєї сили є мале, а для мене ж велике, бо ті, хто їсть хліб, не вважають крихт чимось важливим, для щенят ж вони – є тим великим, і ними вони живляться»
Бачимо, що колиГосподь починає їй пояснювати правдиву причину відмови, тоді Він прирівнює віру народу з якого вона походить до щенят. «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам» Мт.15.25 Вона ж відповідає : «Так Господи!» Мт.15.27 Вона не заперечує цього , а навпаки визнає з покорою, що суд Спасителя, який би він не був принизливий для неї є справедливим. Вона визнає, що справді належить до псів, - так нечиста душа її, - і що вона не заслуговує тієї благодаті, яка призначена для юдеїв. Та тим не менше вона не перестає благати. У чому ж її надія на допомогу?
Ханаенянка, почувши, що її як язичницю прирівняли до собаки, з презирством до себе смиренно сказала: «Так, Господи!» Мт.15.27. Тим самим визнала свою негідність Господньої милості. «Навчимося ж у цього уроку, - говорить святитель Григорій Палама, - яким потрібно бути витриманим у молитвах. З великим терпінням, смиренням і покаянням ми звернемося до Бога, хоча б були негідні отримати те, що просимо в наших молитвах і відіслані ні з чим як ті, що забруднили себе гріхами, однак не станемо залишати молитву, але, навпаки, будемо непохитно триматися в смиренності, просячи з глибини душі, і ми отримаємо від Бога те, що просимо, як отримала ханаенянка, що бажала отримати крихти, що падають з милості зі столу Господнього.» «Покірним дає ласку». Прип.3.34; «Смиріться,- говорить Апостол, - перед Господом, і він вас підійме»Як.4.10 ,тобто дасть вам благодать.
Так і ми повинні поєднувати в собі дві речі: невідступну і сміливо молитву з найглибшою смиренністю, - тобто, визнаючи себе негідними, повинні розуміти, що, крім Єдиного Бога, нам більше нема в кого просити милості. Ніхто, крім Нього, не може допомогти нам і помилувати, що і змушує нас бути відважними. При такому поєднанні смирення з відвагою і буває плід, як сказав один подвижник, «молитва народжує смирення, а смирення народжує молитву».
Що ж нам потрібно робити? У чому ми повинні наслідувати жінку - ханаенянку, щоб, подібно до того як вона отримала те про що так просила – тобто зцілення своєї дочки, і нам отримати зцілення для своєї душі. Висловлюючись звичною для нас мовою, вона усвідомлювала, що віра якої дотримувалися євреї є правдивою. Вона не побоялася визнати, що її співвітчизники помиляються, і мала мужність відректися від оман свого виховання і від всього того, чим дорожить людина під приводом патріотизму. Отже, по-перше, понад усе для нас повинна бути істина,правдива релігія, віра.
Хананеянка проявила особливу старанність і ревнощі у вірі, показавши, що вірить не абстрактно, не тільки розумом, але й серцем. Наперекір, здавалося б, повного нехтування, яке проявив Спаситель, вона не втомлювалася волати до Господа і визнавати його Христом : «Помилуй мене, Господи, Сину Давидів» Мт.15.22 ці слова саме говорять якраз про це. Вона визнавала Його всемогутність словами «помилуй мене», знаючи, що Він може зробити все, що захоче. У нас же часто буває так, що ми на словах визнаємо свою віру і говоримо, що правильно віримо, а ревності у вірі не виявляємо.
Дорогі батьки! Бог не може відмовити молитві віри. Таким уповільненням Господь тільки відчуває твою віру. Не приймай це як відмову, навпаки, Він хоче, щоб ти отримав подвійне благословення - порятунок твоєї дитини і сильну, тверду, випробувану віру.
Нехай жінка ця послужить заохочуючим прикладом для всіх тих, які, можливо, вважають себе поза благодаттю, а тому соромляться з таким питанням звертатись до Бога. Просімо і Господь вислухає нас, і дасть все що потребуємо для спасіння наших душ. Амінь.
Протоієрей Тарас Огар.