Дорогі брати і сестри!
Сьогодні, здіймаючи очі до неба, ми подумки повертаємося до перших слів Святого Письма – слів, в яких, ймовірно, містяться неосяжні числа років, цілі епохи: «На початку Бог створив Небо та землю» (Бут. 1:1). Що ховається за цими словами? Яке воно, Небо, і чи дано нам осягнути його велич, чи дано нам відчути себе причетними до нього? Так! І сьогоднішній день не тільки нагадування про величний пролог тих шести "днів" творення видимого світу. Це - день, який і нам дає надію. Бо іспит, який мали скласти всі небесні безтілесні сили, створені задовго до людини, був прологом і до того іспиту, який проходить кожен із нас.
Ким був архангел Михаїл до проголошення його начальником небесних сил безтілесних? Маленьким непомітним ангелом, хоч слова «великий і малий» непристосовні до тих понять, які не вкладаються в наші просторові уявлення. «Маленьким» це ангел був у тому сенсі, в якому ми себе часто відчуваємо маленькими непомітними людьми, коли вважаємо, ніби ми нездатні впливати на світ довкола нас, ніби нам суджено весь час займатися буденними справами, перебувати у сірій невідомості для цілого світу. Може, і він так про себе думав? Думав, доки не настала мить випробувань.
У цю мить ведені своєю гординею, набагато помітніші за нього ангели і, насамперед, ангел світла Люцифер, - він виділявся з-поміж усіх небесних сил своєю красою, величчю, і через це перейнявся думкою, нібито може стати рівним Самому Творцеві. Отже, коли ці ангели підняли бунт проти Творця, Михаїл забув про те, наскільки обмежені його сили. Він пам’ятав про одне: він має засвідчити свою любов до Того, Хто його створив. Він не вагався і закликав усіх, «хто як Бог», гуртуватися біля нього.
Чи існувала реальна небезпека для Бога? Смішно говорити про це. Ясна річ, що творіння не може заподіяти ніякої шкоди Своєму Творцеві. Але це був іспит, яким творіння мало вирішити, з ким воно: із бунтівним розумом, який стає на змаг, на прю зі Своїм Творцем, чи з маленьким, непомітним Михаїлом, що виявив справжній героїзм у готовності захищати Свого Творця, навіть коли його сили здавалися неспівмірно меншими проти його ворогів.
Гординя й непослух Богові Люцифера, на жаль, ніяк не закінчилися на тому передісторичному етапі. Вони входять і в наш світ, виявляючись уже у прагненні наших праотців бути «немов боги» і спожити забороненого плоду (Бут. 3:5), у злочинному намірі Каїна вбити свого брата через заздрощі (Бут. 4:3-16). У тих новітніх "експериментах", які покликані зробити нас рівними Творцеві в силі. А це і генетичні експерименти, які загрожують генофондові людства, і прагнення перебрати у Бога вибір між життям і смертю, аби прирікати смертельно хвору людину через евтаназію... І багато-багато чого ще прагне зробити сучасна людина, невдоволена обмеженістю своїх сил, встановленою Творцем. Людина, яка гордовито здіймає бунт проти Бога.
Здається, на цьому тлі буяння гордині і богоборництва, часом спокусливо для християнина відчути себе дискримінованою меншістю, яка з міркувань політкоректності повинна заховати та, загалом, вскціль ховати зовнішні знаки віри й обмежети суспільну присутність простором свого храму. І ні в якому разі вона не повинна намагатися навертати до Христа суспільство довкола себе!
Як же героїчно виглядає на цьому невеселому тлі випадок, що стався нещодавно в Єгипті. Зараз там християнам дуже важко - після падіння попереднього режиму і зміни влади вони переживають нові акти дискримінації та утисків, напади на храми. Та, попри це, один хлопчик–християнин прийшов у школу з хрестиком. Треба сказати, що християни-копти, крім того, що носять хрестик на шиї, ще й, як правило, виколюють його зображення на руці. Хлопчик вчився у переважно мусульманській школі. І діти почали вимагати від нього зітерти той хрестик, аби не "ображати" їх релігійні почуття. Маленький же християнин, відмовившись це зробити, заявив, що має ще й хрестик на шиї і ніколи не зніме його! І, знаєте, той хлопчик загинув. Його забили однолітки за потурання директора школи. А хлопчик до самої смерті відмовлявся зробити, здавалося б, такий непомітний компромісний жест – зняти і сховати свій хрест.
Скільки разів перед таким випробуванням кожен із нас опиняється в житті! І слова, які дали ім’я архангелові Михаїлові – «хто як Бог!» – ці слова лунають викликом для кожного з нас. Чи здатні ми лишатися християнами поза храмом? Чи здатні ми повсякчас нести Євангеліє у світ? Чи здатні ми боронити Бога у нашому повсякденному житті? Боронити, хоч Він і не потребує нашої оборони. Боронити для нас, самих, боронячи наше власне місце біля Нього.
Сьогоднішній день – це день надії. Він показує могутність слабких. У своїй слабкості, у своїй ангельській непомітності Михаїл виріс до вимірів начальника (архистратига) небесних сил безтілесних. І ми вшановуємо і його самого, і його ангельське воїнство не тільки раз на рік у сьогоднішній день, але й у день чуда архистратига Михаїла, та навіть - кожного тижня, бо кожен понеділок присвячено вшануванню ангельських воїнств. І хай не тільки річні свята, але й кожен день, яким ми починаємо наш робочий тиждень, нагадує про наш з вами обов’язок: бути як Бог у повсякденному житті. Амінь.
Архиєпископ Ігор (Ісіченко)