Вчення про піст у Православній Церкві

Прообразом вчення про піст у Православній Церкві  є піст старозавітній, який встановив Сам Бог (Бут. 2, 17; Зах. 7, 5). Це була перша найпростіша заповідь, яку дав Бог людям. Але за невиконання простої заповіді було суворе покарання – «смерттю помреш» (Бут. 2, 16 – 17). І це справедливо, тому що піст служив для розвитку моральних цінностей і духовних сил людини. Дотримання посту служило символом покірності й любові до Бога. Порушення ж, навпаки, було символом непокори, недовіри і невдячності Богові. Тому піст є проявом розкаяння у гріхах, виявом віри і любовві до Бога (Іоана 3, 5). Саме постом людина підсилювала молитву, свої прохання, примирялася з Богом і, зрештою, отримувала помилування (Іоана 3, 10; Іоїл. 2, 12; Пс. 34, 13; Вих. 34, 28).

Крім постів, які оголошувалися при потребі, у Старому Завіті був і спеціально відведений певний час на пости. Із Книги пророка Захарії бачимо, що їх було чотири (Зах. 8, 19). Пророк наголошує, що кожен, хто хоче примиритися, повинен постити, але постити з радістю, щоб отримати цю велику нагороду – примирення з Богом.

 

Із приходом Нового Завіту старозавітні пости - разом із Законом - відійшли, але на їхнє місце прийшли нові - за прикладом Христа і апостолів. Христос встановлює новий порядок посту (Лк. 5: 35, 37 – 38). Сам Христос постив сорок днів – і перпеміг диявола (Лк. 14, 2; Мф. 4, 2). Також Христос вказав віруючим на те, як потрібно постити, щоб отримати нагороду від Бога: піст повинен бути таємним, а не напоказ (Мф. 6, 16 – 18). Піст і молитва проходять золотою ниткою через Новий Завіт. І одного без іншого майже не буває, тому що диявола можна перемогти тільки постом і молитвою (Мк. 9, 29). Те що диявол боїться посту, видно з того, що, коли Христос постив і зголоднів, то першою спокусою диявола було спонукання Христа припинити піст (Мф. 4, 3 – 4). Швидше за все, вистоявши  в цій спокусі, Христос отримав силу прегмогти диявола і в інших.

У своїй літературі сектанти присвячують цілі розділи боротьбі проти диявола, але про піст там немає ні слова. Хоча, за словами Христа, піст якраз є одним із головних засобів у боротьбі проти диявола (Мк. 9, 25 – 29). То чому сектанти замовчують піст?

Сектанти говорять: «Бог не потребує, щоб ми постили». У прямому значенні цей вислів є правильним. Бог по Своїй природі є Істотою досконалою і не потребує людського посту. Але зі Своєї любові дав людині піст як засіб для вдосконалення душі та зміцнення духу. Тому піст потрібен людям, а не Богові. Якщо піст не потрібний і немає ні сили, ні значення, то для чого Христос постив (Мф. 4, 2; Лк. 14, 2), для чого навчав апостолів виганяти бісів молитвою і постом (Мк. 9, 25 – 29)?

Апостоли перебували постійно в постах (Діян. 13, 2; 27, 9; 1 Кор. 7, 5; 2 Кор. 6, 5; 2, 27), а після вознесіння Ісуса Христа суворо дотримувалися посту, про що свідчать Діяння і послання апостольські. Так, Книга Діянь свідчть: «Коли вони служили Господові і постили... тоді, вони попостившись і помолившись...» (Діян. 13, 2 – 3), - апостоли постійно - перед важливими справами - молилися і постили (Діян. 14, 23).

Апостол Павло вказує, що він перебуває постійно в постах (2 Кор. 6, 5), причому розділяє поняття голоду від посту (2 Кор. 11, 27). Таким чином, апостоли стали прикладом суворого дотримання посту, який передали і нам.

Пости бувають одноденні і багатоденні. Одноденні пости: це - середа – в пам’ять про зраду Ісуса Христа Іудою, і п’ятниця – пам’ять страждань Христових. Багатоденні пости: це - Свята Чотиридесятниця – піст перед Пасхою, Петрів піст, Успенський і Різдвяний пости. Свята Чотиридесятниця разом із середою і п’ятницею – це древні пости, які сягають апостольських часів. Про це свідчать як учення святих апостолів, так і 69-е апостольське правило. Також давнім є Петрів піст, який настає після П’ятидесятниці. Згадка про нього є в постановах апостольських (5кн. 20 гл.).

Піст готує людину духовно, щоб гідно вшанувати ту чи іншу подію життя Христа або святих. Пости для людини – це як засіб для переродження, «захист душі і непереможна зброя для тіла» проти диявола. Зміст посту, за вченням Церкви, це не стільки утримання від їжі, як утримання і віддалення від гріхів. Поститти повинен не тільки шлунок, а й уста, зір, слух, тобто всі члени нашого тіла. Бо користі від посту не буде, якщо не викорінимо з душі гріховних звичок. Тому апостол Павло закликає, що бми постійно перебували в постах і молитві (1 Кор. 7, 5; 2 Кор. 6, 5), що і зміцнить наші духовні сили в боротьбі проти диявола. Але вибір все ж таки залишається за людиною – постити їй чи ні (1 Кор. 6, 12). На жаль, дуже часто людина нехтує постом, через що не може здобути щирого розкаяння і примирення з Богом.

За редакцією газети "Голос Православ'я", №4 (292) , лютий 2011 р.

Автор статті - протоієрей Іоанн Чокалюк , кандидат богослів'я