Друга неділя Великого Посту має окрему назву «Неділя Розслабленого». Євангельське читання цієї неділі є надзвичайно повчальне і по-своєму колоритне. Кожен, хто слухає і читає уривок Євангелія Марка, дуже легко може уявти все, що відбувалося в Капернаумі, домі, у якому замешкав Ісус Христос після того, як був охрищений у Йордані від Івана.

Початок проповіді Ісуса Христа мав великий успіх. Свої слова про Царство Боже Він підсилював знаками й прикметами цього Царства, тобто чудами та зціленнями. Уривок Євангелія Марка про оздоровлення розслабленого переносить нас далеко назад і робить нас свідками незвичної події. Дуже багато людей настільки загорілися словами Ісусової проповіді, що увійшли до Його дому, повністю заповнивши приміщення. Не кожен з присутніх у домі був відкритий на слухання. Багато хто, чиїм обов’язком мало б стати слухання, насправді хотіли лише одного – підловити Ісуса на слові чи вчинку.

Раптом голос Ісуса перекриває незрозумілий шум зверху: на голови присутніх посипалася глина, якою перемащували шви на дерев’яній стелі тамтешніх будинків. Далі більше. На очах усіх присутніх на мотузках спускають ложе і чоловіка на ньому. Нечувана наглість! Без жодного запрошення, дозволу: в такий брутальний спосіб вриватися до дому знаменитого проповідника, де було присутньо на слуханні стільки поважних людей: фарисеїв, законовчителів та ін.! Можемо собі лише уявити обурення, яке охопило всіх присутніх. Але у домі була одна Людина, Яка не бачила в цьому наглості, Яка не звертала уваги на пилюку, глину, не зважала на обурення присутніх. Ця Особа бачила одне: велику віру кількох чоловіків, що скупчилися над отвором у стелі і з цікавістю заглядали зверху. Окрім Ісуса, цього ніхто не міг зауважити. Дивно, але Ісус навіть не вступає в діалог з розслабленим, як зазвичай робив з тими, хто потребував оздоровлення. Йому для чуда вистачило великої віри тих, кого по праву можна назвати друзями.

«Встань, візьми своє ложе і йди!», - каже Ісус розслабленому. Легко сказати, але важко зробити. Це ж треба не просто встати, але кожного зрушити з місця, пропихаючись із ложем до виходу. З розслабленим зарухався весь дім, супроводжуючи його: хтось викриками радості і здивування, а від когось, можливо, отримавши і стусана чи дорікання. Дорікання стосувалося не лише того, хто виходив з дому, не знаючи, що з ним відбувається. Дорікання стосувалися також Ісуса. Як посмів Він сказати: «Прощаються всі гріхи твої!»? Кого Він із себе робить!

Для Ісуса людська невдяка і заскорузлість серця не є чимось новим. Як можна було недобачити того зв’язку, що існував між словами Ісуса про прощення гріхів і тим, що чоловік встав, взяв ложе і вийшов? Причини його паралічу крилися, передусім, у духовній площині. Ісус, усунувши причину хвороби, гріх, сказав розслабленому встати і вийти. Для людини, яка слухала Ісуса перед цим з відкритим серцем, не було нічого незрозумілого. Ті ж, що не хотіли, не були здатні чути й почути, не могли і добачити того, ким насправді Він є.

У  цій всій історії є чимало того, що зробило б наше духовне життя дійсно іншим. Серед нас є багато людей, що потребують сторонньої допомоги, щоб зустрітися з Ісусом. Інколи наша з вами допомога таким людям є просто необхідна. Не потрібно зважати на когось, перейматися другорядними речами, а йти до цілі з вірою. Нехай навіть часом комусь це здасться незвичним. Можливо, бачачи нашу віру, тих, хто «розбирають стелю», Господь змінить життя дорогій нам людині. Також і ми можемо бути «розслабленими» духовно. Просімо інших людей молитися за нас. Можливо, бачачи чиюсь віру, Ісус нам дарує Свою благодать.

Не забуваймо і про гріх, що паралізовує нас духовно. Спішімо до Тайни Покаяння, де постаємо перед Богом «лежачими на ложі і в духовному бруді». Той, Хто простив гріхи розслабленому, зробить здоровими і нас. Людина, яка отримала від Господа якийсь дарунок, завжди створює замішання в душах інших людей. Хтось починає більше вірити, а хтось нарікатиме на Ісуса. Наш приклад і доказ зустрічі з Ісусом, наше „ложе”, може зачіпити не одного навколо. Але лише віруюча людина за цей „дотик” дякуватиме Ісусу.

У часі Великого посту, завдяки розповіді про оздоровлення розслабленого, перед нами стоїть потрійне завдання. Якщо біля нас є хтось, хто є духовно розслаблений, допомогти, принаймні, своєю молитвою „розібрати стелю Божого дому” і поставити потреби нашого ближнього перед Ісусом. Також добачити своє розслаблення та дозволити комусь, довіритися комусь, хто зможе „спустити нас” до Ісуса.  І, наостанок, знайти у собі сили - за допомогою посту та молитви - покинути „ложе, на якому ми розпластані горілиць,” покаявшись від своєї духовної скверни і подячно навернувшись до Господа.

У цю неділю вартує також подякувати тим, хто є нашими друзями. Можливо, завдяки комусь ми стали на благословенний шлях покаяння і зцілення, відродження і спасіння, відбулася наша особиста зустріч із Спасителем. Таким друзям маємо обов̓'язок бути вдячними протягом усього нашого життя.


о. Олег Кобель