«Ти, Господи, на початку заснував землю і небеса - діло рук Твоїх. Вони загинуть, Ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж - Той самий, і літа Твої не скінчаться.» До кого з ангелів Він коли мовив: «Сідай праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» Хіба ж не всі вони - служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?

Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов'язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули».

Послання Апостола Павла до Євреїв 1, 10 – 2, 3.                    

Апостол Другої неділі Великого посту дуже нагадує старозавітні псальми. В псальмах неодноразово зустрічаємо образ Господа Бога - як величного Майстра всієї Вселенної. Жоден митець, жоден інженер, винахідник чи конструктор, жоден архітектор, що жив і творив на планеті Земля, не зміг прожити довше ніж те, що він створив. Мікеланджело не пережив свого Давида і Сикстинську капеллу; брати Райт не пережили літаки; а Джотто не зміг жити довше, ніж стоїть його шедевр - Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції. І т. д. й т. п.

Архітектор Всесвіту створив 2 найгеніальніші шедеври: Всесвіт і Людину. У великій Своїй премудрості Господь, як навчали Святі Отці, помістив Людину у Всесвіті і Всесвіт помістив у Людину. Цей звʼязок мїж людьми і світом - як Божим творивом - є настільки сильний, що це надає сенс існуванню один одному. Дивлячись на цей світ, ми повинні усвідомити власну відповідальність за нього. Через споглядання краси Божого створіння людина пізнає Самого Творця. Щоденно Господь пригадує нам про Своє існування через спів пташок, зоряне небо і дзюркотіння потічка й т. п.. Це дано тим, у кого є дар віри. «Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги», - звертається до нас натхнений Духом Святим автор послання до Євреїв. Що чули ми такого, що може нас знести з дороги? Перше, що приходить на думку, це - комерційна реклама. Вона надзвичайно розвинула в сучасній людині дух споживацтва.  Все спрямоване на те, щоб ми щось купляли. Натомість купуємось ми. Прийшовши додому після сьогоднішньої Літургії, уважно оглянімося у власному помешканні. За рік-два майже половина з того, що ми бачимо, стане сміттям. Ще половина з того, що ми викинемо, майже ніколи не використовувалося нами. І так є майже у всіх наших родинах.

Гріхопадіння ангелів сталося через спротив Богові - своєрідну опозицію Йому. Бажання бути «яко Бог» звело не лише ангелів темряви, а й наших з вами прародичів. Екологічний гріх, який чинить сучасна людина, має в корені ту саму дійсність: опозиція Богові, непослух щодо Нього. Це чудово проілюстровано в притчі про злочинних виноградарів, коли ті хотіли присвоїти собі плоди виноградника і відкинули авторитет Господаря виноградника. Візьмімо, до прикладу, наші ліси. Хіба бездумне вирізування дерев не є тим самим? Бажання наживи рухає безбожними злочинцями, які вночі і вдень - з мовчазної згоди державної влади - перетворюють на пустку тисячі гектарів зеленого лісу. Місиво із землі, обрубані гілки, залишене сміття і залишки мазуту тощо - це стало для нас якимсь звичним «пейзажем». Часом буває так - і від цього навіть моторошно, - що такі злочинці дають цю вкрадену деревину на будову наших храмів. Громада шукає, що дешевше, а коли священику пропонують ліс безкоштовно, то рідко хто поцікавиться його походженням. А це мало б стати правилом для нас, християн. Все має свою  ціну. Будівництво храму, який є Божим Домом, є великою відповідальністю. Коли хтось робить це ціною "договорняків" із злочинцями, ризикує опинитися там, де сатана і ангели його. Бути на стороні Бога чи в опозиції до нього - є вибором кожного. Бог дає нам зцілення і спасіння. Не занедбати його - є нашим покликанням.

Перебуваємо з вами в часі Великого Посту. Це - особливий, Богом даний нам час для власного відродження і спасіння. Спасіння без покаяння і навернення є неможливо осягнути. Саме тому Бюро екології УГКЦ закликає всіх вірних своєї Церкви до екологічного навернення. Це навернення не лише дарує нам Христове прощення і спасіння, а й дає надію на майбутнє наших дітей. Навернення завжди є підтверджене ділами. Посаджене дерево, вкручена світлодіодна лампа, відсортоване сміття тощо, а найголовніше – щире здивування красою і досконалістю Божого творіння, все це та інше виявляє нашу живу віру в Бога-Творця, нашого Спасителя і Архітектора всього сущого. Амінь!

Євангеліє від Марка 2, 1-12

Час Великого посту – це благодатна пора духовного оздоровлення, зцілення наших душ та тіл, думок і помислів через навернення і покаяння. «Сину, відпускаються тобі гріхи твої» (Мк. 2,5) – ці слова прагне почути кожен, хто кається, після особистого навернення, постанови поправи та перепрошення Небесного Отця.

Духовне чи тілесне оздоровлення безпосередньо залежить від бажання самої людини, від того, наскільки сильно вона вірить і довіряє Господові та готова прийняти цей дар. Саме після того, як Ісус «уздрів їхню віру», змилосердився і відпустив гріхи розслабленому та зцілив його.

Розслаблений – це хвора фізично й духовно особа, котра для зцілення потребує, найперше, наблизитися до Господа. Але самостійно цього зробити не в змозі, тому заручається підтримкою друзів. У нашому житті трапляється так, що ми стаємо заручниками тих чи інших обставин. І самостійно вирватися з них - через залежність, невпевненість у завтрашньому дні чи слабкість духа й т. п. - не можемо. Дуже часто причиною того, що людина живе в гріху, завдаючи інколи непоправної шкоди собі,  ближнім і довкіллю, є елементарне незнання та поверхова віра. І що, у свою чергу, пов’язане із занедбанням власного християнського обов’язку - зростати у вірі та бажати жити по-євангельськи. Наша віра починає зростати тоді, коли ми, як Давид, скажемо: «Згрішив я проти Господа!», уповаючи більше на Боже милосердя, аніж на власні виправдання. Віра має шанс розвинутися і тоді, коли ми відчуваємо спротив і справжню небезпеку. Але не втікаємо від них, а навпаки: відстоюємо свою християнську позицію. Невід’ємною складовою християнської віри є відповідальність за Богом створений світ, без якої навернення до нашого Небесного Отця буде неповним.

У сьогоднішньому Євангельському писанні, звертаючись до паралітика словами «Сину, відпускаються гріхи твої», Ісус недвозначно дає зрозуміти присутнім, що причиною нездужання не є параліч, а, радше, немічність є наслідком чи результатом гріховного зіпсуття людини.

Оглянувшись навкруги, ми з християнським співчуттям можемо побачити багатьох «розслаблених», котрі потерпають від тих чи інших недуг. Ми з християнською солідарністю та співчуттям - подібно як ті четверо, що несли ліжко, - намагаємося допомогти таким людям: підтримати їх матеріально та морально, стараємося полегшити їхні страждання тощо. Інколи в наші серця закрадається сумнів: чому Господь - такий, мовляв, жорстокий і допускає страждання невинних дітей, чому множаться невиліковні хвороби, чому помирають молоді люди в розквіті сил і т. ін? Однак не замислюємося над тим, що саме гріховна руйнівна поведінка людей підриває встановлений Господом порядок у цьому світі та знищує гармонію між Творцем, людиною та Богом створеним світом. Чи усвідомлюємо ми, що причина багатьох захворювань полягає в тому, що ми їмо, п’ємо, яким повітрям дихаємо, в якому середовищі постійно та повсякчас перебуваємо? Чи розуміємо ми, що, приміром, викидаючи сміття та непотріб в неналежне місце чи спускаючи нечистоти в річку і т. п., таким чином стаємо причиною недуг чи навіть смертей інших людей?

Причина такої руйнівної та гріховної поведінки безпосередньо пов’язана з відповідним станом душі й розуму людини, яка потребує щирого покаяння та духовного навернення й оздоровлення.

Одного разу в тренажерному залі відбувся діалог. Один другому каже: «Щось я тебе давно не бачив на тренуваннях. Куди ти подівся?». «Та в мене машина зламалася, – відповів другий, – але її вже скоро полагодять. А ти, як бачу, помітно схуд, і вигляд маєш якийсь нездоровий. Щось трапилося»? «Дрібниці! Уже п’ятий день нічого не їм, бо вдома зламалася газова плита», – відповів перший. Замість того, щоб полагодити плиту, він волів голодувати!

Подібно багато з тих, що «в Хреста хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3,27), мовчки бездіяльно терплять, замість того щоб змінити власний стиль життя. Страждають, втрачаючи здоров’я, впадають у відчай: замість того, щоб налагодити свої стосунки з Господом, попросити прощення за гріховну поведінку чи мовчазне сприймання гріха, у тому числі - екологічного. Сповідь потрібна для того, хто допустився гріха і хоче від нього очиститися, перепросити Бога. «Я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт. 9,13) - каже Господь, даючи зрозуміти, що, в першу чергу, у Своєму милосерді прагне оздоровлення стосунків між людьми і Богом через Його створіння. Амінь.

Дані проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння», 2018 р.