В іконографії, особливо західній, є такий тип зображення Чесного Хреста, коли він без тіла розіп’ятого Спасителя вміщується на пагорбі, а навколо хреста малюється цілий жмуток променів, які осявають світ довкола. Дивний, на перший погляд, символ. Але саме тиждень, в який ми вступаємо, і допомагає нам відчути хрест як джерело сяйва і хрест як ключ. Він осяває перед нами не тільки дорогу Великого посту, а й нашу дорогу в майбутнє, і водночас відкриває, ніби двері у невідомість, шлях до пізнання нами таємниці єднання із Христом. А найбільшою із цих таємниць, яка несподівано відкривається перед нами в разі гідного проходження посту, є те, що насправді піст – не стільки час умертвлення тіла, обмеження себе, накладання на себе тягарів, які муляють рамена. Ні. Піст є передусім часом духовної радости. Бо він є періодом, коли ми намагаємося стати поряд із Христом і йти з Ним. А це буває вельми непросто.

 

Дуже непросто відчути логіку тих випробувань, які раптово спадають на нас. Дуже важко згодитися на те, що в нашому житті мають бути не тільки радощі, успіхи, але й труднощі, котрі ми мусимо долати. А бувають ще й хвороби, що їх ми ладні розглядати як покарання за невідомо коли і як вчинені провини. Ніхто із нас не шукає добровільно собі страждань. І Сам Христос, хоча ми знаємо, що Він добровільно йшов на страждання, не прагнув їх. Він молився в останній вечір, так по-людському промовляючи: «Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу!». Але Він же знаходить у Собі сили сказати: «Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!» (Лк. 22:42). 

Коли можна, ми намагаємося обминути випробування. Але було б легкодухістю і зрадою тікати від них, коли вони виявляються необхідними, коли наші страждання пов’язані з жертвою для Церкви, для батьківщини, для свого ближнього, для іншої людини, коли ми обмежуємо себе у чомусь, щоб віддати це для Христа. Немає сенсу у пості, коли він створює у нашому житті пустку. Ми відмовляємося від смачних поживних страв, від веселощів, забав, від чогось іще в цей час, звільняючи себе від звичних задоволень. Але ця пустка набуває сенсу тільки тоді, коли цей час ми звільняємо для Христа.

Ми звільняємо життя для Христа, так само, як готуємо дім до приїзду найдорожчих гостей, близьких родичів, наших батьків. Ми безжально викидаємо із дального кутка те, що нам непотрібно, аби там поставити ліжко або звільнити місце, де ми могли б просто посидіти і поговорити. Саме так звільняємо ми зараз місце у своєму житті для Христа і вчимося Його слухати. Бо, врешті решт, піст може зробити для нас один несподіваний сюрприз: виявляється, що Христос увесь час був поряд! Він до тебе постійно говорив, але ти настільки був засмиканий своїм життям, що не вмів, не хотів, не міг Його слухати, не був готовий дослухатися до того, що промовляло тобі твоє серце!

«Взяти свій хрест» - це означає не просто прийняти тягар турбот, клопотів, хвороб, які спадають на нас. «Взяти свій хрест» означає стати на дорогу за Христом. У цьому і полягає сенс посту: розплющити очі, осяяти сяйвом хреста дорогу попереду і побачити Христа, Який іде біля нас. І вже далі триматися разом із Ним, не зраджуючи, не тікаючи і пам’ятаючи, що найвищий сенс випробувань, які ми маємо пережити, в тому, що вони дають можливість нам, як Симонові Киринейському, взяти на себе часточку Господнього хреста. Взяти на себе турботи інших людей, тих людей, які так потребують нашої допомоги сьогодні.

А скільки людей, що потребують нашої допомоги, довкола! Досить озирнутися, досить на мить собі уявити страждання тисяч і тисяч японців, які позбулися всього під час землетрусу і страшного цунами, а тепер живуть, немов на пороховій бочці, що добре знайомо нам, українцям, з подій 1986 року, подій чорнобильської аварії.

Або спробуймотуявити собі, що відбувається у країні, де диктатор, якого намагався підтримати інший, московський диктатор, намагається захистити своє право і далі гендлювати величезними багатствами Лівії, продавати нафту і тим коштом стверджувати свою деспотичну владу.

А скільки людей потребують нашої участі тут, в Україні, серед тих, хто зараз переживає обмеження від підвищення цін, хто позбувається роботи! Кожен із них дає нам можливість узяти на себе часточку тягарів Господнього хреста. Нести той хрест через життя означає дбати про ближнього, відчувати його турботи і перебирати на себе частинку цих турбот.

Хай же сяйво Господнього хреста допоможе нам, переходячи цей центральний тиждень Великого посту, відчути логіку посту як логіку нашого духовного вдосконалення. І тоді ми побачимо в хресті не лише двері до пізнання Бога, а двері до вічного життя, шлях у яке пролягає через Голгофу, через печеру смерти Господньої. Двері від цієї печери вмить упали, коли настав час Слову Божому повернутися до Отця, настав час Воскресіння. І, вклоняючись перед хрестом протягом цього тижня, співаючи йому хвалу, ми водночас просимо у Господа, щоб допоміг нам через хрест побачити перспективу нашого загального воскресіння. Воскресіння у розіп’ятому і воскреслому Христі. Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)