Час Великого Посту є нагодою до «екологічного навернення» заради порятунку навколишнього світу. Багато людей з вірою та надією прийняли запрошення Христа взяти активну участь у відродженні Божого довкілля, яке Він сам сьогодні очолює.

Завдяки літургійному життю Церкви можемо переживати ті події, які невидимо відбуваються в її утаєній природі. Вся повнота Божественного промислу спасіння осягається в Таїнствах Церкви. З цього потенціалу Церква відновлюється і зростає. Оскільки довкілля є невід’ємною частиною Церкви, то процес відродження відповідно стосується також його. Саме людині Господь доручив бути відповідальною за довкілля та його захист. Для цього вона наділена відповідними відчуттями, чеснотами та владою, які покликана відновлювати у великопосному часі.

Четверта неділя посту була присвячена відновленню та актуалізації чеснот нової людини під духовним наставництвом Івана Ліствичника. Це є новий спосіб життя, завдяки якому християнин може зростати й увійти в Царство Небесного Отця.

Остання неділя Великого Посту виявляє в людині головного гнобителя, який штовхає її до руйнівного егоїзму, – влади. Саме владою була зваблена людина, влада стала диявольською пасткою для неї і нездоланною стіною для Визволителя. Ця влада суттєво здеформувала природу людини. Замість влади, як служіння Божому довкіллю: «пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі» (Бут 1, 28), постала влада, як загроза перед усім живим: «Страх і ляк супроти вас нехай буде на кожній земній тварині…» (Бут 9,2).

Від початку людина і все навколо неї було створено простим. Невід’ємною складовою простоти є свобода, завдяки якій людина має владу добровільно, зі щирою любов’ю присвячувати власне життя іншим. Лише в цьому полягає істинний сенс буття і щастя. За цим принципом Бог творить усе. Кожне неповторне Боже творіння є просте, але своєї краси та змісту набуває лише тоді, коли служить для добра іншого. Завдяки такому принципу життя Бог береже та довершує неповторність і вагомість кожного створіння. Ісус Христос – досконала Простота, Котрий об’єднує у собі все живе і цілковито присвячує себе іншим: «Бог так полюбив світ, що дав [свого] єдинородного Сина, аби кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав вічне життя» (Ів 3, 16). Людина покликана до життя, щоб бути досконалим образом Ісуса Христа.

Розрив сопричастя з Творцем змінює природу людини. Як тільки вона входить у сферу гріха, все, що є навколо неї, перетворюється на предмети, якими можна маніпулювати, тобто все втрачає особистісну та характерну, Богом надану цінність. Все сприймається як неодухотворені речі, які людина використовує задля власної користі (такий світ називається споживацьким). Отож, як тільки влада розпочинає свій згубний вплив на життя людини, відбувається втрата Богом наданих цінностей: людина стає агресором, позбавляє іншого права бути таким, яким його створив Господь. Використовує свою владу, щоб зробити його засобом (ресурсом) для своєї реалізації. У 10 главі Євангелія від Марка Господь засуджує цей згубний принцип виживання та зловживання владою, який проявляється у подружніх взаєминах: «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею…» (Мк 10, 11). Господь, таким чином, наголошує на відновленні особистісних цінностей та закликає до збереження гідності іншого. А коли юнак спитав поради Ісуса: «…що мені робити, щоб успадкувати життя вічне» (Мк 10, 17), Господь відповів: «…піди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі. Тоді прийди і, взявши хрест, іди за мною» (Мк 10, 21). Це єдиний вказаний Ісусом шлях, шлях для подолання рабства влади: «Бо важко,тим, які мають багатства увійти в Царство Боже!» (пор. Мк 10, 23).

На 5 Неділю Посту припадає читання вище згадуваної 10 глави Євангелія від Марка. Яків та Іван, сини Заведея, своєю простодушністю, навіть не задумуючись, виявили перед Спасителем головного ворога Божого довкілля, – владу. Тільки тепер Господь може очолити процес виходу своїх учнів з-під влади диявола: «…чи можете пити чашу, яку я п’ю, і христитися хрещенням, яким я хрищусь?» (Мк 10, 38) Учні відповіли: «Можемо».

Цієї неділі кожен із нас запрошений Христом наслідувати Його й іти тим шляхом, яким Він нас веде у цьому пості. Щоб повернути нам первозданну свободу та відновити кожному створінню гідність, вагомість і належне місце в Божому Царстві, Ісус добровільно приймає терпіння і смерть на хресті. «Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мк 10 ,45)

В останню Неділю Великого Посту вшановується пам’ять преподобної матері нашої Марії Єгипетської. В її житті Господь об’явив остаточну перемогу над гнобителем Божого довкілля. З великої грішниці постала нова людини, перед якою вже немає «ляку і страху» навколишній світ. Навпаки, все навколишнє служить для неї, бо бачить в ній образ свого Господаря. Саме це поєднання та гармонія з навколишнім світом є виявом найвищої досконалості преподобного.

Преподобна мати наша, Маріє Єгипетська, молися за наше «екологічне навернення» заради порятунку навколишнього світу.

Джерело: Бюро УГКЦ з питань екології