Завершився благодатний час Великого Посту - час відродження усього Божественного створіння. Старому життю без Бога настав кінець, натомість прийшов Ісус Христос, щоб започаткувати нову еру для порятунку та обожествлення довкілля. Іван Хреститель, усвідомивши цю новизну, закликає до навернення: «Покайтесь, бо наблизилося Царство небесне» (Мт 3,2). Кожен із нас, увірувавши у благовість Христа, став активним учасником великопосного відродження Церкви.

Не лише людина зраділа приходу Спасителя – уся природа, яка потерпає та гине від прокляття (пор. Бут 3,17), «...нетерпляче очікує виявлення синів Божих» (Рим 8,19). Чим більше ми стаємо подібними до Архетипу Христа, тим ріднішим для нас стає навколишній світ. Існує багато ініціатив та проектів для порятунку гинучого довкілля, але вони залишаться неефективними, якщо їх не довершить Христос власною посвятою.

 

Не матимемо мудрості, любові, терпеливості для порятунку Землі, якщо не будемо відроджені в Ісусі Христі. Лише тоді, коли Господь опікуватиметься довкіллям, є надія на досягнення успіху.

Перших три тижні Великого посту ми позбувалися старих принципів життя, щоб віднайти наш істинний образ і відродитися для Божого Царства. Друга половина благодатного часу була призначена для того, щоб ми керувалися істинами Божими, не закопували отриманий Скарб – «життя в Христі», але вкладали Його в розвиток Церкви та довкілля.

Таким чином, живучи та помираючи задля Божого Царства, ми літургійно дійшли до Лазарової Суботи, щоб побачити чудо Воскресіння. Ми подвизалися для Христа і Його Євангелії: молилися, постили, стримувалися в емоціях, намагалися прогнати у нас духа споживацтва, егоїзму, жадоби та владарювання, внаслідок чого почали також більш бережливо ставитись до всього Божого створіння.

Сьомий тиждень не належить до Чотиридесятниці. Він має своєрідне богословське значення в літургійному дійстві. Протягом шести тижнів ми подвизалися і, творячи великопосні символи, посвячували себе Богові. Сьомий тиждень, як і кожен сьомий суботній день, належить Христу. Він є Господом суботи. Сьомого дня Господь довершив створення світу і сьомого тижня пішов на страсті, щоб довершити великопосний подвиг кожної людини.

Вступаємо в сьомий Страсний тиждень Квітною неділею. Коли слухаємо Євангеліє, то складається враження, що йдеться саме про нас, а Ісус є нашим сучасником. «Шість день перед Пасхою Ісус прибув у Витанню, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих» (Ів 12,1). І це справді так. Адже Слово Боже розповідає не лише про те, що колись відбулося, а передусім об’являє, що сьогодні відбувається в нашій історії спасіння. «Марія узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса і отерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира» (Ів 12,3). Євангелист наголошує, що миро було дуже дороге: його ціна дорівнювала заробітній платі за 300 днів, тобто це було дороговартісною посвятою. Маріїні чесноти благоухали, засвідчуючи її віддану любов та жертовність задля Ісуса. Приносимо надбані упродовж Чотиридесятниці чесноти до стіп Христа, щоб намастити його для похорону. Це дійство єднає нас із Господом. У цей час супроводимо Його на Страсті та єднаємося в Ньому. Ця неділя пов’язує Чотиридесятницю і Страсний тиждень. Якщо посвятимо всі наші здобутки для Христа, матимемо шанс на успіх у протистоянні зі злом. Виходьмо разом із «силою людей, що прийшли на свято» (Ів 12, 12), щоб супроводжувати Месію на Страсті. Він іде прийняти справедливий вирок за гріх людини, щоб визволивши створений світ з прокляття тлінності та смерті, ввести його в Божественний Світ Отця.

Невід’ємною складовою майбутнього є оновлене довкілля. Наші зусилля у часі Великого Посту були спрямовані на його порятунок від байдужості, користолюбності, споживацтва, що ведуть світ до загибелі. Лише в єднанні з Христом можемо уникнути цієї загрози. В оновленому у Христі світі запанують Божі ласки і щедроти, не буде бідних і нужденних, процвітатиме довкілля.

о. Володимир Лось

Бюро УГКЦ з питань екології