Проповідь на двадцять першу неділю по Зісланні Святого Духа
Слава Ісусу Христу! «Людина є тим, що їсть», – так каже медицина, стверджуючи про важливість правильного і корисного харчування для кожного з нас. Подібне стверджує християнська доктрина сьогоднішньої недільної євангелії: «Ти є тим, що слухаєш і тим, чим наповнюєш свою душу». Зіпсувати здоров’я сьогоднішнім харчуванням є дуже просто і легко. Вистарчає кілька разів відвідати ресторанчик швидкого харчування, споживши швидко штучне м’ясо з штучною булочкою, це все запити газованою водою – і ти поволі стаєш калікою. Ти обманюєш свій організм, який прагне доброї і корисної їжі.
Господь нас нині запитує: «А чим кормиться твоя душа? Де ти береш енергію до життя? А тобі потрібна моя могутня сила?» Ісус Христос нам нині каже, що Він є давцем духовного корму для кожної особистості. Це Він – Бог, знає і має найнеобхідніше для серця людини. Це сказав псалмопівець: «Як олень біжить до води, так моя душа лине до тебе, мій Боже» (Пс. 41.1).
Сьогодішня житейська метушня все сильніше і сильніше заглушає Божий голос. Як колись комуністи заглушали Радіо Ватикан, щоб люди не слухали Служби Божої, так сьогодні світ і життя витісняють голос Живого Бога. Подивімося, дорогі християни, на наше телебачення. Чи ми знайдемо у ньому щось доброго і корисного для нас? Знайдіть програму, у якій почуєте про любов, дошлюбну чистоту, повагу до батьків, прощення, доброту, зичливість. Що говорити, коли наше місцеве телебачення почало говорити чужою російською мовою, пропагуючи практикування гріха, як вибір меншого зла для молодих українців. Тому, не дивуймося, що наші діти стали агресивними, а батьки самі зачали купувати контрапцепцію своїм дітям – бо так вчить телевізор!!!
Де ж нам шукати правди у нинішньому світі? Хто нам скаже, що робити?
Бог нам скаже. Він завжди говорить до своїх дітей. Тільки потрібно почути Його голос у нашому житті! Треба завжди визначити точний час протягом дня, коли ми слухатимемо тільки Його у нашій розмові з Ним – молитві. Треба приступати часто до Пресвятої Чаші, приймаючи Його Тіло і Кров. Треба відкрити Євангелію, і просто почитати – Ісус обов’язково скаже Своє Слово. Потрібно поговорити про духовне життя з мудрим священиком, ченцем, черницею, мирянином – Христос через цих людей дасть нам відповідь. Почути Бога – це закрити свої уста, заспокоїтися, присмиритися і слухати.
Щоб земля вродила – потрібно багато потрудитися: перекопати, відібрати каміння, підживити добривом, посадити, зрошувати водою, захищати від бур’янів і гризунів, а коли врожай – від злодіїв. Так само, Слово Боже діє в нас, коли ми виконуємо його. «Віра без діл мертва є» (Як. 2.17) – каже Святе Писання. Знати цитати з Біблії – нічого не означає. Бог потребує нашої християнської практики. Святе Євангелія, що лежить на нашому столі, має стати книгою нашого щоденного життя. Коли ми зовнішньо виконуємо всі церковні приписи, а внутрішньо не слухаємо сумління – ми нічим не відрізняємося від фарисеїв, що розп’яли Господа. В багатьох сучасних псевдо-християн стала практика побожно складати руки до Причастя, а потім безбожно очорнювати свого священика, родину, сусідів. Багато, знаючи Закон Божий, йдуть на гріх, виступаючи свідомо проти власної совісті. Слухати Бога – це не служити похотям і забаганкам свого грішного тіла та душі, це не провадити дволике життя. Слухати Бога – це зректися себе, взяти хрест боротьби із особистими гріхами, вадами і хибами, та йти щоденно за Христом.
Бог очікує плодів нашого життя. Кожен з нас є покликаний до історії Спасіння Світу, у якій ми всі маємо свою роль. Людина є або зерном, або половою. Бог дає нам стільки зерна, скільки вважає за потрібне. Коли захочемо його реалізувати – потрібно віддати себе, потрібно жертви, потрібно смерті.
Свічка, коли горить, спалює сама себе. Людина, яка хоче щастя для своєї сім’ї, родини, Батьківщини – мусить віддати себе. Так як це зробив Господь, показавши найбільшу любов на хресті, віддавши Себе за нас. Він помер, щоб ми жили. Бог через смерть Свого Єдинородного Сина кличе нас до жертовності, не очікуючи подяки на цьому світі.
Тому, не біймося труднощів! Не падаймо духом, коли наша праця залишиться ніким не оціненою. Ми маємо робити і виконувати все, що від нас очікує Боже Провидіння. А Бог далі Сам поставить все на свої місця.
Просімо нашого Бога, щоб наше тіло і душа сприймали тільки корисне. Просімо, щоб Божий голос був активним у нашому житті, і ми виконували його. Просімо дару жертовності, у якому віддамо себе для інших, виконуючи слова Христа: «Немає більшої любови, коли хтось віддасть своє життя за інших» (Ів. 15.13). Амінь.
о.Андрій КАЩУК
ПРИКЛАДИ
1. Один священик розповів випадок на своїй парохії. Жила молода родина. Жили у злагоді і любові. Діти у них були дуже гарні, слухняні. Не були найбагатшими на селі, але і не були бідними, жили у достатку. Приємно було бачити цю молоду родину. Одного разу чоловік повернувся з праці у поганому настрої і щось йому не сподобалось. Він сказав зпересердя дружині: «Яка ти погана господиня». Ці здавалося б прості слова вразили її у саме серце: «Цілий день стараюсь, труджусь, а тут такі неприємні слова». Нікому нічого не сказала, але стала мало з ким розмовляти, зник апетит, а потім бажання до праці, з’явилася апатія до всього, сильно схудла. За місяць забрали до лікарні. Лікарі встановили діагноз: депресія і нервовий розлад. Так сильно її вразили ці необдумані слова чоловіка. Тільки священику, коли він прийшов провідати свою парохіянку, розповіла цей випадок. Він сказав чоловіку попросити пробачення у неї і бути надалі обережнішим у словах, бо дружина має дуже ніжну і чутливу натуру. За деякий час її виписали з лікарні і їх життя налагодилось.
Ось так, здавалося б зовсім невинні, необережні слова привели до важкої хвороби і могли зруйнувати щасливе родинне життя. Ця історія навчає нас, що слово має велику силу і треба бути обережними, коли використовуємо цю силу. Тому Біблія нас навчає: «Нехай буде кожна людина швидка на слухання, повільна на слова, повільна на гнів» (Як. 1.18). «Повільна на слово», тобто обережна і стримана у словах, бо одне наше необережне слово може призвести до дуже неприємних наслідків.
Пам’ятаймо, що слово може бути лікуюче, а може бути убивче, нищівне.
2. Пожива для тіла – їжа, пожива для душі – слово. Так як добра їжа корисна, а отруйна може вбити тіло, так і слово добре допомагає, надає сил, а слово погане нищить душу, вбиває силу духу у людині.
В холодну зимову ніч один художник потерпав від голоду. Він взяв свої картини, якими найбільше дорожив, і постукав у будинок багатого християнина. Той відчинив і дізнавшись, що той хоче, відповів: «У мене багато картин і вони значно кращі від твоїх. Йди собі, твої картини нікому не потрібні». Художник з розпачу вдарив картинами об землю і поламав їх. Потім пішов у шинок і попросив, щоб йому дали горілки в борг. Вперше у житті так сильно напився, по дорозі додому впав у сніг і замерз. Усі в місті жалкували про його смерть, бо добра була людина.
Так, формально, юридично цей багатий чоловік не винен у смерті бідного художника. Але з огляду християнського милосердя – винен. Це його грубе і образливе слово вразило художника у саме серце, у саму душу. Саме воно знищило його спочатку духовно, а потім матеріально, фізично. Якби він навіть не бажав купувати його картини, але прийняв у своєму будинку, нагодував, напоїв гарячим чаєм, підтримав словом, то це додало б сил художнику, відродило би бажання працювати і жити. А так цей християнин недобрим словом убив його скалічену душу.
Зовсім інший випадок трапився в Англії. Один добрий християнин помітив багатого пана, що був вже готовий стрибнути з моста в річку Темзу. Він підійшов до нього і запитав: «Пане, що трапилось?» «Життя втратило зміст. Мій син був офіцером і загинув на війні. Моя дружина покинула мене і втекла з мої товаришем. Відчуваю себе усіма зрадженим і покинутим», – відповів той. Цей християнин сказав: «Пане, йдемо зі мною». Він завів його у бідні квартали Лондона і сказав: «Подивіться на цих дітей. Їх батьки загинули на війні і ними нікому опікуватись. Їх матері важкою працею заробляють на кусень хліба. Тож нехай ці діти замінять вам загиблого сина, стануть вашими дітьми, а ці жінки стануть вашою родиною». В очах пана зажевріла маленька іскорка надії. На наступний день він прийшов у ці будинки з багатими подарунками, і дитячий сміх та радощі звеселяли його душу. Дуже давно він не почував себе таким щасливим і радісним. До кінця життя він опікувався бідними вдовами і їхніми дітьми, як власною родиною. Це і було змістом його життя.
Яке важливе і спасаюче є добре слово, сказане вчасно. Воно не тільки вберегло людину від вічного прокляття, але зробило його щасливим.