Невелика історія...
Інколи хочеться про щось написати, про щось таке, що могло б зацікавити інших. Але ще ніколи мені не вдавалось зробити це краще за інших. Щомісяця я купляю нові журнали, читаю їх, збагачую свій словниковий запас, але, на жаль, не можу ні про що написати. Не знаю чому так, можливо, нема натхнення. А, може, нема кохання, про яке зараз так всі інтенсивно пишуть. Не знаю, але я не закохана ні в кого, я не маю коханої людини, яка б могла надихнути мене на створення книги чи хоча б якоїсь новелки. Сьогодні зраночку прийшла капля натхнення і я вирішила написати про щось цікаве, захоплююче - не роман, але невеличку історію про кохання.
Вони зустрілись зовсім випадково, одного серпневого ранку, поспішаючи кудись, переглянулись і пішли в різні боки. Але він не зміг забути її бездонних, щирих очей, які так закохано дивились на нього. В його серці пробігла іскорка і він, здається, закохався з першого погляду. А вона вже давно знала його, він приснився їй однієї ночі і вона вже більше не хотіла відпускати його із своїх снів. І тут настала мить – вони зустрілись в реальності і не хотіли більше розлучатись. Тепер щоранку, поспішаючи кудись, вони двоє переглядались закоханими поглядами, а на прощання вона дарувала йому свою щиру невимушену усмішку, після якої він не хотів навіть працювати. Просто робота не бралась цілий день – він будь-що хотів дізнатись, хто ця незнайомка, що так ніжно усміхається йому щоранку.
Так тривало цілий тиждень, а потім раптом вона зникла, наче розчинилась, як мильна бульбашка. Він сумував за нею, пригадував її погляд, її усмішку. Він благав її повернутись. Але, на жаль, вона не чула його благань. Він втратив зміст свого життя без неї. Він так звик бачити її щоранку - ту, яка наповнювала його сірі будні всіма кольорами веселки, ту, яка заповнила все місце собою у його і без того маленькому серці. Він тепер не поспішав на роботу, тому що знав, що не побачить її. Він блукав вечірнім містом, не помічаючи тих, хто його оточував. Він ховав свої сльози у дощі, щоб ніхто не зміг побачити, що він плаче, плаче за якимось безтурботним дівчам, яке було змістом його життя.
Одного вечора, повернувшись з роботи, він не вечеряв, не дивився телевізор, він просто знесилений від пошуків своєї таємної незнайомки впав на диван і солодко заснув. Цієї ночі в його сни прийшла вона, та, яку він так довго шукав. Вона була такою реальною, що, здавалось, це не сон і він не спить. Вона усміхалась до нього так, як і кожного ранку. У відповідь він посміхнувся їй, а вона знову втекла. Проте на цей раз він вже не загубив її, вона привела його у надзвичайно красиве місце, де він ще ніколи не був, здавалось, що це все наче у казці. Він пробудився з дивним відчуттям у серці. У нього виникло бажання будь-що знайти це місце, цей рай на землі. Робочий день пролетів на диво швидко і він вирішив пройтись після виснажливого робочого дня. Надворі була золота осінь, пожовкле листя повільно опадало з дерев, повівав легенький вітерець. Юнака все не покидали думки про чарівний сон, що наснився йому вночі. Він просто йшов вперед, не оглядаючись, на якусь мить забувши про всі життєві турботи та негаразди. Він йшов наче на якийсь звук і раптом побачив те чарівне місце зі сну. Це був звичайний міський парк біля річки, який ставав таким лише коли приходила осінь. Юнак ішов поміж дерев і побачив її, ту ж красуню, яка так ніжно щоранку до нього усміхалась. Він зрозумів, що вона його доля і він вже ніколи нікому її не віддасть, він ніколи її не загубить...
Часто ми не помічаємо, що відбувається навколо нас, заглибившись у щоденні справи, а життя дарує нам несподівані зустрічі, життя дарує нам кохання, але ми так часто ігноруємо все це. Кажучи, що це просто випадковість... ми не хочемо оглянутись навколо, часом навіть не помічаємо, яким прекрасним є світ. Ми швидко здаємось і не хочемо іти до кінця, але в кінці нас завжди чекає несподіване щастя, щастя, яке може тривати все життя, якщо тільки ми цього захочемо...