Одного літнього дня до нас завітав чоловік з Дніпропетровська.У нього був суто діловий візит до мого чоловіка,але нам вдалось з ним ближче познайомитись і поспілкуватись на особисті теми...

І от наш діалог з ним ; чоловік приблизно 35 років питав нас що ми плануєм у неділю,чоловік відповів,що ми збираємось йти до Церкви.Чоловік здивувався і запитав ,а що ми там робимо.Ми у свою чергу розповіли про Службу Божу та її етапи.Пан знову здивувався,сказавши що дивно все це,адже він був всього раз у Церкві (і то це було якесь свято)...Наступне його запитання стосувалось пречастя.Він з цікавістю запитава шо то таке,пречастя? Ми розповіли йому про Ісуса,що він для нас зробив і що ми це робим на спомин про Його смерть...Чоловік знову здивувався Хліб і вино? А до чого тут це, ми знову пояснили.Було ще багато запитань...

І дійсно,коли чоловік був у відрядженні у Дніпропетровську пройшовши десятки кілометрів він не побачив ЖОДНОЇ Церкви.

Пройшов час,а ми не могли забути те,як пан  не знав що таке пречастя,ніколи не був у Церкві...Наш трирічний син знав більше ніж 35 річний чоловік.Сумно...

Чому нас може навчити нас ця оповідка,мабуть тому,що нам на західній Україні Бог зіслав свою ласку на те,щоб було багато Церков, уроки християнської етики, катихизації;  і помолімся за тих,які не мають змоги чути Христа,приймати пречастя