Свято маленького сердечка
Жило собі колись маленьке сердечко. Було живе й тепленьке, випромінювало велику радість. Коли мама цілувала його перед сном, воно від щастя аж підстрибувало й переверталося догори ногами. Щоправда, вранці, коли воно вирушало до школи, то не почувалося так само радісно й весело, але добре самопочуття поверталося до нього знову, коли після обіду починало бавитися з друзями.
Одного дня маленьке сердечко почало ходити на заняття з катехизації. Катехиткою була симпатична жінка, яка розповідала історії зі Святого Письма, навчала дітей прегарних молитов і пісень. Маленькому сердечкові найбільше подобалося слухати історії про Ісуса, й поступово воно почало розуміти, що незабаром у його житті відбудеться щось дуже важливе: це буде зустріч з Ісусом. Чудесним чином, але Ісус насправді прийде до його маленької домівки.
Наближався цей великий день. Не лише мама й тато маленького сердечка мали брати участь у цій радісній події, а й четверо його дідусів і бабусь, дядьки, тітки й багато инших членів родини. Тож свято передбачалося чимале.
Маленьке сердечко нервувало: вдома панувала метушня. Воно хотіло бути повністю готовим до приходу Ісуса, який мав прийти з неба, адже цей Гість був його найбільшим другом.
Одного дня маленьке сердечко разом з мамою й татом вирушило до торгового центру, щоб купити такий гарний одяг, який іноді показують по телевізору, а ще – пару зручного взуття й краватку з Покемоном. Купили також атласну камізельку й блакитну маринарку.
Коли батьки, обвішані великими кольоровими торбинками, вийшли з магазину, маленьке сердечко відчуло велику гордість і задоволення: під час свята воно буде, безперечно, вдягнене найгарніше зі всіх гостей.
У кімнатці, яка тепер видавалася замалою, батьки поскладали всі пачки.
Наступного дня маленьке сердечко відвідав усміхнений дідусь, який приніс йому запаковану в золотистий папір коробочку. Голосно стукаючи, маленьке сердечко з цікавістю відразу ж розпакувало подарунок і побачило всередині такий гарний годинник, якого ніколи досі не бачило. Цей годинник мав секундомір і п’ять маленьких циферблатів!
Пізніше сердечко отримало ще магнітофон, комп’ютер, ігрову приставку з дев’ятьма найновішими іграми, гуляйногу і маленький телевізор із вмонтованим у нього відеомагнітофоном.
У маленькій сердечковій кімнаті вже майже не залишилися вільного місця. Того вечора воно билося в ритмі стрілок годинника, дивилося телевізор, бавилося на комп’ютері й слухало музику. А ще ж воно отримало кольорові книжки, кілька пачок цукерків та инші подарунки, до яких ніяк не доходили руки.
Новий одяг був попрасований і висів на кріслі.
– Усміхнися, дитино моя, побачиш, що сьогодні прийде багато гостей. Це свято буде просто чудове! – такими словами вранці мама збудила сердечко.
– Це твій великий день.
А потім маленьке сердечко побачило чудово прикрашену велику залу, повну гостей. Була, щоправда, одна річ, яка його трохи засмутила – велика пляма від морозива на новому костюмі. Та загалом свято проходило просто чудово. Ось принесли нові подарунки й конверти з грішми, а також дві прегарні авторучки. У кімнатці залишився лише маленький клаптик вільного місця.
– 100, 150, 200, 400, 800, – маленьке сердечко шелестіло банкнотами. Гості й десерти його вже не цікавили, найважливішими були гроші, адже ми всі знаємо, як сильно вони можуть впливати на наші серця.
– Стук, стук! – почуло сердечко обережний стукіт у двері. Невже ще якийсь гість прийшов і хоче ввійти? Маленьке сердечко запитало:
– Хто там? Місця більше немає!
– Я той, на кого ти чекало! Називаюся Ісус.
– А-а, я зовсім про Тебе забуло!
У цей момент маленьке сердечко було дуже зайняте компакт-дисками, відеофільмами й електронними іграми. Крім того, воно мусило наставити годинник і випробувати гуляйногу, тож, займаючись усіма цими надзвичайно важливими справами, спромоглося лише задля годиться, аби від нього відчепилися, відповісти:
– Заходь і сядь он там, у кутку, але не заважай мені!
– Нічого, нічого! Не переймайся, я звик до того, що для мене немає місця.
Ісус протиснувся до останнього вільного місця в кімнатці маленького сердечка. Точно так само, як це було першого разу, у Вифлеємі. Сів і почав чекати.