Манівцями людина блукає,

Джерело любові  шукає.

Бажає щастя у житті знайти,

Але ж куди  має іти?

Стежок у світі є безліку,

Іди – скільки у тебе віку!

Та вибери одну дорогу,

Що приведе тебе до Бога.

Коли шукаєш щастя у людині,

Утратиш спокій ти віднині.

Розчарування будеш досвідчати,

 Не зможеш щиро ти кохати.

Якщо прив*яжеш серце до багатства,

То не відчуєш  радість братства.

У серці змію заздрості пригрієш,

Віддати все ти не зумієш.

Коли ж людської слави забажаєш,

То очі пеленою закриваєш.

Не бачиш Божої любові,

Лиш оплески чуєш тимчасові.

Правдиве щастя є у Бозі,

Стоїть Він зараз на порозі.

І каже: »Дитя відчини!

Життя своє переміни!»