Кажуть, що Великий піст – це час покути і навернення, час великого милосердя. Хочу поділитися роздумами одного священика про значення цього часу в житті людини, бо мене торкнуло)
Отож, сьогодні, в Попільну Середу, голови вірних у католицьких храмах посипають попелом із словами: “Пам’ятай, що ти є порох і в порох повернешся”. Це слова із книги Буття, коли Бог виганяє Адама із раю і каже, що відтепер шлях людини на землі буде позначений болем, тяжким трудом, стражданнями. І здається, що таким чином Бог хоче покарати людину, принизити і показати їй, що вона є ніщо. Але тут варто згадати, що Адам був створений Богом із пороху в раю, можна сказати із райського пороху. Тому Бог ніби говорить: “Так, я виганяю тебе, але пам’ятай, що ти був створений в раю, ти був створений у єдності зі Мною, і сюди ж, до мене повернешся. Пам’ятай, що ти був, є і будеш моїм сином”. Тому Великий піст – це час повернення. Повернення до щастя, любові, доброти, радості, для яких була створена людина, до яких вона покликана. Бо людина не була створена, щоб жити у злобі, неправді, ненависті…Це все є предметом свідомого вибору. Тільки людина була покликана, щоб повернутися. Повернутися також до інших людей, насамперед до найближчих, бо коли людину було вигнано із раю, вона почала боятися, боятися самої себе та інших, уникати їх. Тому час Великого посту не є час якихось обмежень заради самих обмежень чи праці над собою заради самої праці. Ні. Тільки Великий піст є часом сміливості. Сміливості подивитись на себе у правді і повернутися до любові Отця.
Я повертаюсь, а ви?