Лагідність, справді, належить до найбільших чеснот. Тому й зачислена вона до блаженств: "Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю" (Мт..5:4). Ця земля - Небесний Єрусалим стає здобиччю не тих, що воюють, але призначена - як спадщина - для терпеливих і лагідних. Людей спокійної вдачі і вільних від усякої пристрасті, які не відчувають заколоту  у своїх душах, називаємо лагідними

(св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 33).

Підкорити своїх противників під свою силу - це ознака сильної людини й володаря. Але бути добрим і лагідним для тих, що впали, це - знаменна риса того, що всіх людей перевищує величчю духа й лагідності: це є риса Христа

(св.Василій Великий, Лист 112)

Лагідність - це непорушний стан душі, що залишається незмінним серед лиха й добра, в пониженні і похвалі. Раннє світло випереджає сонце, а предтеча всякої покори - це лагідність... Лагідність - це скеля, що стоїть у морі неспокою, ломить усі хвилі, що вдаряють об неї. Сама, однак, залишається непорушною. У лагідному серці Господь перебуває, а неспокійна душа є оселею диявола. Лагідна душа - це престол простоти, а гнівливий розум - це творець лиха 

(св. Іван Лістивичник, Слово 24)

Християнський портал КІРІОС за книгою "Перлини Східних Отців",о.Юліан Катрій, ЧСВВ