Святі Отці про покоруРаз назавжди скажи собі в душі, що ти з усіх людей останній, найбільший грішник, що як чужого жебрака з милосердя монахи прийняли тебе до монастиря. Всіма силами намагайся бути з усіх останнім і слугою всіх.

(св. Василій Великий, А.Б.2).

Всяка послуга є великою, коли заслуговує на небесне царство. Всяка послуга є немов в'язанкою всіх чеснот, яка має в собі всі заповіді Божі, а передусім покору, чесноту всіх чеснот, що приносить силу всякого добра.

(св. Василій Великий, А.Б.2).

Поступ душі - це поступ покори, а гордість родить всякі помилки й веде до безчестя... Знання побожності - це знання покори й тихості.

(св. Василій Великий, А.Б.2).

Покора -  наслідування Христа, а гордість, безмірна сміливість, безстидність - це наслідування диявола. Тому наслідуй Христа, а не антихриста; Бога, а не Божого противника; Пана, а не невільника; Милосердного, а не злобного; Людинолюбця, а не ворога людей; тих хто з небесним Женихом, а не тих, що у вічній пітьмі.

(св.Василій Великий, А.Б. 2).

Монах всім покірний, не терпить гордості, постить й береже серце від злих думок... Себе не виправдовує, признає, що є грішником перед Богом і людьми... Служить хворим, миє ноги святим... Не приховує жалю ні до кого. Не віддає злим за зле. Воліє бути зневаженим, аніж зневажати. Дати себе бити, ніж когось бити. Дати себе кривдити, ніж інших кривдити. Дати себе обманути, ніж когось обманювати... Монах поборює ворога в слабості й в убогості духа. Нехай усе, що наказано робить", а себе непотребом називає.

(св. Василій Великий, А.Б.3)

Монахи жувуть на те, щоб давати собі взаємний приклад покори. Отож  кожний повинен, за дорученням Христа брати останнє місце.

(св. Василій Великий, ШПр.21).

Хто бажає в царстві небеснім мати більшу славу, повинен тут полюбити все, що останнє і найгірше.

(св. Василій Великий, МПр.45).

Що таке покора і як її набути ? Відповідь: Всіх вважати вищими, за приписом Апостола (Фил. 2:3). Набуваємо покори пам'ятю про Заповіді Господа, який сказав: " Навчіться від мене, бо я лагідний і покірний серцем" (Мт. 11:29). Господь не тільки навчав, але часто й різними способами це показав.

(св. Василій Великий, КПр. 198).

Набуваємо покори сильною надією в Його обітницю: "Хто себе вивищує, буде понижений" (Лк. 14:11). Набуваємо її ревним й постійним повторюванням актів покори; духовними роздумами і вправою у кожній справі. Як це буває у всіх мистецтвах, тільки трудом і сталою вправою можна набути звичай покори. Тим самим способом набуваємо вправу у кожній іншій чесноті згідно з заповідю Господа нашого Ісуса Христа.

(св. Василій Великий, КПр. 198).

Не гордися, коли тебе хвалять, ані не падай духом, коли тебе несправедливо ображають!... Пам'ятай ці дві речі:  не вважай себе за щось велике, ані нікого іншого нестав нижче від себе.

(св. Василій Великий, Про гнів).

Нічим тобі, чоловіче хвалитися. Бо твоя слава й надія у тому, щоб ти вмертвив усе, що твоє, і шукав прийдешнього життя у Христі... Отже, скажи мені чому виносишся ? Чи, може, з приводу власного добра, замість того, щоб  виявляти давцеві вдячність за отримані ласки? "Що маєш, чого б ти не одержав? А як  одержав, то чому хвалишся, наче б не одержав ?" (1 кор.4:7). Не ти пізнав Бога завдяки своїй справедливості, але Бог пізнав тебе у своїй доброті, як пише Апостол: "Коли ви пізнали Бога, чи радше, коли, Бог спізнав вас" (Гал.4:9). І не ти прийняв Христа через свою  чесноту, але Христос прийняв тебе через свій прихід (Фил. 3:12) ... Чи, може тому хвалишся, що наділено тебе почестю? Пізнай сам, себе, ким ти є.

(св. Василій Великий, Про покору).

Не цурайся правди... Вона чиста. Їй не треба оборонців, вона сама свідчить про себе. Ще щось більше сказати - буде пониженням для неї.

(св. Василій Великий, гомілія на свято муч Маманта).

Не треба високо думати про свої діла, ані легковажити інших.

(св. Василій Великий, МПр.57).

Нехай твій зверхній вигляд і одяг, хід і сидження, харч і ліжко, помешкання і вся обстановка в хаті - будуть прості. Подібно і твоя мова, і спів, і зустріч з ближніми, - все це нехай буде радше скромним, ніж пустим.

(св. Василій Великий Про покору).

Будь услужливим для приятеля, лагдним для хатньої обслуги, терпеливим стосовно зухвалих, людяним для покірних, повним потіхи для нещасних. відвідуй того, кого торкнувся якийсь біль, і ніким не погороджуй. Будь милим, коли говориш до когось.

(св. Васлій Великий, Про покору).

Будь погідним у відповідях і чемним та приступним для всіх. Ні сам не розповідай про свої похвали, ні інших не змушуй до того, ані не допускай до бесіди, яка не годиться. Одночасно ховай, наскільки це можливе, всі свої визначні дарування.

(св. Василій Великий, Про покору).

Не будь прикрим, коли комусь звертаєш увагу. І не картай ні заскоро, ні з обуренням, бо це пахне зарозумілістю. Ані не обвинувачуй інших з приводу дрібничок, наче б ти сам був досконалий... Кажучи коротко, дбай про покору. Люби її, і вона принесе тобі славу. Тієї дорогою дійдеш щасливо до справжньої слави, яка є в ангелів і в Бога. А Христос визнає тебе за свого учня перед усіма ангелами і прославить тебе, якщо ти наслідуватимеш Його покору.

(св. Василій Великий, Про покору).

Якщо тебе про щось питають, відповідай помірковано і покірним голосом, а якщо не питають, мовчи !

(св. Василій Великий, А.Б.2)

Монах нехай нічим не чваниться, похвал своїх не голосить. В укритті нехай служить всім, нічого  нехай не робить про людське око, єдиної похвали нехай шукає в Бога

(св. Василій Великий, Лист 237).

Я далеко менший, ніж міг би хтось думати. Тому не тільки не приношу ніякої користі правді своєю невдалою обороною, але своєю нездарністю наношу шкоди правдивій науці.

(св. Василій Великий, Лист 7)

Ми віддавна призвичаєні до що більших зневаг від наклепів, а це все за наші гріхи.

(св. Василій Великий, Лист 71).

Є люди, могутні й великі, що самі  собі довіряють, а ми є ніщо і нічого не варті... Ми свідомі того, що більше потребуємо допомоги від кожного брата, ніж одна рука потребує іншої.

(св. Василій Великий, Лист 97).

У Бога великий той, хто покірно підкоряється ближньому і не соромиться прийняти на себе обвинувачення, навіть неправдиві, щоб тим здобути для Церкви спокій - цю велику благодать... Нехай буде у вас суперництво, але добре. Хто перший стане гідним назватися Божим сином, той старанням про мир хай готує собі ту гідність.

(св. Василій Великий, Лист 219)

 Я не є якоюсь безгрішною людиною, ані моє житя не є повне всяких вад, бо я знаю себе, і ініяк не перестаю проливати сльози за мої гріхи в надії що я зможу якось ублагати Бога й уникнути кари, що мені грозить.

(св. Василій Великий, Лист.204)

Не годиться шукати слави і ганятися за першістю. Кожний повинен, наскільки це в його силах, послужити тому, хто мав би до нього якесь прохання.

(св. Василій Великий, Лист 22)

Християнин не повинен зважати на славу від людей, ані прагнути до більшої честі, але повинен виправляти тих, що його шанують і мають про нього вище поняття.

(св. Василій Великий, МПр. 59).

У кожній справі монахи повинні шукати простоти, стерегтися вишуканості й усякої марнотратності.

(св. Василій Великий, ШПр. 38).

Як приймемо Боже царство, як діти ? - Коли будемо ставитися до науки Господа так, як дитина в школі, яка не притиветься, не сперечається з вчителями, з вірою і послухлом приймає науку.

(св. Василій Великий, КПр. 27).

Багато спаслося без пророцтв і просвічень, без знаків і чудес, але без покори ніхто не ввійде до весільної кімнати, тому що покора - це сторож цих дарів, і без неї вони поведуть легковажних людей до руїни... Жаль підносить тих, що впали, плач за гріхи стукає до дверей неба, а свята покора їх відчиняє.

(св. Іван Ліствинчик, Слово 25).

Покора - це вчителька всіх чеснот, найпевніша основа небесної будівлі, найкращий дар Спасителя.

(Іван Касіян, озмови єгипетських монахів 15, 7).

Хоч би ми відзначалися постом і молитвою, то все те без покори розпадеться і загине. таке трапилося з фарисеєм. Вийшовши на саму вершину чесноти, він упав з неї і все втратив тому що не мав покори, матері всіх чеснот. Як гордість є джерелом всякого нечестя, так покора є початком всякого благочестя.

(св. Іван Золотоустий, Гомілія 38, на Мт. 1125-26).

З покорою ніщо не може рівнятися. Тому Христос почав від неї науку про блаженства. Маючи намір поставити неначе основу велетенської будови, він поставив покору на першому місці. Без неї не можливо осягнути спасіння. Хоча б хтось постив, молився, давав милостиню, але коли це робить з гордості, і немає покори, - все те погань, а коли робиться з покорою, то воно бажане, любе і благонадійне.

(св. Іван Золотоустий, Гомілія 33, на Ів. 4:21-22).

Нема нічого, що рівнялося б з покорою. Вона - джерело, корінь, живителька, основа і зв'язок усього добра. Без неї ми - мізерні, погані й нечисті.

(св. Іван Золотоустий, Гомілія 30, на Діян. 13:42).

Покора - це ознака великої сили. Щоб бути покірним, треба мати благородну, мужню і високу душу 

(св.Іван Золотустий, Гомілія 48, на Діян.22:17-20).

Покора - мати всіх благ 

(св. Іван Золотоустий, Гомілія 20, на Рим. 12:1).

Ніщо так не робить християнина подиву гідним, як покора... Вона робить наш розум здоровим і піднесленим... Гордість - це знак низького ума й неблагородної душі, а покора - душі високої й великої.

(св. Іван Золотоустий, Гомілія 1, на 1 Кор. 1-3).

Апостол каже: " Я найменший з апостолів, я недостойний зватися апостолом" (1 Кор. 15:9). Бачиш велич покори ? Бачиш, як Павло впокоряється, називаючи себе найменшим з апостолів ? Cправжня покора - у тому, щоб смиритися в усьому і називати себе найменшим. Подумай, хто сказав ці слова ? Павло, небесний громадянин, хоч ще одягнений у  немічне тіло, стовп Церкви, земний ангел, чоловік небесний

(св. Іван Золотоустий, Про покаяння).

Як чоловік, що збудував дім на піску, хоч і натрудився, не має з нього користі, тому що не поставив доброї основи; так само хоч би хтось зробив багато добра, та без покори все втратить і зіпсує. А покору маю на увазі не ту, що на словах і на язиці, але ту, що в серці, душі і сумлінні, яку може бачити тільки єдиний Бог. Вистачає тільки цієї чесноти, щоб осягнути Боже милосердя.

(св. Іван Золотоустий, Про тих, що не були в церкві).

Найбільша з усіх чеснот полягає в тому, щоб чеснотлива людина плекала покору.

(св. Іван Золотоустий, Гомілія 21, на Бут. 5:1-2).

Коли подумаємо, з чого було створене наше тіло, то хоч би ми як насуплювали брови, - треба нам принизитися і смиритися, роздумуючи над своєю природою, ми вчимося покори.

(св. Іван Золотоустий, Гомілія 12, на Бут. 2:4).

Покора - найбільша охорона, незламна стіна, нездобута твердиня. Вона тримає цілу будівлю і недозволить їй впасти ані від пориву вітрів, ані від напору хвиль, ані від сили бурі, але ставить її понад усі напади. Вона робить споруду наче з граніту і незнищиму, а на нас стягає щедрі дари від милосердного Бога.

(св. Іван Золотоустий, Гомілія 35, на Бут. 1:2).

 Мені стидно слухати про мене похвали навіть коли хтось інший говорить добре про мене. Такий в мене закон.

(св. Григорій Богослов, Автобіографія).

Без духа покори - даремний всякий подвиг, всяка стриманість, всякий послух, всяке убозтво, всякі високі науки... Хочеш бути великим ? Будь найменшим з усіх! 

(св. Єфрем Сирійський, Про боротьбу з гордістю).

На кожному місці і в усякому ділі хай буде з тобою дух покори. Бо як тіло потребує одягу, не зважаючи на те, чи тепло чи холодно, так і душа завжди потребує бути одягненою в покору. 

(св. Єфрем Сирійський, Про покору і гордість).

Хто має покору, - з тим сам Христос, а хто повний гордості, в тому невидимо поселяється лукавий... Хто любить покору, тому легко любити Бога, а хто любить гордість, той ненавидить Бога.

(св. Єфрем Сирійський, про Покору і гордість).

Покора джерело всіх благ... покора - дорога до царства, небесні двері, райський сад, трапеза солодощів, початок добра, джерело благословення... Всі скарби містяться в покорі. Все добро, всі духовні багатства можна в ній знайти.

(св. єфрем Сирійський, про покору і гордість).

Покора не є ніч іншим як правдою, приміненою до суду про себе самого. Апостол каже: "Коли хто думає, що він є щось, бувши нічим, - обманює себе самого" (Гал.6:3)...покора є наче природним наслідком правдивого пізнання себе самого. А що християнство дає людині ясне світло до пізнання себе самого, то можна сказати, що воно всіма засобами веде до тієї чесноти. Бо ціла наука християнства, ціле Євангеліє, є наукою про нашу марноту та велич Божої благодаті. Мало розуміє Євангеліє той, хто собі приписує щонебудь значного й доброго! І далеким від правди є той, хто думає, що йому що-небудь належить з тієї слави, сили та значення, що його знаходимо в Христі. Будучи правдою, покора веде до Бога. Бо Бог - найвища правда.

(митр. Андрей Шептицький, про плекання покори).

Покора є тією чеснотою, що вказує людині на всі її недоліки та всі потреби. Покора вчить, що треба беустанно благати допомоги з неба. Покора  пригадує, що ми самі з себе нічого доброго не можемо зробити. Покора вказує набезпеки життя. Покора показує страшні наслідки пристрастей. Покора перестерігає перед упадком. Покора підносить після упадку.

(митр. Андрей Шептицький, про Плекання покори).

Хто я ? Ніщо! Яке моє ім'я? Які мої титули шляхетства? Жодні! Я слуга і більше нічого! Немаю нічого власного, навіть життя! Бог - мій Пан, абсолютний Пан життя і смерті.

(Папа Іван XXIII, Щоденник душі).


 

Християнський портал КІРІОС за книгою "Перлини Східних Отців",о.Юліан Катрій, ЧСВВ