Після смерті перейдеш до вічного життя, від пониження у людей - до Божої слави, від горя цього світу, від кар - до вічної відради з ангелами в небі. Земля тебе не прийняла за громадянина - небо тебе прийме. Світ тебе переслідував, а ангели понесуть тебе і представлять Христові (св. Василій Великий, А.Б. І).

Коли минущі речі такі величні, то якими будуть речі вічні? Коли видимі речі такі гарні, то якими будуть невидимі? Коли велич небозводу переходить міру людського розуму, то який розум у силі збагнути природу вічного? Коли сонце, хоч буде знищене, таке гарне..., то яка буде краса Сонця справедливості? І якщо це велика втрата для сліпого чоловіка, що не може бачити сонця, то яка велика втрата для грішника бути позбавленим правдивого Світла? (св. Василій Великий, Гексамерон, Гомілія 4).

Може, хтось тебе знеславив? Тоді споглянь на славу, що чекає тебе в небі за твою терпеливість! Зробили тобі кривду? Дивися на небесні багатства й на скарб, що його ти собі споготовив добрими вчинками! Тебе прогнали з батьківщини? Але небесний Єрусалим для тебе батьківщина... Коли таким чином порівняєш теперішні злидні з майбутніми благами, тоді збережеш свою душу від смутку і від журби (св. Василій Великий, Про подяку).

На намови префекта мученики відповіли: «Що, вороже Бога, чому ти ось цими принадами спокушаєш нас до відступства від живого Бога? (...) Що таке велике даєш нам у порівнянні з тим, що ти намагаєшся від нас забрати? Ненавидимо твій дар, який приносить шкоду! Даєш гроші, вони ж ■ тут залишаються. Обіцяєш славу, вона відцвітає. (...) Бачиш це небо? яке воно гарне, яке величне! Бачиш землю? Яка нона простора! Бачиш те все, чим на ній ми можемо захоплюватися? Проте, ніщо з того всього не можна порівняти з щастям праведних. Бо все промішає, а наші блага залишаться навіки. Одного дару бажаємо - вінка справедливості; однієї слави очікуємо - тієї, що в небесному царстві. Ми хочемо і почесті, але там вгорі. А кари лякаємося лише тієї, що в пеклі» (св. Василій Великий, Гомілія на похвалу 40 Мучеників).

Якщо б хтось нараз згромадив до купи все людське добро, яке люди зібрали, відколи існують на землі, то він переконався б, що це все не може зрівнятися навіть з найменшою частиною вічних благ. Усі земні блага разом щодо їхньої вартості більше різняться від найменшої крихти вічних, як тінь і сон від дійсності (св. Василій Великий, Гомілія на 11с. ЗО).

Спільний Керманич нашого життя, великий Учитель, Дух правди, мудро й розсудно приготував нагороди, щоб ми, долаючи всі теперішні труднощі, линули духом до радості, до вічних благ... Бо що є добре, те щасливе, а саме таким є Бог (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 10).

Вічний спочинок чекає на тих, що боролися у теперішньому житті, зберігаючи заповіді, - спочинок, даний не як належна заплата за їхні діла, але як приготований дар прещедрого Бога для тих, що надіялися на Нього (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 114).

Небо - це країна живих, де немає ночі, де нема сну -образу смерті; де нема ні їжі, ні пиття - підпори нашої немочі; де нема недуги, болів, ліків, судів, торгівлі, ремесла, грошей -початку лиха; оправдання воєн, цього кореня ненависті, але є к раїна живих, що не вмерли через гріх, але живуть дійсним життям у Христі Ісусі, якому слава і сила навіки (св. Василій Великий, Гомілія на Пс. 114).

Ми воскреснемо і всі матимемо вічні тіла, але не всі однакові. Праведні дістануть небесне тіло, щоб могти, як личить, спілкуватися з ангелами. Грішні дістануть вічне тіло, здатне горіти у вогні і не згоряти. І дасть Господь Бог справедливо одним і другим. Ми нічого не робимо без тіла. Молимося і хулимо устами; зберігаємо чистоту тілом і ним чинимо перелюб. Даємо милостиню рукою і нею крадемо, подібно і все інше. Оскільки тіло співдіяло з душею, то й нагороду в майбутньому дістанемо відповідно до своїх діл... Тож, брати, будемо берегти свої тіла, і не вживати їх до гріха, так, наче б вони були чужі (св. Кирило Єрусалимський, Повчання 18).

Бог не чинить насилля, ні не вживає примусу. Бо хто ж закликаючи до почестей, вінків, бенкетів і торжеств, стане тягнути когось проти волі? Ніхто, бо це властиве тому, хто завдає насилля. В пекло Господь посилає проти власної волі, а до царства закликає добровільно. У вогонь веде зв'язаних і плачучих, до безчисленних благ - не так. Самі блага не були б бажані, якщо б вони за своєю природою не були такі, щоб ми до них прямували добровільно, розуміючи їхнє велике достоїнство (св. Іван Золотоустий, Гомілія 2, на І Кор. 1:4-5).

Якщо б Бог тут, на землі, всіх злих карав і всіх добрих нагороджував, тоді не було б потрібно дня суду... Бог не карає всіх, щоб тебе запевнити в тому, що є воскресіння. Він карає лише деяких, щоб самопевних зробити обачнішими, викликати в них страх через кару інших. І деяких добрих нагороджує, щоб тими нагородами заохотити інших до ревності щодо чесноти, але не нагороджує всіх, щоб ти знав, що є ще інший час, коли всі отримають нагороди. Якщо б тут усі діставали те, на що заслуговують, то не вірили б науці про воскресіння. А якщо б ніхто не діставав згідно з заслугами, то дуже багато людей ставали б більше небезпечними (св. Іван Золотоустий, Про диявола 1).

Надія на Господа - найсильніша з усіх речей (св. Василій Великий, Лист 145).

Падати духом і втрачати надію на спасіння - це річ, погубна для душі. Покладайся, отже, на Божу доброту та очікуй Його допомоги, у певності, що як до Бога щиро й належним чином звертатися, то Він не тільки нас не відкине, але ще перед закінченням прохання, відізветься до нас: «Оце я при тобі» (св. Василій Великий, Лист 174).

Тільки ті, що працюють для святості не будуть обмануті у своїх надіях, бо їхня мета виправдала боротьбу, даючи їм певне й вічне небесне царство (св. Василій Великий, Лист 18).

Диявол тому надсилає нам думки зневіри, щоб знищити в нас надію на Бога, - цей безпечний якір, цю опору нашого життя, цього провідника в дорозі, що веде до неба, це спасіння погибаючих душ. «Бо ми надією спаслися» - каже Апостол (Рим. 8:24). Надія - це немов сильний ланцюг, опущений з неба, який підтримує душі, повільно піднімаючи на висоти тих, що її сильно тримаються, і підносить нас понад бурі житейського зла (св. Іван Золотоустий, До монаха Теодора 1).

Коли хтось чогось бажає, той сліпо того надіється (св. Григорій Богослов, Автобіографія віршами).

Ніколи не будемо зневірятися, тому що диявол не має сильнішої зброї як зневіра. І ми його більше тішимо тоді, коли зневіряємося, ніж коли грішимо (св. Іван Золотоустий, Про покаяння 1).

Велика сила надії на Бога. Вона - неприступна огорожа, нездобута стіна, єдина допомога, тиха пристань, незнищима твердиня, непоборна зброя, нездоланна сила, що простелює собі дорогу через непрохідні місця. Нею неозброєні перемагали озброєних (св. Іван Золотоустий, Гомілія на Пс. 10).

888. Хоч би ти був при смерті чи в дуже великих небезпеках, - не трать надії. Бог у силі і з безвихідних обставин знайти вихід (св. Іван Золотоустий, Гомілія на ІІс. 117). 

Тлумачення скорочень: А.Б. - Аскетична Бесіда; КПр. - Коротші Правила; МПр. - Моральні Правила; ШПр. - Ширші Правила

З книги "Перлини Східних Отців"

Якщо Вас зацікавили повчання радимо придбати книгу