ВОСКРЕСЕННЯ ХРИСТОВЕ. ВЕЛИКДЕНЬ"Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав,
і тим, що в гробах, життя дарував" 
(Тропар Пасхи).

З усіх великих празників нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це світлий празник Христового Воскресення. Він, як сказано в ірмосі 8 пісні пасхального канону утрені, "Цар і Господь, празників празник і торжество торжеств".

Святі Отці Церкви особливо підкреслюють значення і велич цього празника. "Пасха в нас, — каже святий Григорій Богослов у своєму пасхальному слові, — це празників празник і торжество торжеств, яке настільки перевищує всі инші торжества, не тільки людські, але і Христові, що в його честь відбуваються, наскільки сонце перевищує звізди". А святий Йоан Золотоустий у проповіді на Пасху так звеличує Христове Воскресення: "Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони. Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує. Воскрес Христос і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих".

Тож у світлому й радісному дні Христового Воскресення свята Церква закликає небо й землю до святої Божої радости: "Хай небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує увесь світ видимий і невидимий, бо Христос устав, радість вічна" (Тропар 1 пісні канона).

Щоб краще зрозуміти велич, значення і дух празника Пасхи, погляньмо на його історію, богослуження і значення для нас.

ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА ПАСХИ

Празник Христового Воскресення у наших богослужбових книгах має такі назви: Свята й велика неділя Пасхи, День святої Пасхи, або Свята Пасха. Наш народ на означення празника Пасхи має ще слово "Великдень", що означає Великий День. Бо він великий своєю подією, своїм значенням і своєю радістю. Слово "пасха" походить з гебрейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вразив первенців фараона та инших єгиптян, коли той затято й вперто не бажав відпустити вибраний народ. А перейшов повз (по-гебрейськи "песах") доми ізраїльтян та, мабуть, і декого з чужинців - усіх тих, котрі виконали Боже повеління і одвірки домів яких були помазані кров'ю однорічного ягняти. Слово "пасха" у старозівітніх віруючих означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята - на згадку про чудесне визволення з тяжкої і жахливої неволі Єгипту, - дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн ПАСХА-ПЕРЕХІД стала символом иншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом, у один день, з іудеями свою християнську Пасху. Але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Старозавітній пасхальний агнець став для християн прообразом Ісуса Христа. Який, наче невинне ягня, приніс Себе в жертву за гріхи й беззаконня цілого світу, добровільно й свідомо взявши на Себе всю відповідальність й покарання за них. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем, або коротко - Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже св. апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5, 7). А от щодо несприйняття в тому часі більшістю старозавітнього вибраного народу Ісуса з Назарету як свого правдивого Месію і Спасителя, то, згідно певного задуму Господнього Провидіння, таке "засліплення спало частинно на Ізраїля, поки [до Божого спасіння] не ввійдуть язичники повнотою; і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: "Прийде з Сіону Визволитель, відверне від Якова безбожність. Такий буде завіт Мій з ними, як відпущу гріхи їхні."" (Рим. 11, 11,25-27). А от загальний пророче-історичний контекст та деякі обставини й деталі такого їх майбутнього покаяння і навернення описані, зокрема, в біблійній книзі пророка Захарії (Зах. 12, 4-14; 13, 1).

У II ст. - разом із хресною Пасхою - починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після іудейської Пасхи. У зв'язку з тим подвійним святкуванням хресної і воскресної Пасхи між християнами почалася тривала і завзята суперечка про сам день святкування Пасхи. Виникла суперечка, бо щораз більше почав змінюватися погляд на саме свято. Первісно Пасху вважали днем смутку й посту на честь Христової смерти, а тепер хотіли злучити з нею радісну річницю Його світлого Воскресення, що не сумісне зі смутком, ані з постом. Загал християн став святкувати Пасху Христового Воскресення в неділю, але деякі християнські громади, передусім у Малій Азії, продовжували празнували Пасху разом з іудеями 14 Нісана, першого весняного місяця. Від 14 Нісана ті громади названо "квартодецімані", що значить "чотирнадцятники".

Собор у Нікеї (325 р.) припинив ці тривалі і болісні суперечки. Він вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не варто йти за іудейським - тобто, старозавітнім звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У IV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одного дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на противагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного".

У збірнику церковних законів під назвою "Апостольські постанови", які були написані в Сирії близько 380 року, але мали б походити з апостольських часів, про світлу седмицю кажуть так: "Через цілий великий і наступний по нім тиждень хай слуги не працюють, бо той — це тиждень мук, а цей — це тиждень Воскресення, і треба слухати наук" (VIII, 33).

Цісар Теодосій Великий († 395 р.) скасував ведення судових розправ, а цісар Теодосій Молодший († 450 р.) заборонив театральні й циркові вистави на час усієї світлої седмиці. В Єрусалимі найбільш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква практикує і сьогодні.

Шостий Вселенський Собор (691 р.) у справі святкування світлого тижня вирішив: "Від святого дня Воскресення Христа нашого Бога до нової неділі (тобто до Томиної неділі) вірні мають цілий тиждень безнастанно перебувати у святих церквах, у псалмах, і співах, і піснях духовних, радіти й торжествувати в Христі, уважно слухати читання Святого Письма та брати участь у святих Тайнах, бо таким способом разом з Христом воскреснемо й разом прославимося. Тому в цих днях не можна влаштовувати ні кінських перегонів, ані инших публічних видовищ" (Правило 66).

ПАСХАЛЬНА УТРЕНЯ

З богослужень празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують великому богослову Східної Церкви й великому мистцеві слова — св. Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749 рр.). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців — Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

Тропар Пасхи Христос воскрес із мертвих..., який стільки разів співаємо у воскресний час, охоплює ввесь зміст, суть і значення празника. Осередок воскресної утрені творить канон. В ірмосах, тропарях і стихирах канона виступає перед нами Христос як обіцяний Месія, як Бог у маєстаті й силі, як Спаситель і Відкупитель, як Переможець над смертю, адом і гріхом.

Щодо своєї форми пасхальна утреня - це вершина поезії й унікальне явище в церковній літературі Східної Церкви. У ній багатство гарних поетичних зворотів, образів, порівнянь і символів. Над глибоким змістом і поетичною формою великодньої утрені увесь час домінує тріюмфально-переможний тон святої, неземної і вічної радости, що випромінює на нас з кожного ірмоса, тропаря чи стихири. Тут переживаємо ту повноту радости з Христового Воскресення, що її святий Григорій Богослов у своїй пасхальній бесіді так описує: "Вчора я розпинався з Христом, сьогодні прославляюся з Ним. Вчора я вмирав з Ним, сьогодні оживаю з Ним. Вчора я погребався з Ним, сьогодні воскресаю з Ним". У Христовій перемозі все бере участь: небо, і земля, і ад. Усе закликає нас до радости. Та небесна радість охоплює усю людину й усі її почування.

Воскресна радість сягає вершини у стихирах Пасхи. Вони творять один могутній гимн радости на честь воскреслого Христа — новозавітньої Пасхи. Та радість уділяється всім і всіх обіймає, навіть наших ворогів. "Воскресення день, — співаємо в останній стихирі, — і просвітімся торжеством, і друг друга обіймім! Промовмо: Браття — і тим, що ненавидять нас; простім усе з воскресенням і так заспіваймо: "Христос воскрес із мертвих...".

ЗНАЧЕННЯ ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСЕННЯ ДЛЯ НАС

Христове Воскресення дає нам незаперечний доказ Його божества. Коли фарисеї і книжники домагалися від Христа знаку, що Він - Божий Син, то Він їм відповів, що не дістануть иншого знаку, як знак пророка Йони: "Як Йона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні і три ночі" (Мт. 12, 40). І так сталося. Третього дня після Його смерти наступило світле Воскресення.

Христове Воскресення — це фундамент нашої віри. Яке б значення мала Христова наука, якщо б так часто Ним передбачене воскресення не сповнилося? Апостоли, проповідуючи святе Євангеліє, часто покликуються на Христове Воскресення як на найсильніший доказ правдивости науки Христа. "А коли Христос не воскрес, — каже св. Павло, — то марна проповідь наша, то марна й віра ваша... Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих" (1 Кор. 15, 14 і 20). Тому правда про Христове Воскресення і християнська віра є нерозривними.

Христове Воскресення — це тверда й безсумнівна запорука нашого воскресення для щасливого - блаженного й радісного вічного життя. Того життя у Божому Царстві, котре, по суті, розпочинається вже тут, ще у нашому туземному житті-бутті. Коли ми - у щирому покаянні й смиренні, благоговінні і подяці Богові - приходимо і навертаємоя до Христа, долучаємося до спільноти Його новозавітнього Божого народу. Коли ми у такий спосіб - завдяки пролитій Пречистій Крові жертовного Божого Агнця заради нашого відкуплення і відродження, зцілення (духовного й фізичного) і спасіння - звільняємося від безвиході панування над нами гріха й прокляття та пов'язаних з ними неминучих тяжких і згубних наслідків. Як Христос воскрес, так і ми колись воскреснемо для нового - світлого й вічного райського життя: у всій його блаженній і довершеній повноті. Сам Христос запевняє нас: "Бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос Його [Сина Божого] почують, і вийдуть ті, що [щиро й правдиво вірили та] чинили добро, на воскресення життя. А ті, що [Бога відкинули й] зло чинили, — воскреснуть на суд [і справедливу відплату]... Така бо воля Мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, мав життя вічне [й надзвичайно радісне] і щоб Я воскресив його останнього дня" (Йо. 5, 28-29 і 6, 40).

ЦЕРКОВНО-ОБРЯДОВІ ЗВИЧАЇ ВЕЛИКОДНЯ

"Це день, що його створив Господь, возрадуємося і возвеселімося в нім"

 (Прокімен Пасхи).

Празник Христового Воскресення багатий не тільки на величні богослуження, маєстатичні співи і глибоко символічні обряди, але він багатий також на прегарні церковно-обрядові й народні звичаї. Деякі з тих звичаїв — це вплив християнського культу, а инші походять ще з передхристиянських часів, коли наш народ у той самий час відзначав свято привітання весни й весняного сонця. Християнська релігія багато з тих прадавніх народних звичаїв освятила, надала їм християнського значення і символіки та визнала своїми.

Професор Степан Килимник, описуючи великодню ніч, так каже про звичаї Великодня: "Коли б сьогоднішня людина спроможна була заглянути на мить у чисту душу дитини й відчути ту радість, безмежну радість, коли насправді душа дитини витала в імперіях казково-феєричної радости в очікуванні завтрашнього дня — Великодня, — то людина зрозуміла б і відчула б той невидимий тисячолітній зв'язок, поєднання її душі з душею далеких-далеких прапращурів, прародителів, поєднання нинішньої християнської культури з тисячолітньою високою культурою наших прадідів... Людина вважала б ці звичаї, традиції українського народу, за святиню й велич, хоронила б їх, зберігала б та дотримувалась їх і передавала б своїм нащадкам, як дорогоцінний скарб, із роду в рід!" (Український рік у народних звичаях. Т. III, с. 82).

Водночас маємо - у цьому контексті - пам'ятати та бути свідомими того, що в тих прадавніх великодніх звичаях і традиціях, а особливо в їх суто автентичному вигляді й виконанні, знайшли своє відображення та реалізацію певні язичницькі міфологічно-магічні чинники. Ті, що ніяк не сумісні та суперечать християнському світогляду. Й тому маємо тут бути досить обережними і обачними.

Далі хочемо вказати найважливіші особливості богослужбово-обрядового характеру празника Пасхи.

БОГОСЛУЖБОВІ ОСОБЛИВОСТІ

Христове Воскресення відбулося дуже рано в неділю третього дня після Його смерти. З того часу в Церкві існує дуже давній звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі, а воскресні торжества починаються опівночі, невдовзі після неї, або на світанку. Через те, що не було одної практики по всіх Церквах, Шостий Вселенський Собор (691) постановив: "Вірні, що проводять дні спасенних страстей у пості, молитві і скрусі серця, мають закінчувати піст посеред ночі після Великої суботи, тому що божественні євангелисти Матей і Лука, перший словами "після вечора суботи" (28, 1), а другий словами "рано-вранці" (24, 1) вказують на глибоку ніч" (Правило 89).

Воскресні торжества починаються обходом довкола церкви під супровід дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць вранці у неділю до Господнього гробу. Типик о. Дольницького зауважує, що під час обходу не треба нести плащаниці, бо цю практику заборонив кардинал Сембратович, який вважав, що це несумісно з радістю Воскресення. Зате треба нести ікону Воскресення. Инші устави говорять ще про святе Євангеліє, ікону Божої Матері й инші ікони. "Про несення святих Тайн у процесії, — каже о. Дольницький, — наші устави не говорять, і того звичаю не мають ані греки, ані римляни, тільки місцеві латинські церкви наших сторін, тобто польські. Як у Велику п'ятницю символом Христа є плащаниця, так тепер символом Христа є ікона Воскресення, тому й тут немає місця на виставлення святих Тайн".

Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна утреня. Тут перший раз чуємо радісне: "Христос воскрес із мертвих... ", — і при співі тієї ж пісні священик хрестом відчиняє двері церкви на знак, що Христова смерть відчинила нам двері до неба.

У найдавніших наших уставах сказано, що в кінці воскресної утрені під час співу стихир Пасхи при словах "і друг друга обіймім" відбувалося взаємне цілування, яке в нас називали "христосуванням". Устав о. Дольницького каже, що в нас нема звичаю взаємного цілування в церкві, а вірні підходять до священиків і цілують святий хрест, святе Євангеліє, артос з іконою Воскресення й инші ікони, причому взаємно вітаються: "Христос воскрес! — Воістину воскрес!".

Великодній привіт "Христос воскрес" перший раз злетів з уст ангела до жінок-мироносиць при Господньому гробі. Цей радісний привіт уже сотні-сотні років живе у нашому народі впродовж цілого пасхального часу. Цим привітом ми висловлюємо великодню радість і визнаємо нашу віру в Христове й наше воскресення.

Святу Літургію в день Пасхи служать дуже урочисто. У Євангелії того дня сказано про Христову божественність, бо якраз Христове Воскресення є найкращим доказом Його божественности. Коли є більше священиків, то Євангеліє читають кількома мовами. Зазвичай єврейською, грецькою і латинською мовами, бо тими мовами було написано на хресті Ісуса, а також і народною мовою. Читання Євангелія різними мовами означає, що Христова наука голоситься всіма мовами та поміж усіма народами. Коли припиняють читати Євангеліє, чути дзвонення на дзвіниці, що є символом голошення Христового благовістя всьому створінню.

Упродовж цілого Світлого тижня святі двері в іконостасі зостаються увесь час відчиненими на знак того, що Христос своїм Воскресенням відчинив нам двері Божого Царства, як це співаємо в пасхальному каноні: "... Отворив Ти нам райські двері" (Шоста пісня).

У день Пасхи на святій Літургії, після заамвонної молитви, відбувається благословення артоса. Артос з грецької означає "хліб", — і є символом хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. На артосі видно ікону Воскресення. Артос цілий Світлий тиждень стоїть на престолі або на тетраподі. У Світлу суботу після спеціяльної молитви його роздроблюють і роздають вірним у Томину неділю.

У період П'ятдесятниці, а саме від празника Пасхи аж до празника Зіслання Святого Духа, на знак воскресної радости не робимо поклонів, не стаємо на коліна. Нікейський Собор (325 р.) проголосив: "Тому що деякі стають на коліна в дні Господнім і в днях П'ятдесятниці, то для однообразности у всіх єпархіях, ухвалив Собор, щоб у тому часі приносити Богові молитви стоячи" (Правило 20). Подібне рішення має також Шостий Вселенський Собор у 90 правилі.

Під час святкування Пасхи, а подекуди й упродовж цілого Світлого тижня, буває цілоденне дзвонення на знак перемоги Ісуса Христа над диявольською темрявою, гріхом та будь-якою неміччю й недугою, над смертю і адом.

 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"


 

 

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ