Свята рівноапостольна велика княгиня Ольга

Свята Ольга - перша християнка на великокняжому престолі Києва, перша просвітителька й учителька християнської віри в Русі-Україні. Її хрещення створило широкий шлях до християнізації нашої держави. Історики, утім, знають її аж ніяк не християнські діяння - наприклад, витончену помсту древлянам за вбитого чоловіка - князя Ігоря.

Правда, сталося це задовго до хрещення княгині і, в принципі, цілком відповідало тодішнім уявленням про правильну поведінку вірної і люблячої дружини. Зауважимо, що древляни приходили до Ольги, щоб посватати її за свого князя, але княгиня залишилася вірна пам'яті чоловіка і бажала й надалі  правити державою одна.

Незважаючи на складності, їй це вдалося. Згодом, провівши внутрішні реформи і налагодивши зв'язки з іншими державами, Ольга благополучно передала князівську владу їх з Ігорем синові Святославу, а сама «зайнялася собою», точніше, звернулася до пізнання істини. Щоб краще дізнатися про християнство, Ольга вирушила в найбільш християнську країну того часу - Візантію.

Візантійський імператор був зачарований красою і розумом 60-річної княгині і запропонував їй вийти за нього заміж. Відмовитися було неможна: це могло спричинити за собою розрив дипломатичних і торгових відносин Русі та Візантії, але й погоджуватися Ольга не хотіла. І, як і колись з древлянами, вирішила піти на хитрість. Перед весіллям вона попросила охрестити її (адже християнський імператор не міг узяти в дружини язичницю), причому хрещеним батьком був обраний сам Костянтин. Питання про шлюб виявився закритим: імператор не міг узяти в дружини власну хресну дочку. Залишається тільки здогадуватися, як міг імператор випустити з поля зору цей важливий догматичний момент.

Хрещення Ольги мало не тільки особисте, але й велике державне значення. Русь символічно стали вважати дочкою Візантії (адже і Ольга стала хрещеницею візантійського імператора), а це поклало початок більш тісним взаєминам держав. Багато людей, наслідуючи княгиню, прийняли християнство. Син Ольги Святослав, одначе, рішуче відмовився від хрещення, пояснивши, що воїни з його дружини, які вклонялися язичницьким богам, будуть сміятися і втратять повагу до князя, віруючого в розп'ятого Христа. Зате онук Ольги Володимир, зрештою, не тільки особисто навернувся до Спасителя Христа, а й охрестив Русь. І першопричина цього - відповідне виховання, дане йому бабусею Ольгою.

Княгиня померла 11 (24 н. ст.) липня 969 року, причастившись Святих Христових Таїн. На її прохання Святослав поховав матір за християнським звичаєм у київському храмі святителя Миколая. Тіло княгині залишалося нетлінним, і її онук Володимир переніс мощі святої в Десятинний храм Успіння Пресвятої Богородиці. Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги. Під час нападу татаро-монголів на Київ у 1240 році мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року неве­лику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги; вони зберігалися там до XVIII ст. За наказом московського Свя­тішого Синоду їх переховали, але на яке місце - наразі нікому невідомо.

 

Свята великомучениця Євфимія ВсехвальнаСвята великомучениця Євфимія Всехвальна

Свята великомучениця Євфимія народилася і прославилася в місті Халкідон, що розташоване в затоці Чорного моря, недалеко від Константинополя.  Постраждала вона в часи правління Діоклітіана, 29 вересня, коли і шануємо її, а сьогодні згадуємо Господнє чудо від чесних її мощів під час Четвертого Вселенського Собору святих отців.

А сталося все так.  Патріарх Олександрійський Діоскор і Євтихій, архімандрит Константинопольський, ще за життя правовірного царя Феодосія, висунули богохульну єресь на Господа нашого Ісуса Христа - так звану монофізитську, або євтиханську єресь. Вона заперечує несторіанський поділ, тобто одночасну належність Ісуса Христа до людської і божественної природи. ЦІ єретики вважали, що божественна природа повністю поглинула людську, тому варто визнавати лише Його божественне походження.

Коли ж зібрали помісний собор в Ефесі, чи, краще сказати, розбійницьке зборище, на якому святішого Флавіана, патріарха Константинопольського, сповідника благочестя, вбили однодумці Діоскора і Євтихія, тоді ще більше укріпилась та єресь, яку почали вважати істиною,  правдиву ж віру у Христа відкидали, мовляв, як "поганство". Тому треба було зібрати Четвертий Вселенський Собор святих отців, аби викорінити цю єресь і утвердження правдивої віри.

В той час благочестивий цар Феодосій помер, а царювати почали богоугодний Маркіан і свята Пульхерія. Вони бачили, як єресь руйнує Церкву, і наказали всім святим отцям прибути в славне місто Халкідон і обговорити питання віри. Зібралися 630 святих отців в церкві святої Євфимії, де спочивали і мощі великомучениці, через які Господь творив різні чудеса. Одним з них було те, що в день, коли вона померла ради Христа, з її чесних мощів текла кров, яку збирав сам єпископ після завершення всенічної. Кров зцілювала недуги і пахла так, ніби була змішана з миром.

Отож, саме в храмі святої Євфимії  мав зібратися Вселенський Собор. Довго сперечалися єретики і правовірні, доводячи істинність своїх тверджень. Тоді святий Анатолій, патріарх Константинопольський, запропонував на одному сувої написати догмати єретиків, а на іншому – правовірних, покласти їх на мощі святої великомучениці, постити і соборно молитися, аби Господь - через Свою святу угодницю - відкрив всім правдиву віру. Всі погодилися з такою пропозицією. Вони написали два сувої, запечатали їх, відкрили гріб святої, звитки поклали на груди святої , закрили його і поставили біля нього охорону. Три дні вони постили і молилися. На четвертий день прийшов цар і відкрив гріб. На здивування всіх, правовірний сувій Євфимія тримала в правій руці, а сувій єретиків лежав в ногах святої. Найдивовижніше, що великомучениця... простягнула руку і подала сувій царю.

Тоді всі невимовно зраділи, прославляли Бога і співали похвальні пісні і поклонилися святим мощам. Багато єретиків  навернулися, а тих, хто і далі відкидав правовір’я, позбавили сану і відправили у затвор. Відтоді іконописці зображають святу Євфимію з сувоєм в правій  руці.

Пройшло дуже багато років і царем став благочестивий Маврикій, але він засумнівався в правдивості передання про чуда і вирішив, що кров, яка з’являлася раз в рік, несправжня. Він власноруч запечатав гріб святої царською печаттю. Коли настав день її кончини, він сам прибув у Халкідон і зняв печать. Тоді чудові пахощі наповнили храм і витекло як ніколи багато святої крові. Довго тоді каявся Маврикій за своє невірство.

Під кінець царювання Іраклія перси напали на Халкідон, спустошили околиці і хотіли відкрити гріб з мощами святої, але в них ніяк не виходило. Тоді вони принесли багато хмизу, обклали ним гріб і запалили, але гріб залишився непошкодженим. Після цього випадку цар вирішив перенести мощі в Константинополь. Там побудували церкву на честь святої, дуже подібну до Халкідонської, але набагато більшу. Гріб поставили у вівтарі замість божественного жертовника і здійснювалась на ньому безкровна жертва.  І досьогодні мощі святої Євфимії є в Константинополі.