Свято Покрову Божої Матері було встановлене на Русі ще в добу хрещення. Але особливе його шанування розпочалося саме у 2-й половині ХІІ ст. А причиною цієї урочистості, згідно відомої версії, стало Господнє диво 910 р. (за іншою версією - 860 р.), опис якого зберігся в житії св. Андрія Константинопольського.
У житії розповідається, що коли святий Андрій разом з Єпіфанієм, учнем святого, молилися в храмі, раптом ніби розкрилося над ними склепіння храму, і святий Андрій побачив Пресвяту Діву, оточену безліччю ангелів і святих. Вона молилася і простягала над прочанами храму омофор. «Чи бачиш ти пречисту Матір усіх?» - Запитав Андрій учня, не вірячи своїм очам. «Бачу, святий отче, і жахаюся», - відповів Єпіфаній.
Схиливши коліна, Пресвята Діва почала зі слізьми молитися до Бога за християн і довгий час перебувала в молитві. Потім, підійшовши до Престолу, продовжувала Свою молитву, закінчивши яку, Вона зняла зі Своєї голови покривало і простягнула його над людьми, що молилися в храмі, захищаючи їх від ворогів - видимих і невидимих. Пресвята Матір Ісуса сяяла небесною славою, а покров у руках Її блищав «краще променів сонячних».
Преблагословенна Богородиця просила Господа Ісуса Христа прийняти молитви всіх людей, хто кличе Його Пресвяте Ім'я і вдається до Її - перед Ним - заступництва. «Царю Небесний, - в молитві, оточена ангелами, просила Всеблагодатная Марія, - прийми кожну людину, що молиться до Тебе і закликає Ім'я Моє на допомогу…»
Святі Андрій і Єпіфаній, що удостоїлися споглядати, як молиться Богоматір, «довгий час дивилися на розпростерте над народом покривало і на блискучу на зразок блискавки славу Господню, аж доки була там Пресвята Богородиця, мабуть, було і покривало; по відходу ж Її зробилося і воно невидимим, але, взявши його з Собою, Вона залишила Божу благодать, що була там».
Дивне з’явлення Богородиці, що, згідно волі й повеління Господніх, покриває вірних християн, підбадьорило і втішило греків, зібравши останні сили, вони перемогли сарацинів.
(До речі, дещо схожа подія сталася, зокрема, через 1010 років (!) по тому: рано-вранці 15 серпня 1920 р., - якраз у свято (за Новим стилем) Успіння Пресвятої Діви Марії. Тоді наступаючі російсько-більшовицькі війська знаходилися вже під Варшавою. Раптом - і саме як Господня відповідь на масштабно-ВСЕНАРОДНІ (ревні і потужні) молитовні прохання і благання про захист та порятунок - на ще темному небі з'явилася величезна постать Преблагої Матері Ісуса. Вона була одягнена в широкий розпростертий плащ і тримала в долонях щось схоже на щит, яким неначе закривала й захищала все місто. (І тут, мабуть, логічно припускати, що її - незримо для звичайного людського ока - в тому часі зрізнобіч оточило очолюване Архистратигом Михаїлом усе його Небесне ангельське воїнство.) І ця Мати Божа Благодатна двічі з'являлася над Варшавським полем битви. Вельми перелякані червоноармійці - у великому забобонному страху - швидко почали відступати, а подекуди просто панічно кинулися навтьоки... Битва і, загалом, уся та війна по обороні Польської держави та, в цілому, Європи від навали червоно-більшовицької Москви, у якій разом з польським військом також брали участь і підрозділи армії УНР, була успішно виграна. А ця подія увійшла в історію як "Чудо над Віслою".)
Через 78 років онуки тих, над ким Божа Матір тримала Небесний омофор у Влахернському храмі, вирушили на великий і небезпечний подвиг - навертати до Бога та хрестити давньоруських напівдикунів-язичників, вчити їх читати, писати і просто жити по-людськи, а не ледь не «звіриним звичаєм». Або, використовуючи біблійну лексику, вони ґрунтовно "прищеплювали" язичницькі "гілки" походженням з усуціль неплідної і згубної - "дикої за природою оливи" до дуже "доброї оливи" благодатної й спасенної та зцілюючої (душу і тіло) християнської віри. Себто впроваджували й утверджували ту "віру євангельську", котру міцно "тримає" її потужний - заснований і виплеканий Господом старозавітній "святий початок" - "святий корінь" (Рим.11:16-24; Флп.1:27). З тих пір і оберігає та захищає істинних і твердих, у своїй вірі й довірі Богові, християн простягнений над ними - у силі, владі й благодаті Святого Духа - Покров Пресвятої Богородиці. А практично забуте грецькою Церквою - напевно, через трагічне падіння Константинополя у 1453 р. - це свято стало в еклезіальних середовищах християн східної традиції (православних і греко-католиків) - причому, переважно східнослов'янських, а особливо в Україні, - одним з улюблених.
* * *
І, мабуть, тут - у цьому ж контексті - нам варто і слід згадати, принаймні, отакий цікавий історичний факт. У свято Покрову Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 1921 р., тобто через біблійні містично-сакральні 14 (7х2) місяців після "чуда на Віслою", на території Софії Київської розпочав свою роботу Всеукраїнський православний церковний Собор. Той самий, на якому була утворена УАПЦ. У такий спосіб практично був започаткований тривалий - довжиною майже в ціле століття (аж до 2018-2019 рр.) - історичний (дуже непростий і нелегкий) процес відродження й утвердження незалежного від Москви канонічного українського патріотичного православ'я. (І на якому, цьому шляху, - слід прямо визнати й констатувати - мали місце досить різні факти, вчинки та реалії. Як, безумовно, славні, героїчні і трагічні, так і інколи, на жаль, доволі сумнівні і навіть просто прикрі й негідні...)
Або такі й подібні інші історичні події, які яскраво свідчать про той потужний - Небесний покров і захист, що його має Божий люд - Нового й Старого Завітів. А також неминучість і невідворотність відповідальності і, зрештою, справедливої відплати всім недоброзичливцям і гонителям, а надто тим його лютим ворогам і агресорам-загарбникам, що цинічно-зухвало зазіхають на саме його життя й безпеку, майно і власність, чинячи страхітливі й масштабні - диявольські звірства і супердикунства супроти людства і людяності. Включаючи і вельми запекло-злостиві - агресивні ідеологічно-пропагандивні гасла і заклики-предтечі цих злочинів. (І що, зрештою, найбільш повно й переконливо виявилося у відомій людожерсько-геноцидній політичній практиці обох тоталітарно-сатанинських "братів-близнюків" - гітлерівського нацизму та сталінського комуно-більшовизму). Причому, неодмінність вповні й цілковито заслуженого засудження й покарання їм не лише там, у Вічності, а нерідко і вже при цьому туземному їх житті.
Тобто, приміром, у листопаді 1945 р. урочистість (за Старим стилем) Собору св. Архистратига Михаїла ознаменувалася початком роботи, а от свято Небесного Покрову Пресвятої Діви Марії у жовтні 1946 р. якраз майже збіглося вже з виконанням вироку Нюрнберзького трибуналу щодо низки головних нацистських воєнних злочинців. (І, до того ж, це сталося саме на біблійному містично-сакральному 27-му (9х3) році після "Чуда над Віслою"). Водночас тут принагідно варто пригадати, що немало інших нелюдів-нацистів, яким вдалося сховатися від (земного) правосуддя, знайшли (в т. ч. скориставшись т. зв. "щурячими стежками") притулок, зокрема, не лише в деяких країнах Південної та Північної Америки тощо. А також, скажімо, і Близького Сходу. Себто саме там, де тамтешні релігійні (ісламські) й політичні чинники, категорично не сприйнявши передбачене в Святому Письмі відновлення в цьому регіоні незалежної єврейської держави, неодноразово силою зброї намагалися "скинути євреїв в море" - зі Святої Землі. (І про що - трохи детальніше - йтиметься дещо далі...)
Або, візьмімо, таке. В підсумку 2-ї світової війни територія Австрії, у березні 1938 р. незаконно й зухвало "аншлюсованої" гітлерівською Німеччиною, була окупована військами держав-переможців, включаючи СРСР. Упродовж тривалого часу австрійські християни-католики - за заступництвом і покровом Святої Марії - ревно й наполегливо молили й благали Господа про виведення зі своєї країни всіх іноземних військ, а передусім та надто - частин Радянської армії, та відновлення її незалежності. І ці їхні молитовні прохання були Богом вислухані. І от у жовтні 1955 р. - тобто по ці біблійні містично-сакральні 9 років після покарання у Нюрнбергу групи головних нацистських катів-бузувірів (та, відповідно, на 36-му (9х4) році після "Чуда над Віслою") - останній радянський та, загалом, іноземний солдат покинули землі Австрії. І вона відновилася як суверенна, демократична і нейтральна держава. І то була хоч і не надто гучна і винятково МИРНА, але саме молитовна - БОЖА перемога невеликого австрійського Давида у невидимій духовній борні з велетенським - тоталітарно-радянським Голіафом! (І якраз на 18-му (9х2) році після того "аншлюсу": і який та свого земляка - нацистського фюрера тоді, одначе, вельми багато австрійців і саме КАТОЛИКІВ - легковажно й у чималому захваті і зачаруванні й засліпленні - гучно вітали й підтримали. Ніяк не задумуючись, при цьому, про несумісність тоталітарного нацистського режиму та його ідеології основам своєї віри та, загалом, про подальші - можливі і ймовірні та дуже-дуже гіркі й згубно-руйнівні і трагічні наслідки...)
Чи, скажімо, рівно через 18 років після цієї Нюрнберзької відплати, а саме 14-15 жовтня 1964 р. (або на 45-му (9х5) році після "Чуда над Віслою"), - внаслідок змови серед свого найближчого оточення - був усунутий від влади та відправлений на пенсію тодішній радянський партійно-державний керівник Нікіта Хрущов. Той, хто дійсно: намагався реалізувати окремі реформи і покращення, в т. ч. і в соціально-економічній сфері тощо. І який навіть певний час проводив курс на часткову десталінізацію та деяку - правда, досить обмежену й вибіркову суспільно-політичну і культурну "відлигу". (І яка, одначе, згодом була, по суті, ним же призупинена. І на тлі чого у нього виник конфлікт з деякими відомими представниками ліберальної творчої інтелігенції.) Разом з тим, в основному і загалом, він продовжував лінію імперсько-великодержавного шовінізму - внутрішнього і зовнішнього. Як щодо українства, так і численних інших неросійських націй та етноспільнот. (Включаючи, приміром, не лише наявні тоді "національні" - союзні та автономні "республіки" і регіони, а й тих же депортованих кримських татар і поволзьких німців і п. ін. А також старозавітнього вибраного народу та його - згідно багатьох біблійних пророцтв і обітниць - нововідтвореної (у 1948 р.) незалежної держави Ізраїль на Святій Землі.) В цьому його "послужному" - вже як лідера КПРС і СРСР з вересня 1953 р. - "списку-реєстру" значилися також і криваве придушення восени 1956 р. угорської антикомуністичної революції, підступні вбивства Л. Ребета і С. Бандери (відповідно, жовтень 1957 і 1959 рр.), безжальний розстріл робітників-страйкарів у Новочеркаську 1-2 червня 1962 р. та ін. Крім того, будучи особисто причетним і до багатьох попередніх зловживань і злочинів ще сталінських часів (в т. ч., зокрема, і в Україні), відновив смертну кару за т. зв. "економічні злочини" тощо. А от його, по суті, авантюра з установкою ядерних ракет на Кубі підштовхнула людство до тієї межі, коли в жовтні 1962 р. ледь не вибухнула Третя світова війна!.. А на самому початку 60-х рр. Хрущов заініціював нову хвилю широких антирелігійних утисків та репресій. Причому, з такою метою, щоби до 1980 р. повністю викорінити в СРСР віру в Бога - як таку. А надто якраз в Україні (в т. ч. де тоді тривали заборона й переслідування УГКЦ і т. п.) - щодо близькосхідного регіону "на землі північній". І правдивий Господній люд якої "у ті дні" вже буде духовно й соборно єдиний: вони тоді спільно "ходитимуть... і підуть разом" і "прийдуть [повернуться до своїх правдиво євангельських духовних витоків та джерел "київського християнства"] і будуватимуть Господній храм" (Єр.3:18; Зах.6:8,15) - істинне різнолико-містичне Тіло Христове Сходу і Заходу новітньої доби. Котре - завдяки в ті, "в останні дні", потужно-масштабному злиттю Святого Духа "на всяку плоть" ("нову П'ятидесятницю") - "назветься домом молитви для усіх народів" (Діян.2:16,17; Іс.56:7). А от помер Хрущов майже через СІМ років після своєї вимушеної відставки - 11 вересня 1971 р., тобто якраз у день церковного - "старостильного" спомину Усікновення голови св. Івана Хрестителя... (Крім того, за 30 років до цього, 10 вересня 1941 р., НКВДистами - причому, вже безпосередньо в Биківнянському лісі - були розстріляні всі в'язні київських тюрем. Й до чого був прямо причетний і Хрущов, тодішній перший секретар ЦК КП(б)У...)
Або, наприклад, ще через ті ж біблійні містично-сакральні 9 років по владному падінню Хрущова, 14-15 жовтня 1973 р. (і, до того ж, якраз на 54-му (9х6) році після "Чуда над Віслою"), на Близькому Сході й, зокрема, на Синайському фронті - і, зокрема, внаслідок грандіозної танкової битви - стався суттєвий і докорінний - на користь Армії оборони Ізраїлю - перелом у перебігу тодішньої Жовтневої війни ("війни Судного дня"). Тобто вже ЧЕТВЕРТОГО (починаючи з 1948 р. і далі) повномасштабного арабо-ізраїльського збройного конфлікту в регіоні. (А от рішучий контрнаступ збройних сил єврейської держави на другому фронті - в районі Голанських висот - розпочався 11 жовтня: себто якраз напередодні тогорічного початку старозавітнього свята Суккот - Кущів, або Кучок.) Так ось, реваншистськи розв'язуючи цю війну, підтримувані комуно-совдепівською Москвою і багаторазово чисельніші армії радикально-авторитарних режимів Каїра й Дамаска - з метою (програма-мінімум) повернення до кордонів (ліній розмежування) на 5 червня 1967 р. (момент вибуху попередньої ТРЕТЬОЇ - Шестиденної війни), а, якщо вдасться (повторення спроби реалізації мети-максимум), то "скинути євреїв у море", - раптово масовано атакували мілітарні ізраїльські сили. Та, розпочавши це своє вторгнення (а, назагал, у цих військових діях також брали участь і підрозділи деяких інших арабських держав), таким чином (звичайно, у разі успіху плану-максимум, який, одначе, цього разу вже не надто афішували) мали певні прагнення і сподівання. А саме: знищивши єврейську державу, геть повернути, як його називав Ісус Христос, чужинське "потоптання Єрусалима язичниками" (Лк.21:24). Єрусалима та, загалом, усієї Обіцяної Святої Землі. Одначе, зрештою, і на цей раз і саме як нова блискуча й переконлива - БОЖА перемога була на боці невеликого ізраїльського Давида! Себто у такий спосіб успішно виконується, зокрема, певна біблійна обітниця. Це - коли Господь, ототожнюючи Себе зі Своїм тодішнім - старозавітнім вибраним народом, так попереджає і застерігає отих оточуючих його запеклих ворогів: "Чи хочете воздати Мені помсту? Чи хочете воздати Мені? Легко і скоро Я поверну помсту вашу на голови ваші" (Іоїл 3:4). (В Новому ж Завіті ця Божа обітниця поширюється також і на правдиве й соборно-різнобарвне Тіло Христове.)
(Загалом же диявол та його служителі - духовні й фізичні завше вельми прагнули і прагнуть, аби будь-що відвернути дітей Божих - старого й нового Ізраїля з того благословенного життєвого шляху, що, зрештою, веде їх до подолання гріха й нечестя та осягнення кінцевої праведності та освячення, зцілення і спасіння (і який їм, як відомо, означив та показує Господній Промисел), та "скинути" геть у "море" - погибельну прірву зла, безбожництва й беззаконня...)
А ще через 9 років (у вересні 1982 р.) черговою поразкою войовничої арабо-ісламістської коаліції завершився (відносно) затяжний - П'ЯТИЙ близькосхідний збройний конфлікт, основні перипетії якого тоді відбувалися на території Лівану. (І які, до речі, у часі й просторі "наклалися" і перетнулися з низкою тодішніх подій місцевої - дуже запекло-довготривалої і жорстоко-кровопролитної громадянської війни)...
А вже зовсім невдовзі, 10 листопада 1982 р., раптово помирає тогочасний кремлівський лідер Леонід Брежнєв. Який, як добре відомо, припинивши хрущовську критику сталінізму, водночас вельми завзято продовжував і навіть далі активізував та посилив ідеологічно-політичний - експансійно-геополітичний (включаючи Близький Схід, Центрально-Східну Європу, Афганістан, Африку тощо) і внутрішній (в т. ч. затяту боротьбу з т. зв. "українським буржуазним націоналізмом" та "сіонізмом" і т. д.) - напрям своїх попередників. Себто він помер якраз наступного дня, коли напередодні, 9 листопада, традиційно відзначаються річниця нацистських погромів "Кришталевої ночі" (1938 р.), а, крім того, нині - День української писемності та мови. А також через 18 місяців після ініційованого верхівкою СРСР і КГБ та вчиненого у Ватикані у травні 1981 р. підступного замаху на життя Папи-поляка (і, до того ж, переконаного й послідовного українофіла) Івана Павла ІІ.
А обрання конклавом Краківського кардинала Кароля Войтили на Ватиканський церковний престол, до речі, вельми символічно й знаково відбулося якраз 16 жовтня 1978 р. Тобто саме у чергову - 32-гу (18+14) річницю тієї справедливої заплати, що понесли у Нюрнберзі низка головних військових злочинців ІІІ Райху, та наступного дня після 14-ліття - вищеозначеного - безславного завершення правління ТРЕТЬОГО комуно-совдепівського ватажка-керманича - Хрущова. А також: з понтифікатом Івана Павла ІІ недарма - безпосередньо та особливо - пов'язують, починаючи якраз з Польщі, ганебний крах комунізму на Європейському континенті.
Себто. Через 9 років по вищезгаданих подіях 1982 р. (тобто у 1991 р.) банкрутує і остаточно розпадається затято-шовіністська - Московська комуно-совдепівська "імперія зла, безбожництва і беззаконня". Й, зокрема, Україна відновлює свою національно-державну самостійність і незалежність. А незадовго до того, на зламі 80-90-х рр., - як своєрідна "предтеча" і "репетиція" - розвалився т. зв. "європейський соцтабір"...
(Крім того, звертає на себе увагу і той красномовний і ледь не "пророчий" знак, що отой - вищезгаданий замах на тогочасного главу Ватикану відбувся саме у той день, коли виповнилося 64 (32х2) роки від того, як у травні 1917 р. у португальській Фатімі трьом дітям-пастушкам ВПЕРШЕ з'явилася Свята Марія! А в Свої наступні з'явлення Вона, посланниця Господнього Провидіння, - поряд з іншим - передала їм низку важливих пророчих об'явлень. В т. ч., зокрема, щодо відпадіння Росії від Бога і майбутні вельми негативні її впливи на увесь світ, переслідування християн і війни, а особливо вибух нової - набагато більш жахливої і жорстокої світової війни тощо, а також про те, що в подальшому Святішому Отцеві доведеться "багато постраждати"... І це передбачення - про страждання Папи Римського - розуміється як прямий натяк на теракт у Ватикані 13 травня 1981 р. ... І, до того ж, саме останнє - шосте з'явлення Матері нашого Господа у Фатімі відбулося якраз 13 жовтня: тобто буквально у переддень, як східні християни (православні і греко-католики) - причому, здебільшого східнослов'янські - обходили свято Покрову Пресвятої Богородиці...)
[Про ДУХОВНЕ значення візиту Папи Івана Павла ІІ в Україну в червні 2001 р. можна ознайомитися з відповідними міркуваннями і спостереженнями, опублікованими на цьому ж порталі. Для цього слід в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати і відкрити такий текст (заголовок): "23 червня - Святого священномученика Тимотея - Кіріос".]
Й тут, вочевидь, слід ще раз - і навіть більш чітко й детальніше - зауважити й наголосити. Що у всіх тих - згаданих вище і подальших - військових протистояннях і зіткненнях на Близькому Сході сили диявольсько-демонічної темряви прагнули й домагалися (та ще дотепер прагнуть) не просто так: зокрема, когось там винищити, геть "скинувши в море" (чи ще чогось подібного). А - дуже конкретно - ось чого.
Тобто будь-що завадити майбутньому ("у той день") щирому покаянню і наверненню до Христа-Спасителя - на відродженій і відновленій їхній історичній батьківщині (Богом Обіцяній Землі) - "дому Давида і жителів Єрусалима". Себто: "у ті дні й у той час, коли Я", - як каже Господь, - належно "поверну полон Іуди і Єрусалима" (Зах.12:10-14;13:1; Іоїл 3:1). Адже - поряд з тим, що тоді, як "скінчаться часи язичників", до Божого "спасіння" остаточно й благословенно "ввійде повна кількість язичників", - то "таким чином [й] увесь Ізраїль спасеться" (Лк.21:24; Рим.11:11,25,26).
А головне: вони (ці сили), при тому силкувалися (й досі запекло силкуються!) будь-що перешкодити грядущому - славному й тріумфальному поверненню (Другому пришестю) туди, "в землю Ізраїлеву" (Мт.2:20,21), Сина Божого. І, зрештою, внаслідок чого, як пророче обіцяє Боже Слово, "і буде у той [благословенний] день", що лише "Господь буде Царем над усією землею; у той день буде Господь єдиний, і ім'я Його єдине" (Зах.14:8,9).
В т. ч., зокрема, в цьому близькосхідному регіоні "в той день Ізраїль буде третім - з Єгиптом і Ассирією [узагальнено - сучасні довколишні країни і народи на північ і схід від Єрусалима]; благословення буде посеред землі, яку благословить Господь Саваот, говорячи: благословенний народ Мій - єгиптяни, і діла рук Моїх - ассиріяни, і спадщина Моя - Ізраїль" (Іс.19:24).
І як знати: чи не зробили, власне, свій ПЕРШИЙ (хоч і не надто вже великий) крок до такого благословенного й блаженного майбуття, скажімо, Єгипет, а також (дещо згодом) Йорданія, з одного боку, та Ізраїль, з іншого? Тобто: коли свого часу - після десятиліть згаданих вище (з першого по четвертий) військових конфліктів, крайньої взаємної ненависті і нетерпимості - (і, звичайно, що не без відповідного посередництва і сприяння заокеанських чинників) піддали певному - конструктивно-критичному переосмисленню все це. Й, зрештою, - шляхом тривалих переговорів, взаємних поступок і раціональних компромісів, включаючи територіальні питання, - підготували й уклали поміж собою мирні договори і встановили дипстосунки та економічні зв'язки...
Цікаво також відзначити, що останнім часом в арабському ареалі, зрештою, знайшлися і деякі інші країни, що - всерйоз та офіційно - також пішли на нормалізацію відносин і укладання мирної угоди з Ізраїлем! А особливо на тлі постійних загроз, що надходять від "персів" - Ірана та його сателітів, а також мілітарно-експансійної активізації декого з інших великих гравців в регіоні - "дім Фогарма" (Єз.38:5,6)...
(Одначе тут, мабуть, варто також зазначити іще й таке. Що деякі - і, як з часом виявилося, сумнівні й невиправдані - територіальні і політичні поступки, що їх згодом - під тиском США, одначе попри пряме застереження Божого Слова (Іоїл 3:3; Гал.4:22-31) - прийшлося (в перебігу т. зв. "мирного процесу") зробити уряду єврейської держави на користь її добре відомих затятих і цинічно-лицемірних ворогів (дехто з яких у тому часі удавано приміряли на себе "овечу шкуру"), призвели до доволі небажаного й тривожного. Вони, зрештою, призвели до утвердження на деяких теренах Обіцяної Землі і, зокрема, на частині Західного берега Йордану, а особливо в секторі Ґаза, радикально-екстремістських збройних угруповань ісламістів (сучасного руху ХАМАС та ін.) і які вони перетворили на зручні бази-плацдарми для здійснення своєї запекло-терористичної діяльності: й, передусім, супроти Ізраїлю (Іоїл 3:4). Тобто тих - відомих, а особливо своїм багаторічним і вельми зухвалим повітряним та іншим кривавим міжнародним піратством, організацій і військових формувань "палестинських" терористів, біля колиски і різноаспектної підтримки яких свого часу стояли, зокрема, і спецслужби та відповідні інші держструктури СРСР... До речі, дещо подібних поступок від сучасної України вимагає правляча верхівка країни-агресора - РФ. Тобто, аби офіційний Київ геть погодився із силовим захопленням і анексією нею Криму, а також визнав і надав т. зв. "особливий статус" окупованій частині Донбасу, а точніше - місцевим промосковським терористам: зрадникам і колаборантам...)
Водночас. Уповання всього цього сучасного секулярного світу - щодо осягнення і забезпечення як регіональних, так (в цілому) і всезагального миру й безпеки, - пов'язані, головним чином, з пошуком відповідних ("миротворчих") політико-дипломатичних рішень і угод держав та інших оргструктур. І яких - дійсно чесних та справедливих і направду миротворчих, звичайно, варто і слід прагнути та добиватися. Й, відповідно, укладати та чесно й нелицемірно виконувати.
Разом з тим. Увесь історичний досвід людства свідчить і доводить, а, тим паче, однозначно акцентує Слово Боже (в т. ч. і попри те, що, як деколи можна це потрактувати й зрозуміти і, зокрема, з окремих - не дуже чітких, контроверсійних заяв і "ліберально-ультраглобалістських" висловів чинного керівництва Ватикану, а також проводу і декого з ієрархів УГКЦ), про дещо інше. Тобто: досягти міцного і всеохоплюючого, правдивого, справедливого й довготривалого ("вічного") миру і спокою та стабільності - що на Близькому Сході, що "братерства" в усьому світі в цілому, - причому, суто й виключно ЛЮДСЬКИМИ ("об'єднано-глобальними"), без БОЖОГО втручання та дійсного навернення до Господа держав і народів, зусиллями й засобами (включаючи і т. зв. "спільні дії всіх релігій" тощо), ніяк не вдасться! Це, як мінімум, - наївні ілюзії та утопії і, за своїм змістом та назагал, - нереалістичні (нездійсненні) і марні сподівання та надії.
Ба більше. Всі такі розмови й усілякі подібні домагання - це чимале ВІДСТУПНИЦТВО, що (так чи інакше, але), радше і скоріш за все, практично (і по суті) торує шлях... до приходу й (чи не) всеглобального - супертоталітарного воцарювання Антихриста! А також мають місце, скажімо, й такі твердження (і конкретна практика) декого із сучасних церковно-конфесійних чинників - і, зокрема, того ж ватиканського провідництва тощо - про те, що, мовляв, існує "багатство різних [релігійних] шляхів до Бога". І якими (начебто) покликані - по суті, без належного покаяння, навернення і виправлення - прямувати (в т. ч.) і "люди із сексуальною різноманітністю", що "мають право" на "легалізацію" своїх гріховно-збочених - одностатевих партнерств і навіть "усиновлення" дітей-сиріт... (!) І т. ін.
Й оце Друге - наприкінці відносно недовгої "доби Антихриста" - пришестя у цей світ його Спасителя і Месії, як стверджують біблійні пророцтва й обітниці, має статися саме на тлі надзвичайного й дуже тривожного й небезпечного загострення всієї світової ситуації. А надто - запеклого збройного протистояння на Близькому Сході і особливо довкіл Єрусалима і в самому місті. (Див., зокрема, Зах.14:1-9).
Крім того, Слово Боже також якраз і попереджає, що саме тоді - "спершу", незадовго до "приходу Господа нашого Ісуса Христа", навіть серед деяких частин і структур Його новозавітньої Церкви, "настане відступництво й [у світі] виявиться чоловік безбожний, син погибелі, той супротивник [себто - Антихрист], який зноситься понад усе, що зветься Богом чи святощами, так що сяде сам у храмі Божім і видаватиме себе за Бога" (2Сол.2:1-3).
І це велике "відступництво" наразі, як зазначалося вище, якраз наочно спостерігаємо і досвідчуємо. А тим правдивим "храмом Божим", де Він, Господь, передусім та особливо, і має повсякчас перебувати і жити, як відомо, і є ніщо інше, як наше ЛЮДСЬКЕ СЕРЦЕ!
І як - у цьому контексті і саме щодо Господнього покрову й захисту старо- й новозавітнього народу Божого від різних його затятих ворогів - каже й наголошує Святе Письмо: "хто торкається вас, торкається зіниці ока Його [Господнього]" (Зах.2:8,11). Й тому, як попереджає і наголошує Господь, "легко і скоро Я поверну [цю] помсту вашу на голови ваші..." (Іоїл 3:4). І т. д. й т. п.
І навіть якщо їм, а також різним та всіляким іншим - НЕРОЗКАЯНИМ і запеклим злочинцям і негідникам, нерідко (таки) вдається уникати подібної - суто ЗЕМНОЇ (ЛЮДСЬКОЇ) відплати й покарання, то вже відповідальності перед судом БОЖИМ - "великим і страшним" (Іоїл 2:31; 3:2,3) вони - нікуди і ніяк - не уникнуть і не втечуть!
І - якраз у цьому ж контексті - Сам всемогутній, милостивий і справедливий Бог-Творець наголошує на тому, що "і ви" теж, Мої улюблені і спасенні та праведні діти Мого старо- й новозавітнього Божого народу, "що благоговієте перед ім'ям Моїм", у перебігу цього суду - "великого і страшного" судитимете "і будете топтати нечестивих, бо вони будуть порохом під стопами ніг ваших у той день, який Я сотворю, - говорить Господь Саваот" (Мал.4:2,3,5). А стосовно того - згаданого вище лютого "беззаконника" (Антихриста), то його "Господь Ісус уб'є духом уст Своїх і знищить явленням [другого] пришестя Свого" (2Сол.2:8).
Разом з тим ми, напевно, а надто нині, коли особливо зловісно й тривожно диявольсько-демонічні "ось, темрява землю вкриває, а морок - народи" (Іс.60:2), ніяк не маємо, при цьому, права дещо геть забувати і нехтувати.
Й, насамперед, що, забезпечуючи над Своїми - правдиво й непохитно - вірними цей могутній і надійний Небесний захист і покров Пресвятої Діви, водночас Божественний Спаситель - серед іншого - дав Своїй різнобарвній та істинній соборній Церкві Христовій Сходу і Заходу, зокрема, отакі важливі заповіді й повеління: "щоб усі [Мої учні й послідовники] були єдине" і "щоб вони були звершені в єдності" (Ін.17:21,23). В єдності і братній любові. І про яких повсякчас "чути про вас, що ви стоїте в одному дусі, змагаючись однодушно за віру євангельську" (Фил.1:27). Та "ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам" (Лк.10:19). Або, як про це ж саме напоучує св. апостол Яків, "отже, покоріться Богові та [відважно й рішуче] спротивляйтеся дияволові, - і він утече від вас" (Як.4:7). І, зрештою, "тільки очима твоїми будеш дивитися і [Божу] помсту над беззаконними [і нечестивими - внутрішніми і зовнішніми] бачити. Бо ти сказав: "Господь - надія моя", і Всевишнього ти обрав за оборонця собі" (Пс.90:8,9).
Від різних та всіляких загроз і небезпек. Включаючи і певні - і, як виглядає, якраз штучного походження й поширення - т. зв. Соvid-"пандемії" та (начебто) пов'язані з ними обов'язково-примусові та БАГАТОРАЗОВІ, одначе досить сумнівні й тривожні "всезагальні (тотальні) вакцинації". А також, скажімо, з боку ісламістського екстремізму чи агресивного - окультно-неопоганського мракобісся...
У т. ч. "і того ворога" - підступного й зухвалого імперського агресора і загарбника, який нині збройно-гібридно силкується повернути своє - чужинсько-(напів)язичницьке "потоптання" незалежної України та її різноликого християнства, "і того ворога, хто прийшов з [крайньої] півночі, віддалю від вас, і вижену в землю безводну і порожню... і піде від нього сморід, і підніметься від нього смердота, оскільки він наробив багато зла" (Іоїл 2:20; Єз.39:2). Й тому-то нині, як урочисто каже й велить Слово Господнє, "утішайте, утішайте народ Мій, - говорить Бог ваш; говоріть до серця Єрусалима" - як того, що на Святій Землі, так і Другого, який над Дніпром (Києва), - "і сповіщайте йому, що сповнився час боротьби його, що за [беззаконня і] неправди його зроблено відкуплення, тому що він від руки Господньої прийняв удвічі за усі [переступи і] гріхи свої" (Іс.40:1,2).
Але, вочевидь, головне тут - це "добровільна" й свідома - відкупна жертва Месії-Христа на Голгофі. Саме та, коли Він забрав від нас і поніс на Собі всі ці наші помилки, провини й прокляття, немочі, недуги і хвороби, "і ранами Його ми зцілилися" (Іс.53:4-7). Фізично, душевно і духовно.
Це та жертва, що милосердно принесла в цей світ усю повноту Господнього прощення, благословення й благодаті та Його надійний захист і могутній покров. І яку, цю Ісусову жертву, - в щирому покаянні і смиренні, благоговінні й подяці Богові - кожному з нас слід добре усвідомити і твердою, непохитною вірою прийняти. Та, відповідно, повсякчас - беручи за приклад і взірець Святу Марію - старатися й учитися жити й служити Богові і людям згідно біблійно-євангельських заповідей і настанов. Й, зокрема, - поміж іншого - неодмінно "досягайте любови; дбайте про дари духовні, а особливо про те, щоб пророкувати" (1Кор.14:1).
В Україні з дня Покрови починалися весілля, а дівчата в цей день ходили до церкви молитися, щоб - за заступництвом Своєї Преблагословенної Матері - Господь Ісус послав їм гарних наречених: надійних захисників та міцну покрову й опору у сімейному житті. Крім того, 14 жовтня, за традицією, урочисто вшановується вітчизняне козацтво, а також - умовно-символічно - вважається днем заснування у 1942 р. Української повстанської армії. І ця дата, починаючи від 2015 р. і далі, офіційно відзначається і урочисто - як неробочий день - святкується в нашій незалежній державі як День захисника України (нині - День захисника і захисниці України).