Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Цей празник ми, східні "старостильні" християни, святкуємо 14 січня (за Григоріанським календарем). Святе Євангеліє про це так говорить: "Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21).
А це ім'я - в перекладі з івриту - і означає "Бог Спаситель" чи "Бог спасає".
Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’язаний неодмінно виконувати релігійно-обрядові приписи Мойсеєвого закону для ізраїльського народу. Та все-таки Він, плоттю Своєю походячи і належачи до нього, їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання.
Крім того, цим актом немовби був утверджений і наголошений тісний і нерозривний духовний і практичний взаємозв'язок, тяглість та правонаступність поміж Старим і Новим Завітами.
І тут, мабуть, цікавим буде також зауважити, що (якраз і саме) в день цього празника - Господнього обрізання і надання імені, тобто 1 (14) січня починається кожен Новий рік нашого літочислення: відповідно, за Новим і Старим календарними стилями. Інакше кажучи, таким чином всемогутній і милостивий та предобрий Бог-Творець - уже на самому початку буквально кожного року - неначе дещо нагадує і акцентує нам, людям. А саме: що найперша, найголовніша та найважливіша заповітна мрія і мета й місія приходу в цей наш грішний та бездушний, жорстокий і беззаконний світ Його Однородженого Сина Ісуса Христа - СПАСАТИ й ЗВІЛЬНЯТИ, ЗЦІЛЮВАТИ та БЛАГОСЛОВЛЯТИ якомога більше число людей на всій планеті Земля!
Як відомо, в старозавітній традиції неабияке значення надавалося імені, найменуванню - людини (або якогось явища, обставини чи події). І саме в цьому імені, найменуванні полягала й розкривалася правдива їх сутність, зміст, характер. Наприклад, як вказувалося вище, новонароджений Син Божий, Христос-Месія і Спаситель світу отримав ім'я Ісус, що - в перекладі з івриту - і означає "Бог Спаситель" чи "Бог спасає".
На превеликий жаль, в подальшій історії людства ця властивість імені, найменування - в силу різних причин - поступово була (принаймні, великою мірою та особливо якраз у деяких колах) втрачена, загублена та "розчинена". Хоча, зокрема, в Україні (і не лише в Україні) вона, така властивість, була бодай частково збережена та, в цілому, поширена й перенесена вже на певні людські ПРІЗВИЩА. Або, як голосить і стверджує про таке відоме прислів'я, "як назвеш, - так і попливеш".
Водночас. Приміром, загальна прихильність до ліволіберальних (та, зокрема, деяких глобалістських і мультикультуральних) настанов і - в т. ч. - вже традиційно наївна і надміру москвофільна постава сучасного Ватикану - та особливо його нині чинного проводу - чимало заважає їм, а особливо в їхній "Ostpolitik": починаючи ще, принаймні, зі зламу 50-60-х рр. ХХ ст. і далі - й аж дотепер. Тобто уповні вгледіти й до кінця збагнути, усвідомити, а головне - публічно й чітко та однозначно ОЗВУЧИТИ й ВИКРИТИ правдиву сутність нинішньої російсько-української війни. А надто правдиву - аж кількасотлітню сутність й природу войовничого російського імперіалізму й шовінізму, в т. ч. одержавленого московського мракобісно-чорносотенного псевдо-"православ'я" - на службі інтересам імперії "ІІІ Риму", істинну - традиційну історичну ментальність (чи не) більшості російського народу. А також їх - світоглядно-ідеологічно - обслуговуючої російської культури: в усякому разі, значною мірою. Й, передусім, саме класичної - так, досить неоднозначної і суперечливої. І якою так некритично й легковажно (та надмірно ідеалізуючи її) захоплюються - аж подосі - немало хто (і, зокрема, серед ліберально-лівих інтелектуалів) на Заході. А також достатньо там й інших подібних, за змістом, лобістів - "танцюристів" і "хористів", включаючи, приміром, навіть і декого з відомих політиків-консерваторів і християнських священнослужителів тощо, які - так чи інакше, прямо чи непрямо, тою чи іншою мірою - але, по суті, виконують відповідні промосковські "танці" і "піснеспіви".
І саме звідси і випливають усі та всілякі їхні намагання й зусилля - будь-що - вмовити, підштовхнути і змусити Україну погодитися до т. зв. "дипломатично-перемовного закінчення війни". Себто до "компромісу", а фактично й за суттю - капітуляції перед криваво-імперським агресором і терористом.
І т. д. й т. п.
Старозавітнє обрізання було своєрідним прообразом новозавітнього хрещення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення й щиросердне навернення до правдивої й спасаючої євангельської віри "нерукотворним обрізанням", каже до таких віруючих Нового Завіту: "У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли" (Кол. 2, 11-12).
Або, іншими словами, головна суть цього "нерукотворного обрізання" (людського серця) полягає в тому, що "ось настають дні, - говорить Господь, - коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт...". Й "у той день назвуть Єрусалим престолом Господа; і всі народи заради імені Господа зберуться в Єрусалим і не ходитимуть уже більше за пожаданням [колишнього] лихого свого серця". Бо Я "вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його, і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом. І вже не будуть учити один одного, брат брата і говорити: "пізнайте Господа", бо усі самі будуть знати Мене, від малого до великого, - говорить Господь, - тому що Я прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом'яну більше" (Єр. 3, 17; 31, 31,33-34).
Тобто "і дам їм серце єдине, і дух новий вкладу в них, і візьму з тіла їх серце кам'яне, і дам їм серце плотське" (Єз. 11, 19). Й унаслідок такої Господньої "трансплантації" і твориться "новий Ізраїль" - правдива соборна спільнота новозавітнього Божого люду (істинних "свідків" Христових), починаючи від рідної хати й місця проживання "та аж до краю землі" (Діян. 1, 8). Себто Тіло Христове, складене з дійсно духовно "народжених згори" (Ін. 3, 3,7) представників численних і різних націй і рас, мов, наріч і діалектів, культур, етносів та племен, а також еклезіально-теологічних традицій і деномінацій східного і західного походження: "Ви - наше послання, написане у серцях наших, яке пізнають і читають усі люди; ви показуєте собою, що ви - послання Христове, через служіння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам'яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця" (2 Кор. 3, 2-3).
І як наголошував Сам Ісус, таке служіння "проповідування Євангелія всьому творінню" цих - істинних і активних, з "обрізаним" серцем, "віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип'ють, не пошкодить їм [тобто будуть під потужним Божим захистом і покровом]; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові" (Мк. 16, 15,17,18). Крім того, в їх середовищі - під благодатною дією Святого Духа - "і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями наставлені будуть" (Діян. 2, 17).
І цей пророчий Дух Бога Живого ясно дає зрозуміти Своєму соборному - різнобарвному й істинному Тілу Христовому саме цієї доби, що наразі ми, судячи з усього, проживаємо якраз "в останні роки" і "в останні дні" (Єз. 38, 8,16) всесвітньої Історії спасіння. Коли масштабно демонічна "ось, темрява землю вкриває, а морок - народи" (Іс. 60, 2). Тим паче, "бо зійшов диявол до вас, у великій люті, знаючи, що небагато йому залишилося часу" (Одкр. 12, 12).
(В т. ч., як виглядає, одними з таких - досить характерних і красномовних ЕСХАТОЛОГІЧНИХ подій та ознак є, зокрема, вся ця нинішня ситуація і наслідки довкіл - і, скоріш за все, штучного походження й поширення - т. зв. світової "пандемії коронавірусу". Та (начебто) пов'язаної з нею і дійсно сумнівної і тривожної та, причому, багаторазової примусово-тотальної "вакцинації", що, назагал, грубо порушує низку основних демократичних прав і свобод людини, і загрози репресій щодо тих, хто сумнівається і відмовляється від неї тощо. А також, скажімо, брутально й зухвало сфальсифікованих і підтасованих - на догоду тієї ж потужної наднаціонально-глобалістичної олігархії (що, судячи з усього, стоїть - в т. ч. - і за виникненням й перебігом цієї "пандемії" та "вакцинації") - результатів президентських виборів-2020 у США. І що, як виглядає, Господь це - тодішнє і не вповні "легітимне" повернення до влади Демократичної партії - допустив з певною метою: більш-менш суттєвої підтримки й допомозі Україні. Тобто, зокрема, з огляду на скоро грядущий черговий - і ще значно масштабнішій та криваво-руйнівний і нищівний і, по суті, близький до геноциду виток збройної агресії вкрай озвіріло-сатанинського режиму та вояччини Кремля проти незалежної України, що спалахнув незабаром, 24 лютого 2022 р. І т. п.)
А тому, дуже схоже, вже невпинно наближається до свого логічного й успішного завершення та - спасаюча й відроджуюча до нового життя і зцілююча (духовно й фізично) всіх людей благословенна місія, коли правдивим народом Божим "і буде проповідуване це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення всім народам; і тоді прийде кінець [віку]!" (Мт. 24, 14). Й ця - дуже потужна, масштабна й благодатна "нова П'ятидесятниця", тобто "збирання" величезного числа спасенних людських душ "з [усіх] країв землі" до новітнього вселенського "храму Господнього", як виглядає, має "у той час" і "у ті дні" розпочатися саме "із землі північної" (Єр. 3, 17,18; 31, 8; Зах. 6, 8,15). Тобто, правдоподібно, якраз із сучасної України, яка - через Чорне море - розташована на північ від близькосхідного регіону.
Й саме тоді, коли вже ВДРУГЕ на Святу Землю, в Єрусалим, і прийде Син Божий (та тріумфально здолає й переможе Антихриста), то неминуче Його судний "настане день Господній, великий і страшний. І буде: всякий, хто [вчасно й у щирому покаянні] прикличе ім'я Господнє [Ісуса Христа], спасеться". Й саме в правдивій і соборно-єдиній Церкві Божій і "буде спасіння, як [про це] сказав Господь" (Іоїл 2, 31-32). Й, при цьому, як пообіцяв Він Сам, "а ось на кого Я [милостиво та прихильно й довірливо] спогляну: на смиренного й скрушеного духом [тобто з покаянно-"обрізаним" серцем] і на того, хто [благоговіє і] тріпоче перед словом Моїм" (Іс. 66, 2). Й у тому часі до Божого "спасіння" остаточно й благословенно "ввійде повна кількість язичників", разом з якими неодмінно й "увесь Ізраїль спасеться" (Рим. 11, 11,25,26).
Амінь.
* * *
І така перспектива, природньо, дуже непокоїть і бентежить диявола та його слуг. І щоб якось "затуманити" та, зрештою, геть знівелювати її вони вдаються до найрізноманітніших прийомів і методик. Й - поміж усілякого іншого - не лише, наприклад, до згаданої вище ліволіберальної ідеології та практики і т. п. А й, зокрема, навіть і до певних квазі-"теологічних" маневрів і маніпуляцій. Приміром, (і що по-своєму дуже логічно й зрозуміло) саме у нас - в Україні. Причому, вигадуючи, а вірніше - позичаючи та заново відтворюючи певні фальшиві найменування, поняття та аргументацію деяких своїх (фактичних) попередників і (майже) однодумців. Чи, в усякому разі, світоглядно - доволі й немало в чім - близьких і співзвучних адептів. І - поміж іншого - скажімо, з такою метою, аби якось штучно розірвати згадані вище тісний духовний і практичний взаємозв'язок, тяглість і правонаступність та певним чином геть протиставити між собою Старий і Новий Завіти.
Тобто, скажімо, тут певним чином "відзначилися" дехто - на цей раз - з ультраправих "фахівців" у галузі "арійських стандартів". Вони, вельми "суперпатріотично" запаливши, мовляв, "новий каганець", одначе, ніяк не ховаючись, а прямо й відверто взяли собі за "взірці" певні погляди та події, тенденції й процеси, що відбувалися, а надто в релігійній царині тоталітарного ІІІ райху (й, зокрема, у 1933-1937 рр.). Й дуже самовпевнено і завзято-гордовито заходилися будь-що "аріїзувати" християнство. І, зокрема, його Боже Слово.
Причому, вони тут запекло ополчилися на (буцімто) "негативний вплив", який виходить не лише від "расово чужого й шкідливого" Старого Завіту. А й доволі значної частини, власне, і Нового Завіту. Куди і, зокрема, в євангельські тексти, за їх (одначе) абсурдними конспірологічними твердженнями, мовляв, потрапили численні "додаткові вставки" і "спотворення". Які нібито "тихцем" були зроблені й майстерно (та непомітно) вкорінені, себто дописані туди "хитрими й підступними" фарисеями... І що Христова Церква ніяк "не спромоглася" розгледіти й збагнути (та належно відділити "питомо арійську пшеницю" від "чужинсько-юдейського куколю"). І - в цьому ж дусі - ними також затято-ксенофобно заперечується походження й належність Ісуса Христа до ізраїльського народу. Та, відповідно, той факт, що, скажімо, над Ним - Немовлям звершувалися певні релігійно-обрядові приписи Мойсеєвого закону.
І ось таке - геть "очищене" (так би мовити, "обрізане навпаки" - псевдо-"реформоване") від цих "штучних" і "зловорожих" ("неарійських") домішок - "позитивне християнство" (з певними елементами відвертого окультного поганства) вони всіляко піар-пропагують та силкуються запровадити його, принаймні, на теренах Балто-Чорноморського "міжмор'я". Але, насамперед, оте псевдо-"християнство" - це одна з багатьох сатанинських атак на українське (і дійсно) патріотичне християнство: різних традицій і деномінацій - східного й західного походження. В т. ч. на його багатоаспектне служіння порятунку і віднови у Святому Дусі.
Одначе його "реконструктори" - ці вітчизняні затято-"суперпатріотичні" горе-"фахівці" з "арійських стандартів" ("каганці"), при цьому, (чомусь?) геть "забули", наприклад, і про Кортеліси й Корюківку, і Копище й Козари, і Бабин Яр та ще багато-багато чого. Себто де їх, по суті, світоглядні попередники - гітлерівські "аріїзатори" християнства (й, загалом, майже всієї Європи, а особливо її східних теренів) та їхні сателіти й посіпаки вповні виявили й довели свою справжню сутність. І, зокрема, щодо расово-"унтерменшних" України та її людності. І це - не кажучи вже, скажімо, про зловісний "генеральний план "Ост"" і т. п.
І навіть попри всю свою теперішню - доволі гучну й різку радикально-антиросійську риторику ("народного оглядача"), вищеозначена "арійсько-каганецька" постава, багато в чому зорієнтована на відомі "взірці" ІІІ райху, - по своїй сутності, де-факто - виглядає як своєрідна ПРОВОКАЦІЯ. Та, що направду не має нічого спільного, а тільки дискредитує в Україні її дійсно патріотично-консервативний рух. Той рух, який, геть відкидаючи будь-яку тоталітарно-імперську й расово-шовіністську та іншу екстремістську, людожерську ідеологію і міфологію (та їх рудименти), змагає - у т. ч. - в обороні вітчизняних традицій і порядку, сімейних цінностей та суспільної моралі і т. ін. на засадах саме автентично християнського - біблійного світогляду. А також за розбудову незалежної й соборної України - як національної держави української політичної нації (і складової частини історичної європейської та євроатлантичної цивілізації) - на принципах, передусім, християнської демократії. (І чиї активісти, до того ж, входили і входять до складу основного кістяка відважних захисників-героїв незалежної і демократичної України!)
Й - таким чином та практично й об'єктивно - та, згадана вище постава, чимало ллє воду на млин агресивно-українофобської прокремлівської пропаганди.
Крім того. Також свого роду ще одним різновидом подібної, за змістом, промосковської - конспірологічно-ксенофобної пропаганди виступають, скажімо, і твердження декого, що нібито сучасна російсько-українська війна була спровокована певними "зовнішніми чинниками", ворожими "обом слов'янсько-православним народам". Й, відповідно, слугує їхнім "експансійно-загарбницьким" і, зокрема, (мовляв) "англосаксонським" та, загалом, "західно-імперіалістичним", в т. ч. "масонсько-ілюмінатним", а дещо інший варіант - "юдейсько-хасидським", інтересам. І, зокрема, ці останні (начебто) прагнуть на українських теренах утворити й утвердити міфічну "нову Хазарію": з тим, щоб туди переселити частину ізраїльтян. І т. п.
Зрозуміло, що всі подібні фейки й нісенітниці (в т. ч., наприклад, "беркутівські", "ХОДОСІВСЬКІ" та ін.) направду покликані геть відвернути увагу українців від дійсних - зловісних планів-задумів сатанинсько-ординської Московії супроти незалежної України. Це - по-перше.
А, по-друге, вони (як, наприклад, вищезгадані три постави), - за своїм реальним змістом - явно суперечить чи, принаймні, "балансують", здебільшого, вже на самій межі суспільно та юридично (іще) прийнятного і неприйнятного (нелегітимного): згідно чинного українського законодавства.
Разом з тим. Як відомо, свого часу справедливе і, за суттю, саме Боже - одначе у формі людської судової юрисдикції - воздаяння наздогнало й геть покарало низку головних ватажків та багатьох функціонерів і виконавців. Себто отих минулих - вищезгаданих криваво-геноцидних - нацистсько-німецьких впроваджувачів цього расово й ідеологічно "стерильно чистого" - т. зв. "позитивного християнства". А також, зрозуміло, і декого тих з них, хто взагалі - на дух не сприймали навіть і подібного "християнства". (Як і частину їхніх лакиз.) Ну а на решту їх, цих "іберменшних" ("нордично-арійських") диявольських катів та їхніх спідручних, хто зміг тоді уникнути цього людського правосуддя, чекає вже грядущий - вищезгаданий Божий Страшний суд.
Так само ніхто з усіляких їхніх новітніх однодумців, послідовників і правонаступників (як, наприклад, "каганців"-ідеологів і теоретиків, так і особливо "практиків") ніяк не зможе якось уникнути, чи втекти, або заховатись від цього Господнього Судного дня і справедливої відплати. Включаючи, зрозуміло, і нинішніх ординсько-рашистських звірів і бузувірів (а також їх колаборантів) - причому, не лише багато в чім схожих і подібних до войовничих людиноненависників і людожерів з ІІІ райху. Але прямих нащадків і спадкоємців комуно-більшовицько-совкової імперії зла, безбожництва й беззаконня. Тобто всіх тих московських богоборчих сатанистів, які і в минулому - й, до того ж, якраз ПЕРШИМИ - жорстоко поневолювали й геноцидно знищували український народ.
І ось наразі вони ВЧЕРГОВЕ вдерлися на нашу землю: "ти прийшов, щоб учинити грабіж [та великі руйнування і спустошення], зібрав полчище твоє, щоб назбирати здобичі, взяти срібло і золото, відібрати худобу і майно, захопити велику здобич" (Єз. 38, 13), і ВЧЕРГОВЕ рясно залляли Україну невинною людською кров'ю - її синів і дочок, старих, дорослих і дітей.
Й тому "ось, це [воздаяння й покарання] прийде і збудеться, - говорить Господь Бог, - це той день [Мого суду], про який Я сказав" (Єз. 39, 8). Амінь.
Празник Обрізання і надання імені, хоча вважається великим, однак не належить до 12 великих дванадесятих празників. Він не має ані перед- ані попразденства і, властиво, закінчує попразденство Христового Різдва. Канон утрені празника уклав святий Степан Саваїт (VII ст.).
[До речі, на цьому ж порталі опубліковані актуальні роздуми і спостереження щодо процесів, які передуватимуть - згаданому вище - Другому приходу Ісуса Христа в Єрусалим, та ролі в них різноликого й праведного українського християнства, а також деякої дотичної тематики. І ознайомитися з ними можна, якщо в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати й відкрити такий текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалим - Кіріос".]
Святитель Василій Великий народився у 329 році в місті Кесарії в благочестивій християнській сім'ї Василія та Емілії. Батько святителя був адвокатом і викладачем риторики.
Початкову освіту Василій отримав під керівництвом своїх батьків і бабусі Макріни, високоосвіченої християнки. Після смерті батька й бабусі Василій вирушив для подальшої освіти в Константинополь, а потім до Афін, де досконало вивчив різноманітні науки - риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Приблизно в 357 році Василій повернувся до Кесарії, де деякий час викладав риторику. В Антіохії в 362 році він був присвячений в сан диякона єпископом Мелетієм, а в 364 році присвячений в сан пресвітера єпископом Кесарійським Євсевієм.
Виконуючи своє служіння, святитель Василій ревно проповідував і невпинно дбав про потреби своєї пастви, завдяки чому здобув високу повагу і велику любов.
Незабаром (370 рік) святитель Василій був обраний Собором єпископів на Кесарійську кафедру. У тяжкий для Церкви час він проявив себе як палкий захисник правдивої віри, захищаючи її від єресей та перекручень своїми словами і посланнями. Особливо слід відзначити три його книжки проти аріанського псевдовчителя Евномія, в яких святитель Василій Великий вчив про Божество Святого Духа і єдність Його природи з Отцем і Сином.
За своє порівняно коротке життя святитель Василій залишив нащадкам безліч богословських праць: дев'ять бесід на Шестиднів, 16 бесід на різні псалми, п'ять книжок на захист правдивого вчення про Святу Трійцю, 24 бесіди на різні богословські теми, сім аскетичних трактатів; правила чернечі; статут подвижницький; дві книги про Хрещення; книгу про Святого Духа, кілька проповідей та 366 листів різним особам.
Відійшов же він у Вічність до Господа у 379 році: там же - у Кесарії.
Святитель Василій Великий, поряд із святителем Миколаєм Чудотворцем, здавна користувався особливим шануванням у віруючих християн - як східної, так і західної традицій. Частка мощей святителя Василя і понині перебуває в Почаївській Лаврі. Чесна глава святителя Василія благоговійно зберігається в Лаврі святого Афанасія на Афоні, а правиця його - у вівтарі храму Воскресіння Христового в Єрусалимі.
За заступництвом визначного богослова і навчителя Христової Церкви - святителя Василія Великого просімо й молімо всемогутнього й премудрого Триєдиного Бога, щоби Він потужно вилив Святого Духа й щедро поблагословив Свій різноликий і правдивий новозавітній народ Божий Сходу і Заходу палким бажанням і прагненням послідовно дотримуватися всіх правд та вчень Господньої і апостольської науки.
Як це було, наприклад, у часи ранньої Церкви, коли Христові учні, "проходячи ж по містах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, [соборно] схвалених апостолами і пресвітерами в Єрусалимі. І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно". Й такому успішному поширенню спасенної Христової віри, крім того, чимало сприяла, зокрема, й та обставина, що "до [християнської спільноти] Єрусалима сходилося безліч людей з довколишніх міст, які приносили хворих та одержимих нечистими духами, і вони всі зцілялися" (Діян. 16, 5; 5, 16). Амінь.