поклоніння кайданам св апостола ПетраЦього дня Церква Свята (східного обряду, яка послуговується Юліанським календарем) віддає особливу шану оковам святого апостола Петра.


Коли святого апостола Петра Ірод-цар посадив у в'язницю і зв'язав двома ланцюгами залізними, ангел же Господній уночі, коли той спав між двома воїнами, торкнувшись боку, розбудив його і вивів, і спали з нього залізні вериги, як же про те в апостольських Діяннях пишеться. І розійшлася вістка про те преславне Петрове з пут і темниці звільнення по цілому Єрусалимському граді. Тоді хтось із вірних, таємно взявши вериги ті, в себе зберігав, наче самого того маючи перед очима верховного апостола Петра, який після виходу із темниці, не затримуючись, пішов в инші краї, проповідуючи Боже Слово, і вже не з'являвся в Єрусалимі. Прийняли ж вериги ті Господню зцілювальну силу від тіла апостольського, до нього ж приєднані були зв'язанням міцним. І так, як Павлові хустки і пояси, тому що наповнилися його потом, так і Петрові вериги, тому що вгризалися в його тіло, зцілювали недуги і духів лукавих виганяли. Вшановували-бо ті чесні вериги вірні благоговійно, і почитали їх, і бережливо охороняли, з роду в рід, як спадок, передавали. Батьки-бо залишали їх дітям своїм, діти, що замість батьків були, своїм нащадкам їх звіряли, один по одному приймаючи й один одному переказуючи, якого в'язня вериги ті торкалися і від чийого тіла освятилися. Таким-бо у спадок перейняттям дійшли до рук святішого Ювеналія, патріярха Єрусалимського.

І коли благочестива цариця Євдокія, дружина царя Теодосія молодшого, у Єрусалимі бувши, багато церков збудувала, місця святі царською пишнотою прикрасила і знову до Царгороду поверталася, тоді патріярх Ювеналій, бачивши її велике благочестя і боголюбність, подарував їй багато із духовних скарбів. Між иншими святинями дав і ці чесні і чудотворні святого апостола Петра вериги. Їх же взявши, цариця принесла їх до Царгороду, одну-бо святу веригу дала в храм святого апостола Петра, який був всередині великої церкви, де ж і собор його будували. Другу ж відіслала до Риму доньці своїй Євдоксії, яка була віддана за царя римського Валентиніяна третього. Вона наслідувала у благочесті матір свою, з любов'ю прийняла безцінний той дар, побудувала церкву в ім'я святого апостола Петра на горі Єксквілінській і поклала в ній одну веригу. Знайшлася в Римі й инша верига Петра святого, якою ж зв'язав був його Нерон-кат, і вона разом із принесеною з Константинополя веригою була покладена. Встановився ж празник почитання чесних тих вериг у цей шістнадцятий день січня на честь і пам'ять святого апостола Петра, на славу ж Христа, Бога нашого.

 

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

 

*                          *                           *

І от певні події та обставини і ситуації в житті-долі цілих народів і країн і навіть континентів можуть бути - принаймні, багато в чому - схожими на ті Петрові вериги.

Тобто ця урочистість, пов'язана із вшануванням східними християнами, що живуть зв Юліанським календарем, оков св. апостола Петра, відбувається якраз напередодні (по своєму) доволі "цікавої" історичної дати - 30 січня. Тобто саме цього дня, 30 січня 1933 р., в Берліні райхстаґ затвердив новий склад уряду Німеччини, в якому на посаду його очільника (райхсканцлера) був призначений лідер (фюрер) правоекстремістської нацистської партії Адольф Гітлер. А вже зовсім невдовзі нацистським ватажкам вдалося захопити всю повноту влади та утвердити в країні свою тоталітарну диктатуру.

Й це був період вельми тяжкої і затяжної Великої депресії - світової економічної, а також соціальної і суспільно-політичної кризи, що чи не найбільше і найсерйозніше охопила й уразила якраз Німеччину. Й саме на той же час, між іншим, прийшовся і (чи не) "найвищий пік" масово-масштабного геноциду-Голодомору, штучно витвореного кремлівсько-сталінською верхівкою в уярмленій нею Україні...

Слово Боже - і якраз саме з цього приводу - спеціально акцентує і наголошує, що колись настане така доба, коли надзвичайно потужно і щільно диявольсько-демонічна "ось, темрява землю вкриє, а морок - народи" (Іс.60:2). Це - коли "скинутий був великий дракон, великий змій, званий дияволом і сатаною, що спокушає всю вселенну, скинутий на землю, і ангели його скинуті з ним". Й тому і чимале настало "горе тим, що живуть на землі і на морі! Бо зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що небагато йому лишається часу" (Одкр.12:9,12).

І от, коли 1914 р. вибухнула Перша світова війна, то це, дуже схоже, був і настав певний і досить потужний і серйозний етап стосовно всього цього. І недарма, що у відомих Фатімських пророчих об'явленнях Пресвятої Діви Марії (1917 р.) - поміж іншого - було спеціально зазначено, що якщо Росія не навернеться до Бога, то її деструктивні, негативні впливи поширяться на увесь світ і незабаром розпочнеться нова великомасштабна жахлива війна. Причому, набагато більш страшна, криваво-жорстока і спустошливо-руйнівна, ніж тодішня - Перша світова.

І справді: в тодішніх часах ці деструктивні впливи комуно-більшовицького режиму Росії спровокували небувало широке й сильне поширення й утвердження екстремістських рухів і режимів - ультралівого та праворадикального гатунку - практично на всіх континентах і частинах світу. В т. ч. і подібних - крайньо-радикальних (лівих і правих) форм набрали визвольні потуги і низки бездержавних, поневолених націй і народів. Включаючи, як відомо, і українські національно-визвольні змагання: відповідно, націонал-комунізм та "інтегральний" націоналізм.

Крім того, мали місце і своєрідні "симбіози" першого й другого. Й що, загалом, робило їх - за фактичною суттю та практичним змістом і наповненням - ще більш схожими й подібними один до одного. І ледь не "класичні" приклади чого являли собою, зокрема, італійський - з елементами лівацького популізму - фашизм, а також німецький нацизм, а особливо його "ліва" течія. Й, до речі, край існуванню останньої поклала терористична - за наказом Гітлера - спецакція ґестапо "Ніч довгих ножів" 30 червня 1934 р.

(Власне кажучи, про подібну роль Росії - причому, досить детально й предметно - розповідають і акцентують і деякі біблійні пророчі тексти)...

Ну а вже у вересні 1939 р., попередньо уклавши в московському Кремлі - поміж собою - сумнозвісний "пакт Молотова-Ріббентропа" з його зловісним "таємним протоколом", обидва агресивні тоталітарні диктатори - Гітлер і Сталін - розв'язали в Європі Другу світову війну. І на першому етапі якої вони діяли, по суті, як головні партнери і спільники по територіальному розбою на Європейському континенті.

 

Разом з тим, ніяк не секрет, що серцевиною нацистської ідеології була її запекло-людиноненависницька - політична, а надто расово-ксенофобна доктрина. Себто "життєвий простір" ("Lebensraum") нордійсько-германської "вищої раси панів", а потім і, власне, Європа загалом, неодмінно мали бути "очищені" (позбавлені) від різних інакодумців та політопонентів, "асоціальних" і "паразитарних" чинників тощо. А насамперед і особливо - "неарійсько-семітської присутності". А в недалекій перспективі - і правдивого християнства. Крім того, нацистська пропаганда запевняла й проповідувала, що в межах тодішнього (нібито) "обмеженого життєвого простору" німецькомовній нації - "для її нормального й повноцінного розвитку" - мовляв, "бракує належного місця".

Й  тому її "надлишок" мусив бути розселений на інших - "вільних землях". А надто - на Сході, де їхню найпершу і найбільшу увагу привертала саме Україна. Й де кількість її східнослов'янських - "унтерменшних" автохтонів, "непридатних" для примусової германізації (асиміляції), мала б бути значно зменшена, а решта - перетворена на рабів своїх німецьких хазяїв... І для реалізації всіх цих (та деяких інших подібних) своїх - експансійно-загарбницьких та геноцидно-людожерських планів-задумів у червні 1941 р. берлінська брунатна правляча верхівка і розпочала німецько-радянську війну. У такий спосіб і почався її "Drang nach Osten" ("Blitzkrieg")... 

Так що ні про яку форму існування української державності - навіть маріонеткового протекторату - в дійсних намірах і прагненнях одержимого цим расово-людиноненависницьким та експансійно-загарбницьким екстремізмом Гітлера і Ко - жодним чином і ніяк - не йшлося. І якщо у багатьох українських націоналістів, а надто попервах, було захоплення "новою Німеччиною", а також - на цей рахунок - існували якісь певні ілюзії та утопії, то вже незабаром вони мали геть розвіятися. В т. ч. в контексті неминучих реалій і перспектив продовження спільної (як "молодші союзники-партнери" і "підлеглі колаборанти" ІІІ Райху) боротьби з московським комуно-більшовизмом.

Тобто належні - у цьому зв'язку - прозріння й отверезвлення (та відповідна "переоцінка [деяких] цінностей", в т. ч. і усвідомлення необхідності одночасної боротьби на "два фронти" - проти гітлеризму і сталінізму) поступово настали. Принаймні, у немалої частини чинників тодішніх українських національно-визвольних змагань. Одначе, на жаль, одразу не у всіх і не у всьому. Тим паче, що саме тоді (на додачу до абсурдних внутрішніх - конкуренції і трагічно-кривавих міжусобиць, а також причетності деяких колаборантів-поліцаїв до окремих нацистських - геноцидних і каральних акцій) масово-масштабно проявився і цей, по суті, "третій фронт" - Волинська трагедія. Іншими словами: за участі відділів УПА та АК - жорстокий і нещадний міжнаціональний конфлікт - обопільно прикрий і безглуздий. І число невинних жертв якого навіть значно перевищило кількість загиблих під час сумнозвісних - заінспірованих і спрямовуваних гітлерівськими окупантами - "акцій помсти" (безжальних зіткнень і погромницьких ексцесів-розправ), головним чином, на міжетнічному ґрунті влітку 1941 р. ...

А дехто ще й надалі - мабуть, за інерцією - "колабораційно" продовжували чіплятися за німецький "покров" і "щит". Правда, вже геть і наскрізь дірявий. І що ставало все більш і більш зрозумілим та очевидним... Одначе вони, при цьому, плекали - у т. ч. - певні надії та сподівання. Що, зокрема, новостворена - в структурі Вермахту - окрема "українська" військова формація (скажімо, та ж - заініційована ними ФРОНТОВА дивізія "Галичина", яку в Берліні зарахували до складу "Waffen SS", абощо) згодом, отримавши належне поповнення і підкріплення, зможе перерости в "свою" - повноцінну "національну армію". Саме таку, яка - у випадку, наприклад, (вельми ймовірних) кардинальних, докорінних (не на користь червоно-більшовицької Москви) змін у військово-стратегічній і геополітичній ситуації в Європі і світі - підтримувана та проваджена (тобто вже спільно із) західними альянтами, поведе збройну боротьбу за здобуття самостійної Української держави...

Інакше кажучи. Іще до її початку, а, тим більше, практично впродовж всієї 2-ї світової війни розрахунки та стратегія й тактика українських націоналістів - в усякому разі, дуже чималою мірою - на успішне виборювання незалежності і державності для свого народу вибудовувалися на зіткненні певних - міждержавних, міжімперіалістичних суперечностей на Європейському континенті. З тією різницею, що на різних її етапах та ситуаціях - у якості союзників і "старших" партнерів задля переможного досягнення цієї мети - ними вбачалися і покладалися певні надії та сподівання на різні державні потуги і чинники. Спочатку - на ІІІ Райх, а вже згодом - західні демократії.

І для того, аби облегшити та забезпечити нав'язання необхідних контактів і стосунків з останніми, у офіційно проголошувані програмові засади були внесені деякі корективи і новації - загалом, демократичного звучання. В т. ч. натомість попередньої - авторитарно-тоталітарної і моноетнічної "України для українців" тепер декларувалися, зокрема, згода і підтримка окремих прав і свобод. Включаючи, приміром, свободу слова, думки й сумління, права нацменшин тощо.

Між іншим, подібних - заданих вище - розрахунків і можливостей дехто з них, по суті, не відкидали навіть і вже після завершення тієї війни. Сподіваючись, що, як то багатьом - у тому часі - це видавалося, (майже неминуче) має спалахнути військовий конфлікт: поміж СРСР, з одного боку, та провідними країнами Заходу, з іншого. Разом з тим таке збройне протиборство - з дуже великою часткою вірогідності - могло, зрештою, обернутися світовою ядерною катастрофою. І коли б, власне, українські терени, скоріш за все, опинилися б в одному з головних епіцентрів суперпотужних - нуаклеарно-ядерних ударів... І тоді невідомо: хто і що могло б залишитися на радіоактивних руїнах і гігантських пустках в Україні - в разі саме такого розвитку міжнародної ситуації...

Це - по-перше. А, по-друге, основні західні демократії - тоді і надалі -  по суті, ніяк не готові були вітати й підтримувати українську незалежність. І це, до речі, наочно й красномовно підтвердили, наприклад, відомі події і факти вже 1991 р. Себто буквально напередодні розвалу і розпаду Московської комуно-совдепівської "імперії зла, безбожництва і беззаконня"...

Водночас тут, напевно і варто, слід зробити отакий важливий висновок. А саме.

Український національно-визвольний рух - попри всі свої складності й помилки і прорахунки, неоднозначності та суперечності, а особливо в його праворадикальних формах і проявах, - тим не менше, багато в чому посприяв і допоміг. Тобто в тому, що ідея і тяга до національного (в т. ч. мовно-культурного, ментально-цивілізаційного і духовно-релігійного) самозбереження і подальшого успішного розвитку й, зокрема, у вигляді української самостійності, незалежності і власної державності (та Христової Церкви) ніяк не загинула і всуціль геть не "розвіялася". А надто в часи неймовірно тяжких і згубно-смертельних випробувань і катастроф, що випали на долю українського народу у ХХ ст.

Так, у Божого Провидіння - на рахунок "методів і способів" досягнення самостійності і незалежності України - були Свої плани-замисли та - найголовніше - певний час і сценарій настання і здійснення конкретних обставин та подій.

Іншими словами, іще деякі - своєрідні і досить непрості й нелегкі "окови-вериги" (перед остаточним і повним його зціленням і звільненням) випали на долю, зокрема, українського народу і в подальші, принаймні, 4,5 повоєнні десятиліття. А - за великим рахунком - і навіть в наступному часі. Й, зокрема і особливо, починаючи від "зимового" - трагічного Майдану 2013-2014 рр. і далі: вже в перебігу інспірованого нинішнім кремлівським імперсько-шовіністським режимом збройно-гібридного - російсько-українського конфлікту...

 

У цій історії з ОБОМА ВЕРИГАМИ св. апостола Петра, коли вони були роз'єднані, але, врешті-решт, знову стали разом, єдині, проглядається і деякий "пророчий" підтекст. Причому, навіть ПОДВІЙНИЙ.

Тобто: по завершенні 2-ї світової війни Європа опинилася РОЗ'ЄДНАНОЮ на дві чи навіть три частини: тоталітарно-комуністичну, авторитарно-напівфашистську (Іспанія і Португалія) і вільну, демократичну. Внаслідок відомих історичних процесів цей прикрий розкол Європейського континенту успішно долається. Й, насамперед, через долучення певних країн і народів до демократичних і правових стандартів свого життя.

Разом з тим. В останні кілька десятиліть, починаючи від т. зв. "сексуальної революції" кінця 60-х рр. і далі, колись потужна й благодатна європейська християнська цивілізація і культура поступово стала НЕГАТИВНО віддалятися від цих своїх благословенних - християнських коренів і першовитоків та духовно-морального наповнення і змісту.

А в останні приблизно два десятиліття цей процес помітно прискорився, поширившись і на низку країн на інших континентах (включаючи США і Канаду) - насамперед європейсько-християнського походження чи впливу. А от останніми роками цю пошесть і, зокрема, ґендерно-содомські збочення тощо певні - секулярно-ліволіберальні сили й структури (зовнішні і внутрішні) дуже і особливо настирно прагнуть і намагаються "вкорінити" й утвердити і в Україні. Й, передовсім та надто, серед нашого підростаючого покоління і молоді... Крім того, мають місце спроби будь-що накинути українцям, скажімо, псевдопатріотичну (здебільшого, праворадикальну) - окультно-неопоганнську (в т. ч. запекло-антихристиянську і ксенофобно-расистську) міфологію і квазі-"культуру" й т. п. ...

Одначе для того, аби зупинити це прикре й згубне сповзання Європи та ін. країн до прірви та, зрештою, повернути їх до "тями", потрібно конче подолати певні негативні тенденції і процеси в самому європейському (включаючи, безумовно, й українське) і, загалом, світовому християнстві. А надто - його власний ПОДІЛ-РОЗКОЛ. В т. ч. що стосується також конче помилкового - толерантного ("політкоректного") ставлення деінде до згаданих вище агресії Кремля проти України, а також ЛГБТ-сексзбочень та деяких поганських культів та ідолослужінь (і їхніх "матеріальних" об'єктів та символів)...

Так от, у Божому Слові (і саме у ДУХОВНОМУ контексті) є низка пророцтв і обітниць щодо особливої і важливої - євангелізаційно-спасенної та екуменічної - світової місії і ролі різноликого Божого люду "нового завіту" - щодо близькосхідного регіону - "із країни північної"  (Єр.3:18; Зах.6:8,15). Тобто якраз сучасної України. І саме в ЕСХАТОЛОГІЧНІ - "в останні роки" і "в останні дні" (Єз.38:8,16) Історії спасіння людського роду. І що все таке, врешті-решт, і має благословенно завершитися поверненням і новим - вже ДРУГИМ і дуже-дуже урочистим, славним і надзвичайно тріумфальним входом Месії-Христа в Єрусалим. "Амінь. Так, гряди, Господи Ісусе!" (Одкр.22:20).

 

[До речі, на цьому ж порталі опубліковані доволі актуальні роздуми і спостереження щодо цієї (та деякої дотичної до неї) тематики. І щоб ознайомитися з ними, слід в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати й відкрити такий текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалим - Кіріос".]