святий Лев, Папа РимськийВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого Льва, Папи Римського.

Цей великий святитель і пастир Божої Церкви Лев був родом з Італії, від батька Квинтіяна. З юности в навчанні книжому, у зовнішній ж філософії і в чеснотах християнських вихований. Вибравши духовне життя понад мирське, спершу архидияконом був у папи Сикста третього. Тоді че рез превелику свою цноту і чистоту після смерти Сикстової престол Римської Церкви одноголосним всіх вибором прийняв і пас словесні вівці Христові добре, як добрий пастир, поклавши свою душу за них. Коли-бо лютий той кат Атила, князь гунів, якого називали бичем Господнім, завоювавши багато країн, прийшов до Італії, хотівши її вогнем і мечем спустошити, Лев-Папа, бачивши, що ніхто тому протистояти не може, помолився належно до Бога з постом і сльозами, від Нього захисту просячи і святих верховних апостолів Петра і Павла на допомогу прикликаючи, — і пішов сам до ката впрошувати і погамовувати його лють і гнів, готовий за овець своїх померти. І промовляючи до нього солодкомовними і богонатхненними словами, перетворив його з вовка на вівцю: лагідно-бо та смиренно послухав кат Божого угодника слів, дивуючись архиєрейському його одягу і жахаючися чесного і святого лиця його, — і вчинив за бажанням його все, поспішив вийти за межі італійські. А коли бояри і воєводи Атилові дивувалися незвичній і швидкій з люті в лагідність князя свого переміні, питали його, чому одного чоловіка римського, який без зброї до нього прийшов, злякався і послухав його і, наче переможений, кинувся втікати, такі в італійській землі покидаючи багатства. Відповів їм Атила: "Чи не бачите ви того, що я бачив? Бачив-бо двох мужів ангеловидних (святих верховних апостолів Петра і Павла), які з обох боків Папи стояли, в руках мечі тримали оголені і смертю погрожували мені, якщо я не послухаю Божого архиєрея".

Таким був великий цей угодник Божий Лев, не лише для невидимих, але й для видимих ворогів страшний, до овець же дуже люб'язний, бо задля них не боявся до ката, що наступав, іти, і, коли треба було б йому постраждати, не боявся б. У часи святительства його після Несторієвої єресі настав Євтихій, ченців царгородських архимандрит, і Діоскор, патріярх Олександрійський, хулителі безсоромні, що дві природи у Христі, Господі нашому, — Божу і людську — за одну мали і тою єрессю бентежили Церкву Божу дуже. Зібравши ж свій неправедний в Ефесі собор, святого Флавіяна, патріярха Царгородського, захисника православ'я, неправедно засудили й убили, і велику кривду чинили правовірним. Тоді святий Аео Папа велике показав старання, щоб виправити і заспокоїти збентежену єретиками Церкву, пишучи до царів, до Теодосія спершу, тоді до Маркіяна, щоби сказали скликати Вселенський Собор. І зібрався святий Вселенський четвертий Собор святих Отців шестисот тридцяти в Халкедоні, за царювання Маркіяна і Пульхерії, на Євтихія і Діоскора, що говорили про одну в Христі Господі природу й одну дію та волю. На тому самому Соборі не міг сам Папа святіший Лев бути — і через довгу дорогу, старечу ж неміч, і через небезпеки, пов'язані з частими варварськими тоді на Італію нападами, — через те намісників своїх послав, Пасхасія і Лукенія, єпископів, Боніфатія і Василія, пресвітерів. І коли на Соборі тому з єретиками була суперечка і сумніви для багатьох великі, тоді, за велінням святих Отців, у відповідь тим, що єретично мудрували, читано епістолію цього святого Лева, папи Римського, написану до колишнього патріярха Царгородського святого Флавіяна, який зібрав був помісний у Царгороді на єретиків Собор. Про епістолію ту розповідається, що сам святий верховний апостол Петро рукою своєю апостольською виправив її, про що розповідає святий Софроній Єрусалимський, у своєму Лимонарії пишучи так: "Розповідав нам авва Мина, отець киновії, яка Саламана називається і поблизу Олександрії міститься, що чув авву Євлогія, Олександрійського патріярха, який говорив: "Коли прийшов я, — казав. — до Константинополя, перебував з паном Григорієм, Римської Церкви архидияконом, мужем воістину винятковим і доброчинним, і розмовляв з ним. І розказав мені про святішого і блаженнішого Лева, Папу Римського, кажучи, що написано в Церкві Римській, що коли святий Лев написав епістолію до святого Флавіяна, Константинопольського єпископа, проти злочестивого Євтихія і Несторія, та поклав її на гробі верховного апостола Петра, молитвами ж, і чуванням, і пощенням просячи самого апостола верховного й кажучи: "Коли що як людина написав нескладно, чи чогось не осягнув, чи що проминув, ти, якому ж Господь Бог і Спас наш Ісус Христос престол цей і Церкву доручив, виправ". Через чотирнадцять днів, коли він молився, явився апостол і мовив: "Прочитав і виправив". Взявши епістолію свою з гробу блаженного Петра, Лев відкрив її і побачив, що апостольською рукою вона виправлена". (Доти святий Софроній.) Та епістолія святого Лева Папи на Вселенському четвертому Соборі коли була прочитана, усі святі Отці возвали, кажучи: "Петро-апостол устами Левовими говорить". И утвердився святий Собор тим святого Лева писанням, осоромивши єретикуючих. Не лише ж тоді, а й пізніше епістолія та, що православ'я утверджувала, загороджуючи уста єретиків, між святими Отцями була у великому пошанівку, як же і у вищезгаданого блаженного Євлогія, патріяха Олександрійського, який єретикам, що хулили ї'ї, противився, твердо за неї відповідаючи, через що милий був святому Левові , який відійшов уже звідси і зі святими перед Богом стояв. Про це той же Софроній святий у Лимонарії розповідає, так кажучи: "Коли я був кувикуларієм святого патріярха Олександрійського Євлогія, бачив уві сні мужа священногарного і світлого, який сказав мені: "Сповісти про мене Євлогію-патріяхові". Я ж сказав: "Хто ти, владико, як розповім про тебе?" Він же відповів мені: "Я — Лев, Папа Римський". Увійшовши ж, я розповів святому Євлогію, кажучи: "Святіший і блаженніший Папа Лев, Римського престолу первосідатель, хоче увійти до тебе". Почувши ж те, патріярх Євлогій, вставши, швидко вийшов йому назустріч, і, помолившися, привіталися і сіли. Тоді божественний Лев святому Євлогію патріярхові сказав: "Чи знаєш, чому прийшов до вас?" Той же відповів: "Ні". І сказав йому Лев: "Я прийшов дякувати вам, що добре і великодушно відповідаєте за епістолію мою, розуміння моє виявляюючи, уста ж єретичні нею замикаючи. Її я написав до брата мого Флавіяна, патріярха Константинограда, на викриття злочестивих Несторієвої та Євтихієвої єресей. Знай-бо, брате, що не мені одному такий ваш Божественний труд і старання даруєте, але й верховному апостолові Петрові, який епістолію ту прочитав і виправив, більше ж від всіх — самій істині, яку ми проповідуємо, тобто Христові, Богові нашому". "Це ж я, — казав єпископ Теодор, — бачив не один раз лише, але двічі і тричі, що сходилися бесідувати про те між собою, і сповістив про видіння те святому Євлогію". Він же, чуючи, просльозився і, піднявши руки до неба, дяку віддав Богові кажучи: "Дякую Тобі, Владико, Христе Боже наш, що недостойного мене сподобив проповідником бути Твоєї істини і, молитвами рабів твоїх Петра і Лева, мале дерзновення наше, як же вдовині дві лепти, велика і невимовна Твоя благодать зволила прийняти". (Доти і це.) Але видіння те через багато років після переставлення Левового було, бо Євлогій святий жив пізніше, за царювання Гераклія'', Лев ж святий помер перед тим у царювання тезоіменного собі царя Лева Великого. Досягнувши ж старости глибокої і до кончини своєї зближаючися, переконався щодо прощення немочей своїх людських: чотирнадцять-бо днів перебував біля гробу святого апостола Петра в молитві та пості, молячи апостола святого помолитися за нього до Бога, щоб простив йому прогрішення. І коли минуло чотирнадцять днів, явився йому святий апостол Петро і мовив: "Молився я за тебе, і відпущені тобі гріхи твої всі, окрім хіротонії, за те-бо маєш відповідати, чи добре і законно рукопокладав кого, чи ні". Після цього повідомлення Лев святий подвоїв свої молитви, піст і милостині, у розчуленні серця взивав, допоки повного не отримай розрішення. І так приготувався, як же годилося, до відходу, і передав святу свою душу в Руки Божі, і приєднав ся до святих попередників — великих єрархів й учителів, ставши з ними перед престолом Христа, Бога нашого, Якого славимо і Якому поклоняємося з Отцем і Святим Духом навіки.

 

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).