В цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного ісповідника Прокопія Декаполіта.

Декаполитський край від десяти градів так називається, що біля моря Галилейського, про нього ж у благовістуванні святого Марка згадано: "Прийшов [Ісус] над море Галилейське, між межами Декаполійськими". З того краю родом був преподобний Прокопій-ісповідник, який монаше життя спершу пройшов, і всіляке пощення ретельно випробував, і досконалою прикрасився чистотою, відомий був серед отців преподобних. Аж ось почалася єресь запекло іконоборна, її ж винахідником першим був Лев Ісаврянин, беззаконний цар грецький, ікони святі ідолами, а тих, що шанують їх, — ідолопоклонниками брехливо називаючи. І багато із правовірних неправедно і немилостиво убивав, усіх же, що були перед тим, православних царів й архиєреїв, і христойменних людей, що перед іконами поклоніння берегли, передавав прокляттю той, хто сам усіма проклятий. Тоді великий цей і непохитний благочестя стовп і правовір'я твердий захисник став мужньо проти єретичних полків, які втілення слова нечестиво ображали і Христову за людськістю подобу, на іконі зображену, безчесно відкидали. І сповнював їх сорому, викриваючи безумне їхнє мудрування, і непереможними богонатхненними словами перемагав, наче павутину, хитрословесні їхні переплетення шматуючи. Через те зрушив на гнів звіра йменням і звичаями — царя, який, як лев, що з пустелі вийшов, рикаючи, шукав, кого проковтнути.

За наказом-бо його взятий, битий був преподобний жорстоко. Тоді знаряддям залізним стругали його люто по цілому тілу і в темницю темну і смердючу вкинули — а він всіляке, що в путах буває, злостраждання великодушно перетерпів, маючи у всіх стражданнях своїх друга і співстраждальця преподобного Василія, його ж і в постництві своєму раніше мав спільником і люб'язним співмешканцем. З ним після прийняття багатьох за святі ікони ран пута в'язничні терпів довгий час, аж до пагубної кончини катової. Коли ж той злочестивий цар тимчасового, а разом і вічного життя позбувся, померши тілом і душею, тоді святого Прокопія зі співстраждальцем святим Василієм і з иншими святими і преподобними отцями відпущено було з пут і в'язниці на свободу — і прожив подальший час життя у звичних собі постницьких трудах, багатьох на чесноти наставляючи і до спасення приводячи. Тоді в старості глибокій до Христа Господа відійшов — бачити Його вже не на образі, але у власному Його Лику і прийняти подвійну за труди свої винагороду — як постник і як Христовий страждалець, що за ікону Його святу подвизався до крови.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).