єпископи херсонськіВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святих священномучеників, єпископів Херсонеських: Василія, Єфрема, Капитона, Євгенія, Етерія й інших.

У шістнадцятий рік царювання Диоклитіянового святіший патріях Єрусалимський Єрмон послав багатьох єпископів із різних країв і народів вістити Слово Боже і проповідувати Христа, як апостоли. Із тих єпископів два — Єфрем і Василій — прийшли у Тавроскитський край і, в град Херсонес увійшовши, трудилися обидва якийсь час, безбожному тому народові проповідуючи істинного Бога і просвітлюючи потьмарених пітьмою еллінського ідолобісся. Тоді святий Єфрем, залишаючи Херсонес святому Василію, пішов до скитів, які навколо Дунаю жили, і, там проповідуючи, багатьох до Христа навернув. І після багатьох страждань і трудів, у благовістуванні Христовому піднятих, мечем у голову був усічений у сьомий день березня.

Василій же святий у Херсонесі, викриваючи блуд людей невірних, праведний шлях спасення їм показуючи, зрушив народ на гнів — і взяли його нечестиві, били без милосердя і вигнали з града. Він же, відійшовши в якусь гору, оселився в печері, стояла та гора від Херсонеса-града десь за сто стадій і називалася Партенон, тобто дівоча, бо на горі тій було капище ідольське одної дівиці, еллінської богині. У тій горі сидячи, святий Василій радів духом, що сподобився Христа ради рани і вигнання підняти, журився же і ридав через загибель душ людських, дияволом зваблених, і за навернення їх зі сльозами молився до Бога. Не за довгий час в одного князя херсонеського помер син єдиний і за градом був похований.

Батьки ж його з великим жалем припадали до гробу його, тужачи і плачучи, і коли була ніч і вони від гробу синового не відходили, явився їм уві сні померлий син, кажучи: "Чому плачете і ридаєте через смерть мою? Не можете мене звідси взяти живим, бо боги наші воскресити мене не можуть, ідолами є бездушними, яких біс людям на звабу і загибель винайшов. Якщо ж хочете мене живим мати, то попросіть дивного того чоловіка, якого ж ви вигнали, аби помолився за мене до Бога свого, — і ви повірте в того Бога, якого він проповідує, — то-бо є істинний Бог, який має владу над живими і мертвими і сильний воскресити мене з мертвих живим, молитвами того мужа, якого ви скривдили". Збудилися зі сну батьки, один одному видіння своє розповіли і, однаково те бачачи, дивувалися і звеселилися, зразу поспішили в град, розповіли родичам і друзям своїм. Коли ж настав день, зразу почали шукати чоловіка Божого всюди й у вищезгаданій печері знайшли його. Князь той, до нього ж з домашніми своїми прийшовши, припадав до ніг його святих, просячи, аби воскресив сина його. Святий же відмовлявся, говорячи: "Як можу це зробити, я чоловік грішний? Але якщо вірите в Бога, якого я проповідую, отримаєте прошене, Він-бо один сильний мертвих з гробів піднімати". Вони ж сказали: "Якщо матимемо сина нашого живого, то все, що хочеш і звелиш, старанно виконаємо". Святитель же Божий Василій, вставши, пішов з ними до гробу, і коли камінь з гробу відкинули, увійшов святий всередину і, хресне знамення на померлому зробивши, помолився до Бога досить. Тоді, взявши води й освятивши її, вилив на мертвого, прикликаючи Пресвятую Тройцю, на подобу хрещення святого. І зразу ожив мертвий, і заговорив, славлячи Бога. Був же страх і жах на всіх, що там були, і радість батькам невимовна, і всі припадали до ніг святителевих, великим його називаючи і Бога, якого він проповідував, істинного і всесильного, ісповідуючи. Взявши-бо архиєрея Божого святого Василія, вели до града з великими почестями, і охрестився князь той з усім домом своїм, повірив у Христа, і багато з людей, те чудо бачивши, приєдналося до вірних, і росла Христова Церква в Херсонесі, а еллінські нечисті капища помалу порожніли. Бачив же диявол запустіння жертовників своїх, увійшов у серце юдеїв, які жили тоді в Херсонесі, вони намовили еллінів повстати на християн, а найбільше на провідника їхнього — святого Василія, щоб убити його. Так-бо, говорили, легко зруйнується християнство, якщо учитель їхній убитий буде. Зібралася нечестивих незліченна кількість озброєна, і напали вони несподівано з галасом і криком на архиєрея Божого, витягли його з хатини його, зв'язали йому ноги і, зачепивши, волочили вулицями градськими, дрючками і камінням б'ючи та ногами штовхаючи. Коли дотягнули його до місця, де християни поставили стовп, а на ньому хрест, — тут святитель Христовий Василій передав святу свою душу в руки Божі і помер страдницьки місяця березня у сьомий день, у той самий день і святого Єфрема у Скитії мечем посікли. Тіло ж святого Василія за ворота градські виволокли і кинули псам і птахам на поїдання, і лежало воно багато днів без поховання, проте, Божим береженням, неушкоджене було. Вночі-бо являлася над тим страдницьким тілом зоря пресвітла, і вовк, сидячи, стеріг його від псів. Удень же Орел над тілом кружляв, не допускаючи хижих птахів наблизитися, допоки християни не викрали його вночі й не поховали чесно.

Після убивства святого єпископа Василія один з учнів його приплив в еллеспонтійськї краї, знайшов там трьох єпископів, які у благовістуванні Христовому трудилися — Євгенія, Єлпідія і Агатодора. Були ж вони разом зі святим Єфремом і Василієм від святішого Єрмона, патріярха Єрусалимського, на проповідь послані. Учень той зустрів їх там, розповів їм про кончину святого Василія. Вони, почувши, прославили Бога, який увінчав страдницьким вінцем свого угодника, тоді, порадившись, сіли в корабель і в Херсонес-град приплили — хотіли наслідувати святого Василія. Коли проповідували вони в Херсонесі Христа Бога, збільшувалося щодня число вірних. Але знову, як і на святого Василія, озброїв на них диявол жидів і еллінів, які, зібравшись у множестві сили своєї, взяли єпископів святих і зв'язаних волочили по шляхах, б'ючи палицями і камінням, допоки мученики святі не передали чесні свої душі в руки Господа свого. Померлі тіла їхні витягнули за градські ворота, через які мертвих на поховання виносити звикли, і кинули непохованих на розшматування псам і птахам. Проте християни, таємно взявши, чесному похованню їх передали. Постраждали святі три єпископи Євгеній, Єлпідій і Агатодор через рік після убиття святого Василія, у день той самий — сьомого березня. Через декілька років знову від патріярха єрусалимського присланий прийшов у Херсонес єпископ Єтерій, у дні Константина Великого, який до увірування приходити починав, І бачив Єтерій святий у Херсонесі лютість і дикість невірного народу, який не допускав анітрохи христянам поширитися в граді, — пішов до Візантії до царя Константина і скаржився на нечестивий херсонеський народ, який утиски чинив християнам. Цар дав своє веління, аби християни вільно й безборонно у Херсонесі жили і свої на Боже славослав'я собори щоб робили відкрито, без страху. Усі ж, що противляться їм, хай будуть вигнані з града. З таким царевим велінням святий Єтерій в Херсонес повернувся, звеселив Христове стадо вельми, невірні ж сумні були та збентежені. І збудував єпископ у граді церкву християнську, і все добре влаштував, знову до царя пішов віддати дяку за його благодіяння. Коли ж повертався, впав у недугу і, випадково в острів Лас припливши, тимчасовому життю своєму кінець вічного ж життя початок прийняв. Там поховали його вірні, поставивши на гробі його стовп, і дерева високі там виросли, показуючи здалеку гріб святого. Був же святого Єтерія кінець у сьомий день березня, в який же і попередні єпископи мученицьки померли. Довідавшись про те, християни багато плакали за ним, тоді послали до царя Константина, про кончину єпископа свого сповіщаючи, иншого ж на місце його просячи. І присланий був на місце Єтерія Капитон блаженний, херсонеської церкви єпископ, і прийняли його вірні радісно. Невірні ж, численно зібравшись і до новоприбулого єпископа підійшовши, просили від нього знамення, щоб чудом показав свою віру правдивою, щоб і вони змогли повірити. Чудо ж, казали, нехай буде таке: "Піч вогненну велику нехай запалять, і в неї єпископ християнський нехай увійде, і якщо не згорить і живим буде, то всі мають охреститися". Святий же Капитон, уповаючи на Бога, послухав волі їхньої і звелів піч одну велику на те приготувати. Коли ж піч була розжарена сильно і весь люд на те уважно дивився, єпископ святий поклав на себе омофор свій і молився до Бога розчулено, щоб явив силу свою божественну, як же колись у вавилонській печі, для увірення невірного люду. І після достатньої молитви, коли диякон голосно проголосив "Будьмо уважні", увійшов святитель у піч і стояв у полум'ї десь годину цілу, молячись, руки мав до неба простягнені, анітрохи шкоди не приймаючи від великого того полум'я вогненного. Тоді, набравши гарячого вугілля у фелон свій, вийшов без шкоди до людей — і всі великим подивом і страхом були охоплені, на преславне те чудо дивилися. Бачили-бо, що ані риз його вогонь не торкнувся, ще ж і фелон, вугілля гарячого повний, не опалюється. І велегласно, наче єдиними устами, взивали: "Один Бог, Бог християнський, великий і сильний, неопалимого у печі зберіг раба свого". Тоді весь херсонеський град і край той християнську прийняли віру, чудом тим преславним були увірені. Сповіщено ж було про те чудо Великому Константинові, і на першому Вселенському в Нікеї Соборі святим Отцям оповідано, і всі прославляли Бога, дивувалися великій вірі і до Бога відвазі святого єпископа Капитона. Через декілька років, коли Капитон святий із Херсонеса до Царгорода кораблем плив, підняла буря вітрила, і прибився корабель хвилями до гирла ріки Дніпра. Виявилися ж там люди невірні, безбожні, вони всіх, що в кораблі були, витягали, все розграбували, самого архиєрея Божого Капитона у воді втопили. Так помер мученицьки місяця грудня у 21-ий день, проте пам'ять про нього приєднано до попередніх херсонеських святителів, які в березні у сьомий день постраждали, бо й душа його свята з'єднана з ними на небесах, і всі сім архиєреїв Божих, єпископів херсонеських, як сім ангелів найголовніших, разом стоять перед Пресвятою Тройцею — Отцем, і Сином, і Святим Духом, єдиним Богом, славлячи його зі всіма святими навіки. Амінь.


Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).