драбина Івана ЛіствинчикаВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного Йоана Ліствичника.

Инакий край і град цього доблесного подвижника Йоана преподобного перед постницькими його подвигами виростили і виховали, точно сказати не можу, — говорить Даниїл Монах, життя цього описувач. — Яке ж нині того божественного і предивного мужа має в собі місце і безсмертної їжі смаколиками годує, не є мені невідомо. У тому-бо він нині перебуває краю, про який голосистий соловей Павло святий проголошує: "Життя наше на Небесах". Там нематеріяльним почуттям з невимовною насолодою невичерпного блага неситно насичуючись, прийняв достойну винагороду потів своїх і болю безболісну честь, успадкував Небесне Царство з тими, що далі нога їхня стала на рівному. Як же задля того нематеріяльного блаженства в матеріяльному тілі трудився, розповім ясно. Шістнадцятилітній віком тілесним, тисячолітній гостротою розуму цей блаженний був, сам себе, як же якусь непорочну і доброприємну жертву великому архиєреєві Богові приніс: тіло-бо на Синайську, душу ж — на небесну гору виніс, через видиме висі гірської місце до висоти небесної наближаючись й умом невидимого споглядаючи Бога. Відсторонившись від світу, полюбив спочатку прикрашену смиренням лагідність, як повелительку мислених дів, чеснот учительку, відтявши все мовлення й обмовлення нахабство і гординю, і найкращим розглядом на самому вході до чернечих наук зовсім прогнав звабника самооцінки і самолюбства, перед найдосвідченішим духовним учителем свою схилив шию, уповаючи так перейти без перешкод тяжку безодню пристрастей. І так життя своє, для світу цілком умертвивши, між братами влаштував, наче був серед них малим хлопцем, що ще не вміє говорити, нічого з волі своєї не чинив, і душа його була без слів і без хотінь, з властивої природи у всьому перемінена. А що найдивніше: навчений усілякої зовнішньої мудрости, обцілував небес достойну простоту смиренномудрістю: красуванню любомудрія зовнішнього чуже буває смирення.

Старцем та учителем преподобного Йоана (як же про те Синхрон говорить) був авва Мартирій. Коли він учня свого, двадцятилітнього Йоана, вже постриг у чернечий образ, у той день авва Стратигій пророчо про Йоана сказав, що має великою зорею бути для вселенної, що пізніше збулося. Якось же Мартирій до великого Анастасія Синаїта з учнем Йоаном прийшов, і поглянув Анастасій на Йоана, а до Мартирія сказав: "Скажи мені, о Мартирію, звідки в тебе учень цей? Хто його в ченці постриг?" Відповів Мартирій: "Раб твій, отче, я постриг його". І сказав Анастасій з подивом: "О авво Мартирію, ігумена гори Синайської ти постриг". Знову в инший час блаженний Мартирій з Йоаном прийшов до великого старця Йоана Саваїта, який у Гудійській пустелі жив. їх же бачивши, старець встав і, взявши води, умив ноги не Мартирію, але учневі його Йоану і руку Йоанову поцілував. Мартирієві ж ніг не умив. Після того Стефан, учень великого Йоана Саваїта, спитав старця: "Чому ти так вчинив, отче: не учителеві, але учневі ноги вмив і правицю його поцілував?" Відповів великий старець: "Повір мені, дитино, що не відаю, хто він, той юний монах, проте ігумена гори Синайської прийняв і йому умив ноги". Такі були отців святих пророцтва про цього преподобного Йоана, коли він ще юним був, що потім збулося свого часу.

Прожив же преподобний Йоан зі своїм духовним отцем років дев'ятнадцять, осиротів по нім, коли переставився до Бога Мартирій блаженний. Його ж як молитвенника і заступника до Вишнього Царя передпославши (Даниїл Монах про те говорить), вийшов на безмовне місце, маючи молитви отця свого за зброю сильну на зруйнування твердинь. Місце ж те лежало на відстані п'яти стадій від церкви, називалося Тола. І там до сорока (від початку чернецтва свого) літ перепровадив без знемагання, палаючим бажанням божественної любови завжди розпалювався. Але хто може словами виявити і повістями розповісти детально про його труди, які там у тайні здійснював? Проте як же з малих речей великі пізнаються, так і з менших деяких його починань пребагате в чеснотах життя преподобного цього мужа почуймо. їв він на трапезі своїй все, що заповіддю чернечою не заборонене, але дуже мало, тому більше видавалося наче куштував, а не їв, і в цьому величання ріг ламав премудро: все-бо їв, щоб не підносився розум постництвом, мало вельми куштуючи, господиню і матір пристрасної насолоди, якою є об'їдання, повстримністю засмучував, короткістю трапези гукаючи пані тій: "Мовчи, занімій". Пустельним життям і рідким баченням людських облич полум'я печі тілесної погасив і до решти спопелив. І приспав зовсім сріблолюбство, яке Павло, святий апостол, ідолослужінням назвав, твердо його уникнув творенням милостині і браком необхідного. Ліниве неробство, яке є щоденною смертю і розслабленням душі, — пам'яттю про тілесну смерть, наче голкою, колов, на бадьорість і труд наставляв. Сіті і пута всіляких пристрастей і всіляких чуттєвих бажань плачем розшматовував і розривав. Пристрасть гніву у ньому ще раніше заморила зброя послуху. Рідко до кого приходячи, ще рідше щось промовляв. Марнославства, що на павутину подібне, заморив п'явку. Що ж скажу (говорить Монах Даниїл) про перемогу гордині? Що про крайню чистоту сердечну? її новий той Веселеїл розпочав послухом, закінчив же своєю присутністю Господь, Небесного Єрусалиму Цар, без Иого-бо присутности ніколи не прогнався б диявол і на нього подібне його полчище. Де покладу у вінці цьому, його ж (преподобному Йоанові зі слів похвали) сплітаємо, джерело його сліз — річ, що в небагатьох знайдеться. Є ж і донині в пустелі в підгір'ї таємне місце, печера мала, яка від келії його та инших настільки віддалена, щоб вухо людське не почуло і щоб від марнославства сховатися. У неї входячи часто, близько неба будучи, зойком, риданням і прикликанням Бога небес досягав, зі стогоном плачевним взиваючи, подібно до тих, що мечем бувають січені, чи розжареним залізом печені, чи очей позбавлені. Сну ж приймав стільки, щоб лише розумної істоти чуванням не згубити. Багато ж перед сном молився і книги складав (як же склав книгу, що Ліствиця називається, через неї і сам пізніше Ліствичником прозваний був). Це було для нього журби проганянням — писати книги. Усього ж життя його плин був молитвою ненастанною і до Бога прагненням ненаситним, Його-бо вночі і вдень у дзеркалі найсвітлішої душевної чистоти умом бачив, насититися не міг.

Чернець один на ім'я Мойсей, наслідуючи доброчинне Йоана цього преподобного життя, просив його, аби прийняв його в учні собі, хотів-бо наставитися від нього на справжню мудрість. Знайшов же і прохачів за себе до святого — чесних старців. І, їхніми проханнями переконаний, прийняв преподобний Мойсея на співжиття й учнівство. Одного дня великий той отець звелів Мойсееві землю з одного місця носити у вертоград — для насадження зела і поливу. Мойсей до вказаного місця дійшов, наказане робив без ліні. Коли ж настало полуднє і сонце дуже палило, був-бо то місяць серпень, Мойсеп, втомившись, відійшов у тінь під великий камінь і, спочиваючи, заснув. Господь же, який не хоче ні в чому рабів своїх скривдити, запобіг звичною своєю добротою Мойсеевій несподіваній смерті, Йоана ж святого з печалі виймаючи. Коли-бо сидів преподобний в келії з богомисленою молитвою і в сон легкий зведений був, побачив одного явленого йому священногарного мужа, який докоряв йому через сон і говорив: "Чому так ти, Йоане, безжурно спиш, коли Мойсей у біді?" Йоан же святий, зразу збудившись, гарячою за учня свого молитвою озброївся. Тоді був вечір, і учень з роботи повернувся. Питав його старець, чи щось погане і несподіване з ним трапилося. Він же сказав: "Камінь превеликий заледве мене не вбив. Вбив би обов'язково, якби ти, отче, не покликав мене. Заснув-бо я під ним в полуднє, почув твій голос, який мене кликав, і швидко з-під каменя вибіг, і зразу впав камінь". Смиренномудрий же насправді, Йоан нічого ж з баченого учневі не сповістив, у таємниці серця свого вдячними молитвами доброго оспівуючи Бога.

Був же преподобний той муж і чеснот зразком, і лікарем на внутрішні рани. Брат-бо один на ім'я Ісакій, слабістю блудного біса сильно одержимий, в печалі великій був, до великого цього отця швидко прийшов і про боротьбу домашню з плачем і хлипанням розповів. Той же сказав йому: "До молитви обидва вдаймося, о друже". Коли сповнювалися молитовні слова, і ще лицем долі лежав страждаючий, Бог угодника свого волю творив, щоб показати неоманливого Давида: "Волю, — казав, — тих, хто боїться Його, вчинить і молитву їх почує". Утік змій блудний, прогнаний ранами сильними молитви Йоана преподобного. Брат, що страждав від тої боротьби, бачачи себе звільненим від пристрастей і зовсім зціленим, вельми дивувався і Богові, що прославив раба свого, разом і прославляючому Його рабові дяку возсилав. Але були деякі, заздрістю під'юджувані, які корисного цього учителя Йоана преподобного називали марнослівним і брехливим. Він же самим ділом показав, що все (не лише у слові, але й у мовчанні користав) може в Христі, який усіх зміцнює. Замовк-бо на цілий рік, зовсім ні до кого не промовляв словами, допоки докірників своїх зробив собі молільниками. Вони, пізнавши, що недобре джерело користи, яке завжди тече, загороджувати і тратити спасення всіх, прийшли просити його, щоб знову богослівні свої відчинив уста. Він же не перечив, скорився і знову попереднього учительського свого тримався влаштування. Тоді подивувалися всі його подвигам у всьому, як новоявленого якогось Мойсея насилу на старійшинство киновії возвели, світле те світило на найголовнішому свічнику поставили. Він же, хоч не хотів, ігуменство Синайської гори прийняв, ближче до Гори Божої духом підійшов і, у невхідний морок [недовідання Бога] увійшовши богомисленням і на драбину небесну умовими зійшовши сходинками, прийняв закон, Перстом Божим [на скрижалях серця] написаний. І для слова Божого розкрив свої уста, і прикликав Духа. І з доброго скарбу серця свого видав слова благі.

Коли преподобний Йоан прийняв Синайської гори ігуменство, після сорока літ свого инокування, як же про те Синхрон написав, прийшло якось в обитель шістсот подорожніх. Коли ж вони до куштування їжі лягли, видно було одного юнака, у синдон по-єврейськи вбраного, який все обходив і з владою наказував то будівничим та ікономам, то кухарям і трапезникам й иншій прислузі. Коли ж встали подорожні від трапезування і сіли їсти служилі, шукали того юнака старанного, всіх служб наглядача, що всюди ходив і наказував, трапезу готуючи. Шукали ж, щоб і він сів на останній трапезі з иншими з'їсти. Хоч і старанно його шукали, проте ніде знайти не могли. Тоді Божий раб преподобний Йоан сказав: "Покиньте шукати його, святий-бо Мойсей [пророк і законодавець] на своєму місці послужив". Були ж одного року в краях тих бездощів'я і посуха велика, і зібралися люди з навколишніх градів, прийшли до преподобного Йоана, просячи його, щоб своїми молитвами випросив дощу від Бога. І коли помолився преподобний, зразу дощ великий зійшов, і напоїв висохлу землю, і плідною її зробив. Тоді до кінця дочасного цього життя прийшов, добре наставивши своїх духовних ізраїльтян. В одному лише був не подібний на Мойсея: Йоан у Вишній Єрусалим душею увійшов, Мойсей же невідомо як не дістався тілом долішнього. Про святість Йоана преподобного (говорить Даниїл Монах) свідчить багато людей, найбільше ті, що, богонатхненними його словами наставлені, спаслися і нині спасаються. Свідчить юний Давид, муж винятковий, який премудрістю премудрого [Йоана] наслідував. Свідчить і преподобний Йоан (ігумен Раїтський), добрий наш пастир. Він же попросив того преподобнішого Йоана [Ліствичника] як нового боговидця з гори Синайської до нас зійти і показати нам свої богонаписані скрижалі [книги, що "Ліствиця" називаються], у них же зримі письмена труду навчають, сила ж, у складених письменах закладена, до богобачення наставляє. Коли ж відходив до Бога преподобний Йоан Ліствичник, стояв перед ним брат його по крові авва Георгій, його ж на ігуменство синайське за життя свого знаменував. Він плакав, кажучи: "Пане мій, чи, мене покидаючи, відходиш? Я молився, щоб мене ти передпослав, не зможу-бо без тебе цієї дружини твоєї святої пасти. І ось бідний я, що тебе передпосилаю до Бога". Відповів йому авва Йоан святий: "Не плач, не тужи, якщо дерзновення знайду в Бога, не чекатиму, поки рік цей закінчиш, але попрошу Господа і візьму тебе до себе". І було так. Після блаженної преподобного Йоана кончини і авва Георгій, брат його, в десятий місяць відійшов до Бога, щоб передстояти йому разом з братом своїм, преподобним Йоаном, у славі святих, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.


Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).