Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

святий Юрій єпископ МитилинськийВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті преподобного Юрія, єпископа Митилинського.

Цей преподобний отець наш Юрій, змолоду Христа полюбивши, монаше прийняв життя і всі чесноти пройшов, смиренномудрість здобув, як ніхто инший. І став ісповідником Христовим за царювання Лева Ісаврянина, гоніння і кривду терпів від іконоборців. Тоді, за царюванні Константина й Ірини правовірних, на престол архиєрейський возведений був у граді Митилині, митрополії острова Лезвії, і був милостивий вельми, щедрим подаванням голодних утішав. За велику повстримність ангелам співдружником став і чудотворцем виявився, Божою силою і благодаттю невиліковні лікуючи недуги й виганяючи нечистих духів. Досягнув же царства Лева Вірменина, який люте іконоборство відновив, знову за святі ікони підняв гоніння у старості глибокій. Перед царюванням того Лева Вірменина, відновленням запеклого іконоборства і вигнанням Юрія святого було знамення в граді тому, яке провіщало біду, що мала бути, і збентеження Христової Церкви. Одного разу в храмі святої великомучениці Теодори, що поблизу пристані, під час співу вечірнього співали люди "Киріє єлейсон". Хрест святий, який на божественному престолі стояв, раптом невидимою якоюсь силою з великим звуком знявся з місця свого і піднісся вгору під склепіння, тоді схилив верх свій долі і впав на землю. Люди ж, те бачивши, великим страхом і жахом охоплені були, очі ж і руки свої вгору піднявши, велегласно "Киріє єлейсон" довгий час взивали і не хотіли з церкви вийти — сподівалися-бо, що раптова якась згуба найде на острів той Лезвійський.

Був там у час той преподобний Симеон із братом своїм молодшим Юрієм (був же той Юрій пізніше у час свій спадкоємцем престолу цього Юрія-старшого). Симеон-бо той ясновидець говорив із плачем до людей: "Не так буде, браття, як же сподіваєтеся, ані не згубить зовсім Бог цей край, але настане цими днями богоненависний і богопротивний цар, який забере красу церковну, чесні ікони на землю скинувши". Через мало днів, коли тої ж церкви двері випадково незамкнені були, вепр якийсь великий і страшний, який вуха і хвіст відрізані мав, забіг до церкви у вівтар і на вишньому престолі ліг. Слуги ж церковні, зразу те побачивши, почали вепра виганяти — і не могли його вигнати, бо скажений був, і на всіх кидався, і виганяв тих, що хотіли вигнати його з вівтаря. Принісши ж палиці великі, били його довгий час аж до крови і, стомившись, ледве з великою силою змогли його вигнати. Про те довідавшись, той же Симеон блаженний сказав: "Повірте мені, діти, що вепр той знаменує єпископа, який має бути тут з допусту Божого. Він матиме свинську вдачу і життя". І збулося те швидко. Коли-бо настав на царство вищезгаданий Лев Вірменин, коли підняв гоніння на Церкву Божу і скликав до Царгорода багатьох єпископів, зваблюючи їх на свою войовничо-іконоборну єресь, тоді й преподобного отця нашого Юрія, Митилинського митрополита, прикликано — хоробрим воїном Христовим виявився. Коли багато погоджувалося зі злочестям царевим, він щедрою премудрістю осоромив царя і лжепатріярха Теодота, прозваного Каситер, й инших з ними єретиків, і зробив так, що деякі з них пізнали свою звабу. Цар же і лжепатріярх, викриття від нього не стерпівши, вигнали його до Херсонесу, а замість нього єретика якогось Лезвійському острову в Митилинський град митрополитом поставили, який, подібно до вепра, що з лугу вийшов, спустошив і збезчестив виноград Христовий, ікони святі топчучи й бентежачи по-звірячому словесних овець. А святий Юрій, у вигнанні инші дні життя свого проживши, багато чудес зробив, благодаттю Христовою. Коли надійшов час його переставлення, засіяла на небі пресвітла зоря, кончини його блаженної провісниця, що й на Лезвійському острові видно її було, і після неї в Митилині вівці словесні пізнали відхід до Господа пастиря їхнього — Юрія святого. Його ж бо життя світлом для світу було добрими ділами, його блаженну кончину світлою Бог прославив зорею і після кончини чудесні джерела зцілення з мощів його виточив на прославу угодника свого.

 

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).