святий ЯнуарійВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святого священномученика Януарія і тих, що з ним, святого мученика Теодора, що в Персії.

Коли Диоклитіян і Максиміян, нечестиві царі, на християн лютували, взяли воїни Януарія-єпископа і представили Тимотею, ігемонові кампанійському, на допит. Його ж всіляко до ідолопоклоніння примушували: і ласкою зваблювали, і погрозами страшили. Коли ж бачив ігемон, що непохитний він у християнській вірі, наче стовп, у піч вогненну звелів вкинути на спалення. І залишився святий, як же колись у вавилонській печі троє юнаків, неушкоджений вогненним опаленням, бо ангел Божий до нього зійшов і силу вогню на холод перетворив, і ликував святий посеред вогню, співаючи і славлячи Бога. Коли вийшов він із печі, бачили всі, що навіть до риз його вогонь не торкнувся, і дивувалися вельми. Ігемон же, думаючи, що чарівною якоюсь силою єпископ християнський з вогню цілим зберігся, більшої люті на святого сповнився і звелів мученика на катівні настільки сильно розтягнути, що й члени його із суглобів своїх відділялися, і так розтягненого без милости бити, допоки все тіло його не розшматується, і голих костей не буде видно, і земля не наповниться кров'ю. На таке страшне видовище прийшло два клирики — Фавст-диякон і Деситерій-чтець, і стояли поміж людьми, дивилися на страждання свого єпископа.

І тому, що й тішилися духом через мужнє його терпіння, і плакали через люті завдані йому муки, бо й жили святого перерізані бачили, і просльозилися, — з того були впізнані, що християни. Схопили тому нечестиві обох і разом зі святим мучеником Януарієм-єпископом зв'язали, вели за ігемоном у Путеол-град і там до темниці вкинули. Були в темниці тій Прокул і Сосій, диякони града Путеольського, що сиділи за Христа, і двоє простих чоловіків — Євтихій і Акутіон, засуджені на поїдання звірам. Наступного дня всіх з єписокопом на видовище вивели і звірам віддали. Бог, який прославляється у святих своїх, загородив уста звірам на видовищі тому, як же колись у ямі, куди Даниїла вкинено, і жоден зі звірів не торкнувся мучеників, але всі природну лють на овечу змінили лагідність, прийшли і припали до ніг святого єпископа. Таке надприродне діло всіх глядачів у подив і жах привело. Але ігемон і цю божественну силу волхвуванню християнському зарахував, думав як би святителя Божого і тих, що з ним, конечній страті передати. Так розумом кидався — і раптом осліп тілесними очима той, хто сліпував давно душевними, і шукав провідника, намацуючи стіни. Коли ж святитель і мученик Христовий Януарій, незлобливий, помолився за того ворога свого — за ігемона Тимотея, — зразу прозрів тілесно, але не душевно. Люди, що на всі ті чуда дивилися, повірили в Христа, було їх коло п'яти тисяч. Невдячний і твердий серцем ігемон, від раптової сліпоти мученицькими молитвами просвітлений, не лише істини не пізнав, а й більше безумствував, і замість того щоб віддати хвалу істинному Богові, Христу, Господу нашому, ображав Його. І через навернення до Нього стількох людей гнівом збісився, звелів мечем потяти святих мучеників. І так святитель Божий Януарій-священомученик зі своїми співстраждальцями Фавстом, Прокулом, Сосієм — дияконами, і з Деситерієм Читцем, і з Євтихієм, й Акутіоном прийняв вінець мученицький, з ними мечем убитий був за градом Путеолом. Тіла ж святих навколишні гради забрали по одному, кожен град намагався свого за себе перед Богом заступника мати. А священомученика Януарія тіло неаполітяни взяли, у свій град із шаною принесли, у церкві своїй поклали. У той самий час, коли тіло святого з Путеола-града брали, кров його запечену там із землі зібравши, поклали в посудину скляну і зберігали її в себе належно. Коли ж поставили її при голові мучениковій, зразу та запечена кров розтанула і закипіла, наче щойно пролилася. Діялися ж і чуда всілякі в Неаполі-граді молитвами священомученика Януарія. Найвидатніше ж чудо там прославилося таке. Коли гора, що Везувієм називається, видала з надр підземних полум'я вогненне, як ніколи, велике, що не лише близькі міста, а й далекі великий страх і тремтіння мали, у той страшний час збіглися люди до гробу святого священомученика Януарія і зі сльозами допомоги в нього просили. Зразу його молитвами сховалося те вогненне полум'я в гору ту — і страх зник, і ніякої не було далеким і близьким градам шкоди. Ще ж й инше преславне чудо сталося — над мертвим хлопцем. Жінка одна, вдова на ім'я Максиміла, мала єдиного сина, і коли він помер, плакала невтішно. Трохи від ридання до тями прийшовши, поглянула на церкву і бачила над дверима церковними таблицю, на якій було зображення святого єпископа Януарія. І згадала чудо, яке було колись у Старому Завіті, коли святий пророк Єлисей воскресив сина сунамитянки. Зрушилася сильною надією на Бога й на угодника Божого та жінка, вчинила подібно: взяла ікону святого мученика Януарія і на мертвого хлопця свого поклала: очима до очей, устами до уст і далі тіла зображеного подобу до тіла мертвого, зі стогоном і гарячими сльозами помолилася до Господа, кажучи: «Боже милостивий, через заслуги і заступництво цього раба Твого, помилуй мене й утіш печаль мою, воскреси сина мого, бо єдиний у мене». Коли вона так помолилася, зразу ожив хлопець і став здоровим. І всі, хто прийшов на його похорон, таке преславне Господнє чудо бачивши, здивувалися, прославляли Бога й дякували Йому, Який дивне робить через святих Своїх. І святого мученика Януарія — швидкого помічника — похвалами вшпнували. Його ж святими молитвами хай і нас здивує Господь милістю своєю навіки. Амінь.


 

святий мученик Теодор що з ПерсіїЗа царювання Антоніна, коли Пергією Памфилійською володів Теодот-ігемон, вибирали у воїнський чин юнаків вродливих і міцних тілом на службу царську. З иншими доброродними юнаками взяли й цього блаженного Теодора, гарного на вигляд, і до ігемона Теодота привели. Ігемон же поклав на нього, як же і на инших юнаків, знамено воїнське, а святий Теодор знамено те зразу скинув зі себе, кажучи: «Я знаменований з лона матері моєї моїм Царем Небесним, Господом Ісусом Христом, і не хочу для иншого царя бути воїном». Спитав його ігемон: «Якому цареві ти воїном став?» Відповів святий: «Став воїном Того, хто створив небо і землю». І зразу ігемон пізнав, що він християнин, сказав: «Ти не принесеш богам нашим жертви?» Відповів святий: «Я бісам нечестивим жертви ніколи не приносив і не принесу». Звелів тому ігемон бити його. І, вельми бивши, знову для допиту представив і сказав: «Може, ти вже дав себе вмовити, і покірно нам відповідати будеш, і поклонишся богам?» Відповів святий: «Якби ти пізнав Бога, що створив тебе, сам захотів би Йому поклонитися». І звелів ігемон розпалити вогонь, і сковороду велику залізну принести, і розтопити багато смоли, сірки та воску, і покласти на сковороду мученика нагого, і лити на нього розтоплене. Коли це діялося, раптом вчинив Бог чудо дивне: шум великий піднявся, і був землетрус, розсілася земля надвоє на тому місці, де вогонь і сковорода лежали — і води багато з ущелини земної витекло, і погасило вогонь і сковороду. А святий мученик був цілий і здоровий і до ігемона сказав: «Ось бачиш, що не моєї сили це діло, але Христа, Бога мого, Йому ж я служу. Ти ж, якщо хочеш пізнати силу своїх богів, розклади инший вогонь, і сковороду знову розжар, і звели одного з воїнів своїх простерти на ній в ім'я богів своїх — тоді побачиш силу їхню і мого Бога могутність пізнаєш». Воїни ж, що стояли там і чули те, сказали до ігемона: «Ні, пане, не роби нам цього, але краще жерцям богів зроби таке — так само послухає сковорода жерця, як же і Теодора, і не обпалить його, як же і того». Ігемон зразу жерця прикликати звелів, спитав його: «Як називаєшся?» Відповів жрець: «Діоскор ім'я моє». Сказав до нього ігемон: «Яким волхвуванням і зіллям помазуються християни, йдучи сміливо у вогонь, і не обпалюються, як же і Теодор є нині з вогню неушкоджений?» Відповів Діоскор: «Християни не є волхвами, але ім'я Христове є таким сильним, що, де Його прикличуть, там всіляке зілля і чарівне учення руйнується і біси тремтять». Сказав ігемон: «Хіба сильніший Христос від нашого Дія?» Відповів Діоскор: «Дій та инші з ним боги ідолами є глухими й бездушними. І прошу тебе, не змушуй мене зійти на сковороду, але, якщо хочеш пізнати Дієву силу, його самого краще поклади на вогонь». Сказав ігемон: «І хто може це зробити? Хто посміє класти бога на вогонь?» Сказав Діоскор: «Звели мені, і я те зроблю. Якщо не даватиметься мені Дій, тоді повірю йому, що є богом і може себе від вогню захистити». Сказав ігемон: «Насправді ти вже не є жерцем, бо таке на богів говориш». Відповів Діоскор: «Був я жерцем, був подібним до тебе в нечестивій вірі, але побачив нині блаженного Теодора, який муками, які ти йому накладав, не переможений і вогнем не опалений. Пізнав я силу Христову, неміч же псевдобогів зрозумів, й утвердився у вірі Христовій, і хочу сьогодні співвоїном Теодорові бути». Сказав до нього ігемон: «Якщо так говориш, Діоскоре, зійди на сковороду, як же і Теодор». Тоді Діоскор припав до мученика Христового, сказав: «Рабе Христа, Бога істинного, Теодоре, помолися за мене». І помолився святий за Діоскора. Оголили Діоскора й на сковороді вогненній простягнули, крикнув він голосно: «Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, Боже Теодорів, що з рабами Твоїми вчиняєш мене, прийми-бо з миром душу мою». Те сказавши, випустив дух і прийняв в один час вінець мученицький, як же розбійник на хресті рай.

Після кончини Діоскора блаженного святого Теодора вкинули до темниці. Тоді иншого дня, за ноги зчепленого і до диких коней прив'язаного, волочили його по площах градських, а гнали коней сильно. Коні, безчинно гнані, в одному місці, внизу коло стіни градської, впали, і розбилися, і загинули. А мученик, невидимою силою Божою збережений, звільнився від пут, залишився цілий і неушкоджений. Усі дивувалися з чуда такого. Двоє ж воїнів, які прив'язували святого до коней, розповідали дивне видіння. Коли гнані були коні, бачили колісницю вогненну, яка з небес до мученика зійшла, волоченого мученика на себе взяла і поставила його в преторі цілого. Це два ті воїни розповідали всім, взиваючи: «Великий Бог християнський!» Те чуючи, ігемон звелів і їх зі святим Теодором у темниці замкнути. І готував піч, три дні її вогнем великим розпалював. Тоді в піч ту вкинув мученика й обох воїнів, які увірували в Христа, — Сократа й Діонисія. І зразу роса божественна зверху зійшла, і зросила їх, і полум'я охолодила. І сиділи святі посеред печі, наче серед прохолоди, і розмовляли між собою. Згадав же святий Теодор матір свою блаженну, яку три роки перед тим полонили іншоплеменні і в Алодапію з багатьма полоненими завели. І помолився за неї, до Бога кажучи: «Господи, Ісусе Христе, Боже чудес, покажи мені матір мою, як Ти знаєш, божественною Твоєю силою, бачити-бо її хочу, для Тебе ж усе можливе. Яви мені її, хай і инші велич Твою пізнають». Коли так святий помолився, погасло полум'я помалу, ще ж і дощ, молитвами мучениковими, зійшов і зовсім загасив піч, і схилилися в ній святі до сну, бо вже була ніч. У сні ж став перед святим Теодором ангел, мовив: «Не сумуй, Теодоре, за своєю матір'ю, ось-бо побачиш її». І збудився святий зі сну, розповів друзям своїм сонне видіння. І ще поки він розповідав, стала посеред печі мати святого, що Филипія називалася. І, побачивши любого сина свого, зраділа й цілувала з любов'ю його і воїнів, що з ним були. І сповістила, звідки і як прийшла, невидимою рукою ведена. А святий мученик Теодор, до неба руки піднісши, належну Богові віддав дяку.

Зранку ж, зі сну вставши, ігемон сказав до своїх: «Здається мені, що не залишилося в печі й костей Теодорових і вкинених з ним воїнів». Коли він це казав, один зі сторожів, що піч ту стерегли, прийшов до ігемона, сповіщаючи, що живі мученики в печі, і вогонь ще вчора звечора погас, дощем, що на піч зверху пролився, погашений. І мати Теодорова з полону раптом вернулася, сидить у печі, як у світлиці, із сином і воїнами розмовляючи про Бога свого. Те чуючи, ігемон налякався і сам, вставши, до печі прийшов. І, прикликавши блаженну Филипію, сказав до неї: «Чи ти мати Теодорова?» Відповіла блаженна: «Я». Сказав до неї ігемон: «Переконай сина свого, аби поклонився богам, щоб і сам погано не загинув, і тебе бездітною не зробив». Вона ж відповіла: «Сина мого, як же про нього перед зачаттям вістку прийняла, ти розіпнеш, і принесе він Богові жертву хвали». Сказав ігемон: «Тому, що ти сама синові своєму хресну смерть нарекла, так нехай і буде». І зразу звелів Теодора святого розіп'яти, святій же Филипії мечем голову відтяти, а двох воїнів, Сократа й Діонисія, проколоти списами. І так мученики святі вінці свої прийняли. А святий Теодор три дні на хресті висів живий, тоді до Господа відійшов. Тоді хтось із благочестивих, взявши тіла святих, обвив їх чесним полотном з ароматами й на місці знаному поклав чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, якого славимо навіки. Амінь.

 

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ