святі апостоли Ясон і СосіпатрВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святих апостолів Ясона й Сосіпатра, святих мучеників Дади, Максима й Кинтиліяна та святого Кирила, єпископа Турівського.

Святий апостол Ясон був тарсянином, він перший у Тарсі залучений був до благочестя. Святий же Сосипатр-апостол був з Ахаї. Вони обидва разом після прийняття святої у Христа віри учнями стали святого апостола Павла, який і родичами своїми у Посланні до Римлян їх називає. Ясон-бо у своєму граді Тарсі єпископом поставлений був, Сосипатр же Іконійської церкви стерно прийняв, і випасали свої церкви добре, і примножили їх. Тоді вечірнього краю досягли, і на Керкирейський острів прийшли, церкву прекрасну в ім'я святого первомученика Стефана збудували, де Богові служили, багатьох залучилили до Христової віри. Донесли ж на них до Керкиліна, царя острова того, і замкнули їх у темниці, у якій сиділо семеро розбійників, їхні ж імена: Саторній, Якісхол, Фавстиян, Януарій, Марсалій, Євфрасій і Мамій. Їх же святі апостоли богонатхненною бесідою своєю привели до святої віри і з вовків овець зробили. Цар же звелів наставити казан смоли, і сірки, і воску і розварити і сімох тих новонавернених в'язнів вкинути в казан той — і померли як мученики, вінці від Господа прийняли.

Повірив у Христа і сторож темничний, і відтяли йому спершу руку ліву, після того обидві ноги, тоді, коли призивав ім'я Христове, відтяли голову, і приєднався до лику святих мучеників. Святих же апостолів Ясона і Сосипатра, з темниці вивівши, цар передав князеві Карпіянові на муки. Той же, взявши їх, зв'язав міцно і в темницю знову відіслав. Таке страждання святих бачивши з палати своєї і довідавшись, що Христа ради страждають, донька царева на ім'я Керкира християнкою себе визнала, прикраси коштовні й намисто зі себе знявши, роздала убогим. Про те довідавшись, батько її сповнився печалі і намагався всіляко її від віри Христової відвернути. Не змігши, замкнув її в окремій темниці і, з великої люті, одному муринові, блуднику, на розтління віддати звелів. Коли ж мурин до дверей темниці наблизився, прибіг раптом ведмідь і, схопивши мурина, пошматував. Почувши те, донька царева, яка сиділа в темниці, мурина від ран зцілила і навчила його пізнання Христового, і християнином зробила його, і воїном Христовим, і возвав мурин велегласно: «Великий Бог християнський!» Через те мучений був без милости і помер страдницьки, постав перед Господом у лику мученицькому. Цар же звелів воїнам дровами темницю обкласти, підпалити, щоб із темницею згоріла й донька його. Коли ж це було і темниця згоріла, виявилася дівчина живою, цілою і неопалимою. Таке чудо бачивши, багато з людей повірили в Христа. Потім повісив її кат на дереві, і димом важким душив, і стрілами стріляв, допоки дух свій не передала в руки Божі. Після кончини її почав цар гонити тих, що вірили в Христа, вони ж, боячись катування царевого, повтікали на острів, що був поблизу, і поховалися. І довідався про них цар, сам поплив до того острова, хотівши їх люто мучити. Коли ж був посеред вод, Божим скараний гнівом, потонув у безодні морській, як давній фараон. А вірні люди, позбувшись його рук катівських, вдячні пісні Богу приносили. Святі ж апостоли Ясон і Сосипатр, з темниці випущені, безборонно учили народ Божого слова. Після цього настав инший цар і, довідавшись про святих апостолів, взяв їх і звелів в бочку залізну накласти смоли, сірки і воску, вельми розварити і вкинути туди святих. Коли ж це було, святі в бочці тій неопалимі залишилися, благодаттю Христовою, а з невірних, що навколо стояли, багато вогнем тим попалені були. Инші ж, бачивши те вражаюче чудо, повірили в Христа. Повірив і сам цар і, камінь на шию свою накинувши, ридав, кажучи: «Боже Ясонів і Сосипатрів, помилуй мене!». Тоді апостоли святі, зібравши всіх, що повірили, навчили їх слова істини і царя, повчивши, охрестили в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа й нарекли ім'я йому Севастіян. Не по довгих же днях син царевий впав у недугу і помер, апостоли ж святі, помолившись до Бога, підняли його з мертвих, й инших багато зробили чуд, і церкви разом з царем збудували прекрасні, і все добре і свято здійснили, і Христове виростили стадо, і, в старості глибокій закінчивши життя, до бажаного Христа Господа зійшли.


святі мученики Дада, Максим, КинтаКоли царювали Диоклитіян і Максиміян нечестиві, антипатствували Тарквиній і Ґавиній, у другий рік начальства їхнього піднявся диявольський гнів на християн. Коли-бо керували ті царі й антипат вселенною, вийшов від них наказ, що говорив так: «Хоч і знаємо, що всі ви під державою нашою благоговійно богів шануєте, проте прийняли ми турботу про добре правління усім царством: усіх, що в ці наші часи населяють краї держави Римської, просимо і переконуємо, аби до шанування богів і любови до них всіма способами й самі старалися, й инших до того приводити намагалися. Якщо ж знайдеться хтось на якомусь місці, що Христове ім'я згадуватиме, такий на себе гнів наш зрушить». Те веління чуючи, люди зійшлися, хотіли зробити те, що наказували їм, — принести богам жертви. І вітали князів своїх, кажучи: «Радости і многая літ володарям нашим, що таку опіку щодо вшанування богів мають». Говорив до них антипат Тарквиній: «Тому що таку у вас бачимо старанність, просимо вас, аби завтра ви зібралися, — і принесемо богам жертви разом. А нині спочиньте, бо здалеку прийшли, і возвеселіться з нами. Після принесення жертви кожен у свій град нехай повернеться». Коли настав ранок, зібралися всі й вчинили свято богомерзенне, жертви нечисті ідолам своїм принісши, — і відпустив їх Тарквиній. Наступного дня хтось із нечестивих ідолопоклонників прийшов до Тарквинія, сказав: «Тут є троє мужів, які вчора не захотіли вашого наказу послухати і принести богам жертви. Кажуть про себе, що поклоняються єдиному Богові, що на небесах». Через те Тарквиній зразу слуг своїх послав схопити їх. І пішли, знайшли їх на їхньому полі, що Озовія називалося, коли перебували в молитві до Бога. І, взявши, залізними веригами зв'язали і скоро привели їх у Доростол-град (обидва антипати там тоді були). Був же вечір, коли в град прийшли, і сповістили Тарквинію про взятих християн. Він же звелів воїнам пильнувати їх до ранку. Святі ж цілу ніч ту молилися, кажучи: «Господи Ісусе Христе, подай нам з небес Твою силу на допомогу, щоб змогли ми здолати супротивників наших, і своєю благодаттю сподоби нас вінці переможні прийняти». Коли ж настав день, Тарквиній із Гавинієм сиділи на судищі, звеліли християн взятих привести перед себе. І коли побачив їх, сказав Тарквиній: «Чи ці зневажають наші накази і своєї віри самовільно тримаються?» Тоді сказав до святих: «Скажіть спершу імена ваші?» Відповів святий Максим: «Я за вірою Христовою християнином є, як же і ці брати мої, за людським же звичаєм Максимом називаюся». Сказав ігемон: «Відповідав ти, виявляючи зразу, що не богам нашим служиш, а иншому комусь. Цей же, другий за тобою, як називається?» Той же сам відповів: «Дада називаюся, я теж християнин, як і перший брат наш». Сказав Тарквиній: «Третій як називається?» І відповів той: «Квінтиліян називаюся, християнином є». Магниліян же нотарій записував слова кожного. І сказав антипат Ґавиній до нотарія: «Чи ти написав імена їхні». Відповідав нотарій: «Якщо велить влада ваша, прочитаю». Сказав Ґавиній: «Прочитай». І читав нотарій, кажучи: «Імена представлених нині християн, які вони перед усіма сказали, такі: Максим, Дада, Квинтиліян». Сказав Тарквиній до святих: «Ось в руках наших життя ваше, тому, якщо хочете жити, ідіть принесіть жертву матері богів і будете її жерцями. Помре-бо жрець її і відійде до великого Дія, небесного царя, щоб служити йому там». Відповів святий Максим: «О найнечестивіший і найбезсоромніший чоловіче, чи не боїшся Господа, іменуючи богом нечистого перелюбника і його царем називаючи? Знайте, о безумні чоловіки, що Христос — Цар Небесний — про всіх дбає і все тримає у своїй долоні. І це знайте, що ми, творіння руки істинного Бога, згубного вашого наказу виконувати не будемо». Антипат же Ґавиній, прикликавши до себе Даду і Квінтиліяна, говорив їм багато пустих слів, хотівши звабити їх на своє згубне нечестя. Святі ж відповідали йому: «Ми тримаємося того, що казав брат наш Максим, бо він є католичної церкви чтець, і Божественне Письмо добре розуміє, і знає, що для нас корисне. Ти ж, бісівським зваблений безумством, не відаєш, що тобі на користь. Якщо б схотів послухати нас, побачив би світло небесне». Ґавиній з Тарквинієм промовили: «Ось якими способами переконуємо вас, радячи вам найкраще, ви ж не коритеся, але в біснуванні вашому перебуваєте». Відповів святий Максим: «Ви самі біснуєтеся, хотячи людей, що добре живуть й одному Богові скоряються, притягнути до бісівської віри. Але вже робіть з нами, що хочете робити, не відвернете нас від нашого благовір'я ніколи». Тоді Ґавиній і Тарквиній-антипати один з одним радилися, що їм робити, і звеліли відвести святих до темниці. Ті ж ішли, радіючи і розмовляючи про своє спасення. Сидячи в темниці, святі вправлялися в духовній бесіді, Максим-бо з Божественного Писання багато повчав Даду і Квінтиліяна. Тоді опівночі поснули й бачили в сонному видінні диявола, який підперезався зброєю й наступає на них. Збудившись зі сну, побачили ангела Господнього, що казав: «Не бійтеся, Бог, якому ви вручилися, прийме вас, Він недалеко й помагає вам». Тим ангельським явленням і словами його підкріпившись, мученики благословили Бога, славословлячи до ранку. Антипати ж знову сіли на судищі, привести в'язнів до себе звеліли. Коли їх привели, сказав Ґавиній: «Ось стоїте перед нами, тому нині переконуємо вас: ідіть і покладіть богам жертву і немалу честь від нас отримаєте. Якщо ж не послухаєте нас, то смерти собі винні будете, таке-бо минулої ночі боги наші в сонних видіннях нам про вас наказали». Відповіли святі мученики: «І нам Бог наш у видінні відкрив, що за ім'я Його святе перетерпимо всі муки». Сказав Тарквиній до Гавинія: «Якщо цих не віддамо на муки, ніколи не переконаємо, щоб послухали нас». Сказав Ґавиній: «Тому що самі те вибрали, самим собі провину хай запишуть». І звеліли антипати слугам, щоб зняли з мучеників одяг їхній. Коли ж їх роздягнули, сказав Ґавиній: «Зв'язавши їх, розтягніть на землі і бийте». І зразу слуги наказане виконали. Сказав же Тарквиній до слуг: «Питайте їх, чи погоджуються послухати нас і принести жертву богам. Якщо ж ні, то инші муки приготуємо для них, бо погано стратимо їх». Коли допитували святих мучеників, наче єдиними устами відповідали: «Нас укріплює Бог наш, на муки наші ми не зважаємо, не послухаємо ради вашої лукавої, не принесемо жертви бісам». Тарквиній сказав до слуг: «Вкиньте їх знову до темниці, бо час обідній». І вкинули святих. Коли ж минула сьома година, знову обидва антипати на суді сіли, святих мучеників перед собою поставили. І сказав Ґавиній: «Максиме, чи не переконався ти послухати поради нашої, щоб принести жертву богам?» Відповів Максим святий: «Ми такої ради не приймемо, але як же перед тим сказали вам, так і нині говоримо, що нікому иншому не поклонимося, лише Господу нашому Ісусу Христу з Отцем і Святим Духом». Тоді розгнівався Ґавиній, сказав до мучеників: «Якщо не хочете помудрішати й поклонитися богам, то стратимо вас, у варварські місця звелимо відвести вас і там відтяти ваші голови». Святі ж мученики сказали: «Заклинаємо вас, аби слова ваші сповнили на нас ділом». Тоді антипати звеліли відвести святих на їхнє місце і там їх обезголовити. Святі ж, прийнявши на себе смертний вирок, прославили Бога і казали, молячись: «Господи Ісусе Христе, що визволив нас від теперішнього віку цього поганого, прийми нас у спокій свій і сподоби Небесного Твого Царства». Коли так святі мученики молилися, привели їх на вищезгадане поле, що Озовія називалося, і там відтяли їм голови. І передали душі свої в руки Божі мученики святі Максим, Дада і Квінтиліян у 28-ий день квітня, коли царювали Диоклитіян і Максиміян, Тарквиній же і Ґавиній антипатствували, у нас же володарював над всіма Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава, і держава, і Царство навіки-віків. Амінь.

 

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).

 

святий Кирило єпископ ТурівськийБлаженний Кирило народився в багатій сім’ї в місті Турові в 30-х роках XII ст. Мав нахил до наук і духовних подвигів, не любив багатства і слави. У молодому віці став монахом монастиря святих князів-мучеників Бориса і Гліба біля Турова, де виявив себе як суворий аскет.

Він приніс багатьом користь тим, що вчив і прикладом своїм показував монахам як слухати й любити ігумена, поважати його, як Бога. Удосконалюючи себе в чернечих подвигах, блаженний Кирило сів у стовп, де деякий час перебував у пості й молитві. Тут він написав багато благочестивих творів. Ученість і чернечі подвиги звернули на нього увагу туровського князя. За просьбою князя й людей митрополит висвятив Кирила на єпископа і поставив єпископом Туровським. До складу Туровської єпархії входила велика частина Полісся й північно-східна частина Волині. Він був хіротонізований не пізніше 1169 р.

Будучи єпископом, Кирило виступив проти єресі Феодорця. (Феодорець був спочатку суздальський ігуменом, а пізніше єпископом Ростовським. За свої злодіяння був страчений у 1169 р. У Новгородському літописі він названий «білим клобучком» за те, що самочинно носив білий клобук замість чорного).

Свої духовні твори й проповіді єпископ Туровський розповсюджував серед прихожан. Його працями і до сьогодні користуються православні християни. До нас дійшло 9 проповідей, які він виголосив у храмах, три послання, або настанови для монахів, і більше 20 молитов і молебний канон.

Проживши в таких благочестивих подвигах і достойно правивши дорученим йому стадом, блаженний Кирило відійшов у вічний спокій 28 квітня 1183 р.
Брати і сестри нині прославили цього святителя такими словами:

«Радуйся, славний святителю й учителю, більше від усіх інших заслуживши собі славу другого Златоуста на Русі.

Радуйся, що своїм полум’яним словом наставив усі країни землі Руської до духовної мудрості. Приносячи тобі цю похвалу, ми молимося тобі. Молись за нас грішних Вседержителю, перед Яким ти стоїш, щоб визволив Він нас від майбутніх бід і від безбожних агарян (татар), які завжди гноблять нас, щоб за твоїми молитвами ми отримали від Господа милість, прощення гріхів і вічне блаженство в майбутньому житті».

Джерело: hram.lviv.ua.