В залежності від того, який з аспектів екуменічного руху прагнемо підкреслити (як подає ДЕ 4) розрізняємо три види екуменізму: духовний, науковий та практичний. Однак, незважаючи на різновидність екуменізму, він завжди являється одним і тим самим [1].

 

а) Духовний екуменізм

Духовний аспект екуменічного руху залишається основним і невід’ємним, оскільки зміна постави так для одиниці, як і спільноти являється релігійним процесом. Якщо поділ Церков, згідно із загальним переконанням, являється результатом гріхів та провин християн, тоді перемагання стану може доконатись лише через жаль, навернення, Боже і взаємне прощення та новий активний початок життя. II Ватиканський Собор визначає, що без внутрішнього навернення немає справжнього екуменізму, оскільки з відновлення духа, з самозречення та з вільного вияву любові походить та назріває бажання єдності (Пор.: ДЕ 7). Тому Отці Собору ствердили: “Навернення серця та святість життя, разом з приватними та публічними молитвами за єдність християн, треба вважати немов душею цілого екуменічного руху та й слушно можна назвати їх духовним екуменізмом”. (ДЕ 8)

 

Екуменізм є духовним наверненням, що сприяє новій поставі, суть якої полягає на тім, що зачинаємо бачити “інше” віровизнання інакше, ніж ми оцінювали його до сих пір. Це “друге” віровизнання це перш за все співхристияни, які без впливу на це, подібно як і ми, народилися і виросли в своїй традиції, з якою зрештою нас більше єднає аніж ділить. На іншу конфесію потрібно споглядати, як на “Церкву” чи “церковну спільноту”.

Декрет про екуменізм в особливий спосіб закликає до признання також себе до вини за поділи. Є це з певністю найважнішій знак нового духа і постави в Римо-Католицькій Церкві, оскільки, до II Ватиканського Собору, звичайно цілу вину за поділ Церкви приписувалось іншим. Отці Собору мали сміливість визнати, що поділ відбувся “не без вини людей з обох сторін” (ДЕ 3), це ж в свою чергу спонукало до того, щоб першими із смиренною молитвою просити прощення в Бога та в нез’єднаних братів. (Див.: ДЕ 7)

Наступний вияв духовного екуменізму – це життя згідно Євангелія, життя наслідуючи Христа. Одні і другі мають зустрітись з Третім, яким являється Ісус Христос. Декрет про Екуменізм визначає, що чим більшою буде наша спільність з Триєдиним Богом тим глибшим буде наше взаємне братерство (Див.: ДЕ 7).

 

б) Науковий екуменізм

II Ватиканський Собор багато уваги присвятив цьому виду екуменічного руху, подаючи в Декреті про екуменізм (Unitatis redintegratio), що науковий екуменізм повинен плекатись на трьох площинах, а саме: через студії та діалог (п. 9); через слухання і вислуховування інших (п. 10); через навчання екуменічного богослов’я (п. 11).

Найперше “потрібно пізнати духа нез’єднаних братів. До цього необхідними являються студії, в дусі прихильності та правди (п. 9). Собор закликає відповідно приготовлених в своїй науці до здобуття кращого знання про навчання та історію нез’єднаних братів, про їх духовне життя та богопочитання та до провадження спільних конференцій в досліджуванні богословських питань.

Оскільки екуменізм має стати власністю цілої церковної спільноти, належить в особливий спосіб піклуватись і про екуменічну орієнтацію навчання священиків та душпастирів. Екуменічну формацію в Семінаріях, як подає ДЕ, не слід обмежувати лише до одного предмету, але під екуменічним аспектом слід подавати всі богословські та історичні предмети. Йдеться про екуменічний вимір цілого богослов’я.

В пункті 11 Декрету по Екуменізм піднімається питання властивого способу і методу викладання католицької віри, щоб не становили перешкоди для діалогу з братами. При цьому піднімається питання “ієрархії правд католицького навчання”, оскільки є різний їх зв’язок з основами християнської віри (до цього питання ми повернемося в обговоренні богословського діалогу).

 

в) Практичний екуменізм

Як віра без діл є мертвою, так рівно ж блідим виглядав би екуменізм, який замкнувся б лише в проголошенні доброї волі, а не впроваджувався б в практиці. Тому ДЕ підкреслює конечність співпраці у визнаванні християнської віри:

“Нехай всі християни перед лицем усіх народів визнають віру в Триєдиного Бога, у Воплоченого Сина Божого, нашого Спасителя і Господа, і в взаємній пошані, спільним зусиллям нехай дають свідчення нашої надії, яка ніколи не заводить” (п. 12).

Отці II Ватиканського Собору звернули увагу на розвиток практичного екуменізму серед Протестантських Церков і постановили що не можемо зупинитись на екуменічному діалогу, потрібно також перейти до спільного діяння. Окрім спільних молитов, християни покликанні до співпраці, оскільки вона “в живий спосіб виявляє цю злуку, що нею вони між собою вже сполучені, та повніше висвітлює обличчя Христа, що прийшов послужити” (ДЕ 12). Оборона прав людської особи, плекання миру, пристосування Євангелія до соціальних відносин, уживання різнорідних допоміжних засобів проти лихоліття наших часів, таких як: голод, стихійні нещастя, неграмотність і нужда, недостача помешкань та нерівний розподіл матеріальних благ – все це, та багато іншого, являється тим спільним полем співпраці для християн. ДЕ вказує також на необхідність такої співпраці на полі розвитку науки та культури, де рівно ж покликані християни долати перешкоди (пор.: п. 12).

Як стверджує Собор, на завершення другого розділу Декрету про Екуменізм, завдяки співпраці між християнами, всі ці, що вірують в Христа, легше можуть навчитися, як вони повинні одні одних краще знати, більше цінити і таким чином прокладати шлях до християнської єдності (п. 12).

 

г) Ціль, мотиви та завдання екуменічного руху[2]

До цієї теми ми повертатимемося протягом усіх наших лекцій. В даному питанні в вкажемо лише на суть екуменічного руху. Як ми вже побачили з окресленням даного в ДЕ, основним завданням екуменічного руху його провадження являється “сприяння єдності всіх християн” (п. 4).

Хоч екуменізм, як подає “Довідник Застосування Принципів та Норм Екуменізму”, проводиться у рамках загальної місії Церкви – об’єднати людство в Христі, – його особливим завданням є відновлення єдності між християнами (Див.: ДзЕ 22; Пор.: ДЕ 1; 5). Це “повторне установлення повної видимої єдності всіх охрещених”, – згідно екуменічної енцикліки Іван Павло II “Ut unum sint”, – являється остаточною ціллю екуменічного руху. (Див.: UUS 77).

Якою ж буде остаточна форма цієї єдності? На даний час питання залишається відкрите (до нього ми повернемося ще в питанні моделі єдності). Слід тут зазначити, що не має зараз остаточних офіційних схем Римо-Католицької Церкви, які б окреслювали на дану тему конкретну та остаточну форму єдності Церков, оскільки в цьому випадку йдеться не лише про власну точку зору, але спільне, разом з іншими, братами бачення.

Декрет про Екуменізм не окреслює форми єдності, а лише подає її прояви, згідно яких єдність полягає “в ісповіданні однієї віри [...], у спільному звершенні богослужіння (особливо Євхаристії) [...] та в братній згоді Божої сім’ї” (ДЕ 2).

“Екуменічний Довідник” вказує, що кінцевою метою екуменічного руху являється повне та видиме сопричастя між усіма християнами (п. 20). Об’єднаний в потрійному зв’язку – віри, Святих Тайн та ієрархічного служіння – Божий Народ здійснює те, що традиція віри від Нового Завіту і пізніше завжди називала сопричастя (koinonia). Це ключова концепція, яка надихнула еклезіологію Другого Ватиканського Собору та якій велике значення надає сучасний Учительський Уряд Церкви (ДзЕ 12).

Не до прийняття сьогодні історичне бачення монолітної єдності, що провадить до уніформізму, який перекреслював би всіляку різнорідність. Собор твердить, що єдність у жодному випадку не вимагає, щоб у жертву була принесена різнорідність духовності, правопорядку, літургійних обрядів і інтерпретації об’явленої правди, які розвинулись між християнами, при умові, що ця різнорідність залишається вірною апостольському Переданню (ДЕ 14; 15-16)[3]. Сучасні міжконфесійні документи підкреслюють в особливий спосіб, що поєднання Церков включатиме в собі єдність при збереженні різнорідності.

Щодо мотивів, можемо сміливо ствердити, що екуменізм не випливає з ідеологічних чи політичних мотивів (стратегія об’єднання християн проти атеїзму чи секуляризму), але своє джерело віднаходить в біблійній і богословській рефлексії над Об’явленням. Саме богословські основи єдності становитимуть поле нашого наступної лекції. Та запобігаючи наперед слід на завершення подати слова “Екуменічного Довідника” про те, що віра в таїнство Церкви спонукує і просвічує вірних до екуменічної діяльності, яка надихається і керується істинним розумінням Церкви, що є “таїнством, значить, знаком і знаряддям найтіснішої злуки з Богом і єдності цілого людського роду” (ДКЦ 1)[4].

Екуменізм рівночасно дає досвідчення “інших”, дозволяє усвідомити собі власні недостатки. Адже це завдяки іншим стаємо більш критичні щодо себе і більш відкриті на вимоги правди. Так католицький богослов Ів. Конгар ( один із реформаторів II Ватиканського Собору) визнає, що кожний контакт з кимсь насправді “іншим” зобов’язує нас перш за все до того, щоб ми для нашого власного добра були тим, чим голосимо, що є. Часом ми неначе змушені до того, щоб бути тим, за кого себе подаємо, але ким в реальності ще цілковито не стали. Екуменізм чинить нас не меншими, але ще більш вірнішими власним переконанням[5].

 

Література:

 

1. Декрет про екуменізм “Возстановлення одності” (Unitatis redintegratio) (21 листопада 1964 р.) // Документи Другого Ватиканського Собору: Конституції, декрети, декларації. ? Львів, 1996. ? С. 187-210.

2. Папська Рада для сприяння християнської єдності, Довідник застосування принципів і норм екуменізму (1993). – Ватикан, 1993. – С. 9-19.

3. КОЧАН Н., Екуменізм: до характеристики явища і поняття // Знаки часу: до проблеми порозуміння між Церквами / Упоряд. З. Антонович, М. Маринович. ? Київ: Сфера, 1999. – С. 13-18.

 

 


[1] NAGY S., Na drogach jedno?ci. – Wroc?aw, 1985. – C. 223-354.

[2] Skowronek A., Cel i zadania ruchu ekumenicznego // KchJ. – C. 37-40.

[3] Пор.: ДзЕ 20.

[4] Пор.: ДзЕ 9.

[5] CONGAR Y.M. J., Pierwsze kroki ku ekumenizmowi // Ekumenizm / Перекл. S. PACU?A. – Warszawa, 1967. – C. 183.

ТОП читають в Богослов'ї

лист. 30, 2009 44765

Четвертий місяць вагітності - Нарешті малюк подав матері сигнал

Запам'ятайте точну дату перших порухів З приводу цього у вагітних часто виникають зайві…
груд. 03, 2009 39097

Сьомий місяць вагітності: я все чую

Організм малюка вже цілком сформований, підтвердження цьому - народження повноцінних…
Сповідь
лист. 20, 2013 36623

Як підготуватись до сповіді?

Ви замислюєтеся про те, щоб піти на, але ще не зважилися це зробити? Вас бентежить, що ви…
груд. 27, 2009 33502

Святі Тайни

Методологія навчання предмету „Святі Тайни” о. Володимир Лось Викладач Духовної…
лист. 30, 2009 30496

Другий місяць вагітності: час вживати фолієву кислоту

Який він - ваш малюк Ваш малюк схожий на велику кому, довжиною 3-4 сантиметри і вагою 2-3…
груд. 03, 2009 22642

Шостий місяць вагітності: "Я вже вмиваюся"

Зовнішній вигляд маляти максимально наближений до новонародженого - чітко вимальовуються…