Від діалогу любові до діалогу істини поміж Католицькою та Православними Церквами. Екуменічні старання Івана Павла II

Заманіфестовавши через діалог любові взаємне прагнення відновлення єдності Римо-Католицька та Православна Церква (як і інші Церкви та Спільноти) повстали перед наступним, другим, етапом екуменії - взаємним узгодженням віронавчання, діалогом істини. Оскільки поділ між християнами особливо виразно проявляється у відмінності способів розуміння об’явленої правди, а отже на терені доктрини, так римо-католицька, як і православна сторона визнала необхідність єдності у вірі, як особливої передумови для повного євхаристійного сопричастя. Саме тому ІІ Ватиканський Собор, на шляху до з’єднання, справу єдності у вірі визначив, як одне з першочергових завдань екуменічного руху (ДЕ 2). Реалізація цього завдання, в особливий, спосіб припала на час понтифікату Івана Павла ІІ.

1) Іван Павло ІІ на дорозі великих попередників.

Вже в своїй першій Енцикліці “Відкупитель людини” (Redemptor hominis) (4 березня 1979 р.), Папа Римський зазначив: “Не бачимо на даному етапі християнської історії та історії світу іншої можливості сповнення вселенського покликання Церкви у справі екуменізму, як тільки, щоб витривало, покірно і рівночасно відважно шукати доріг зближення і єдності...”[1].

В епосі, що сформована ІІ Ватиканським Собором, місію Єпископа Риму, Іван Павло ІІ, бачить в служінні єдності, через утвердження братів в їх вірності Євангелію та пригадуванні про потребу повного сопричастя учнів Христа[2]. В кінці другого тисячоліття, яке було позначене смутком багатьох поділів, екуменічні зусилля становлять для Римського Архиєрея одне із важливих завдань християнства, щоб воно могло перед Великим Ювілеєм стати, якщо не цілковито поєднане, то принаймні набагато ближче до себе[3]. В екуменічній діяльності Вселенського Архиєрея відмічаємо особливу любов Східної Церкви, що проявляється через часті зустрічі з представниками цієї Церкви, апостольські листи, промови[4]. Так отримавши місію Єпископа Риму, Іван Павло ІІ – як про це зазначає в екуменічній енцикліці – визнав одним із перших завдань свого служіння відновлення особистого контакту із Сходом в особі константинопольського патріарха Димитра І[5].

Втілюючи цей намір в життя та продовжуючи дорогу до єдності, яку розпочали, через діалог любові, Іван ХХІІІ та Павло VI, Іван Павло ІІ відбув 28-30 листопада 1979 року апостольську подорож до Константинополя з нагоди праздника Св. Андрія Первозваного. В сам день праздника, Римський Архиєрей був присутній на православній Божественній Літургії, яку відслужив Константинопольський Патріарха у соборі св. Юрія. Обоє вселенські архієреї обмінялись Поцілунком Миру перед Ісповіддю Віри. Це було великим жестом зі сторони папи, бо було абсолютно нечуваним, щоб Папа Римський, був присутній на Євхаристійній Службі, Церкви що не перебуває в повній єдності з Римо-Католицькою Церквою. Під час цього богослужіння Іван Павло ІІ у своїй проповіді сказав:

“[...] Видається мені, фактично, що питання, яке ми мусимо собі поставити не є стільки чи ми можемо відновити повну єдність, але радше чи ми ще маємо право лишатись поділеними. Ми мусимо це питання собі поставити в саме ім’я нашої вірності до волі Христа для Його Церкви...” [6].

Під час зустрічі, Папа спільно з главою Константинопольської Церкви Димитрієм, прийняли рішення розпочати офіційний богословський діалог поміж двома Церквами, щоб розглянути за допомогою діалогу істини відмінності, які повстали на богословській площині протягом історії. Рівно ж, Іван Павло ІІ мав нагоду в Апостольській Столиці (Римі) відбути зустріч з патріархом Димитрієм І (3-7 грудня 1987 р.) та з патріархом Вартломеєм І (27-30 червня 1995 р.)[7]. Іван Павло ІІ під час зустрічі з Димитрієм (5 грудня 1987 р.), коли ієрархи спільно предсідали на Вечірні в римській базиліці посвяченій на честь Богородиці (Santa Maria Maggiore) сказав: “[...] Якщо в ході століть деякі розбіжності – часами дуже серйозні – між християнами Сходу і Заходу ослабили свідчення єдиної Христової Церкви, сьогодні покаяння і бажання єдності сповняють їх серця. Нині ми маємо новий доказ [...] Католицька та Православна Церква одержали благодать в тому, що ще раз розпізнали одна одну, як Церкви-Сестри, і що прямують до повного сопричастя”.

Окрім підтримування діалогу любові з Православною Церквою, Іван Павло ІІ, будучи вірним соборовим постановам та продовжуючи дорогу своїх попередників[8], рівно ж відкритий на діалог з Стародавніми Церквами Сходу, які свого часу не прийняли догматичні формулювання Ефеського та Халхедонського Собору. Як пише сам Іван Павло ІІ в екуменічній енцикліці: “Стосовно ж христологічного питання, то ми вже змогли разом з Патріархами деяких із цих Церков визнати нашу спільну віру в Ісуса Христа, істинного Бога й істинну людину”(UUS 62)[9]. При цьому слід, поміж декілька заяв, згадати про Спільну Христологічну Декларацію Римо-Католицької та Східної Ассирійської Церков, підписану 12 листопада 1994 року папою Іваном Павлом ІІ та патріархом Мар Динхою IV[10].

Не менше значення Іван Павло ІІ приділяє діалогу із Протестантськими Церквами, свідоцтвом чого є велика кількість зустрічей з главами цих Християнських Церков та Спільнот, так в Римі, як і під час багатьох його апостольських подорожей[11]. В особливий спосіб належить зазначити про підписання 31 жовтня 1999 року Спільної Декларації в справі навчання про Оправдання поміж Римо-Католицькою Церквою а Світовою Лютеранською Федерацією[12].

Та повернімося до другої площини реалізації Іваном Павлом ІІ екуменічної програми з Православною Церквою, а саме до його архипастирського навчання, яке особливо виражене в посланнях та енцикліках. Так Апостольським Листом “За взірцеву чеснотність” (Egregiae virtutis) (30 грудня 1980 р.) було проголошено свв. Кирила та Мефодія, поряд із св. Бенедиктом - покровителями Європи[13], що стало урочистим визнанням їх історичних, культурних і релігійних заслуг в справі звершення євангелізації європейських народів та творення духовної єдності поміж Сходом та Заходом.

Християнською анамнезою, тобто представленням, пригадуванням апостольських діл св. Кирила і Мефодія, стала Енцикліка Івана Павла ІІ “Апостоли Слов’ян” (Slavorum Apostolі) (2 червня 1985 р.)[14]. В ній Папа прагне вказати на модель християнства, яку реалізували Солунські Брати, що відзначалася вселенськістю і католицькістю та будувалась в час єдності Церкви. Рівно ж питання про минулі й майбутні відношення Римо-Католицької Церкви з Східними Церквами та їх значення для сучасності було підняте Вселенським Архиєреєм через написання до всієї Церкви Апостольського Послання “Ідіть по всьому світу” (Euntes in mundum) (21 січня 1988 р.)[15] під час відзначення східно-слов’янськими народами Тисячоліття Хрещення Київської Русі. У вище згаданій енцикліці та посланні Іван Павло ІІ виражає тугу за з’єднанням та єдністю між двома Церквами-Сетрами — Східною та Західною[16].

Слід при цьому зазначити, що Івана Павла ІІ характеризує особливий образ бачення Церкви, в якій “дві форми великої традиції Церкви — західна і східна, дві форми культури взаємно доповнюються, як дві “легені” в одному організмі”[17]. Застановляючись над архиєрейською молитвою Христа, таїнством Хрещення та спільною історією першого тисячоліття Римський Архиєрей в своїй екуменічній енцикліці виражає переконання, що Церква повинна дихати двома легенями[18].

Перед Римо-Католицькою та Православною Церквою, перед західною та східною традицією, що сходяться разом в єдину велику традицію Вселенської Церкви, повстає завдання віднайти видиму єдність, що проявлятиметься у досконалій та цілковитій спільноті. Вселенський Архиєрей також зазначає, що єдність, яку спільно шукаємо не являтиметься “ані поглинанням, ані злиттям” Церков, але становитиме зустріч в істині та любові[19].

На початок четвертого десятиліття від закінчення Другого Ватиканського Собору, в 17-ий рік свого понтифікату, Іван Павло ІІ проголосив Екуменічну Енцикліку “Щоб усі були одно” (Ut unum sint) (25 травня 1995) в якій прагне пригадати усім, що від часу цього Собору, Римо-Католицька Церква незмінно вступила на екуменічну дорогу пошуків відновлення єдності, до якої змушує нас Христова молитва (Йн 17, 21) і голос Господнього Духа, що навчає уважно відчитувати “знаки часу” та єднає в собі різнорідність[20].

Згідно папської енцикліки “Ut unum sint” до цього повного сопричастя Церков належить стримітися в перспективі єдності, яка не нищить бажаної різнорідності[21], як виразили це вже Отці ІІ Ватиканського Собору, а має “взаємно збагачуватися цілість і частини, прямуючи до повноти єдності”[22].

Щоб посилити пошуки гармонії у тій автентичності та різнорідності, яка залишається ідеалом Церкви, вказати на багатство східної традиції, яка становить невід’ємну частину спадщини Христової Церкви, Іван Павло ІІ пише до цілої Католицької Церкви Апостольський Лист “Світло Сходу” (Orientale Lumen) (2 травня 1995 р.)[23]. В цьому листі, Римський Архиєрей вказує на духовну єдність християнства, що нерозривно складається з двох великих традицій Заходу й Сходу[24]. Рівно ж, пишучи про історію пошуків єдності, так минулих, як і сучасних, віднаходимо в папському листі рефлексію над Східними Церквами, які увійшли в повне з’єднання з Римською Церквою[25].

Вселенський Архиєреєй багаторазово зазначав, що його бажанням є знову оживити в пам’яті історію Церков, щоб нарешті написати історію нашої єдності[26]. Ретельне і неупереджене дослідження подій Церкви має незмінну вартість. Саме завдяки історії може досягти правдивого очищення християнської свідомості, бо вона дозволяє висвітлити мотиви поступлення і причини подій, що творили наступну сходину історії[27].

Так в 1996 році відбулась особлива рефлексія над історичною формою з’єднання з нагоди відзначення 400-річчя Берестейської Унії, що своїми початками сягає 1596 року, коли Київська Церква в Бересті-Литовському проголосила відновлення повної єдності з Римською Церквою. Ця подія дала початок східній католицькій спільноті, яка протягом історії отримала назву Українська Греко-Католицька Церква.

Відзначення цієї події відбулось в особливих святкуваннях в Римі 6-7 липня 1996 р., які очолив виголосивши проповіді, Іван Павло ІІ[28] та в святкуваннях на Україні 10-13 жовтня 1996 р. Напередодні святкування 400-річчя Берестейської Унії, що повинні були відбутися в дусі ІІ Ватиканського Собору, Вселенський Архиєрей видав Апостольський Лист “Наближається день” (12 листопада 1995 р.)[29], в якому висвітлив значення цієї історичної події та сучасні екуменічні висновки відносно східньо-католицької спільноти, що зродилась завдяки цій події.

Сягаючи початків його відношення до Української Греко-Католицької Церкви, слід подати, що ще будучи кардиналом й архієпископом Кракова, Кароль Войтила закликав до глибших рефлексій в оцінені Берестейської Унії, яка в цей час піддавалась дуже поспішним критикам під впливом нових ідей екуменізму ХХ століття[30]. В свій же перший понтифікальний рік Іван Павло ІІ скерував Апостольський Лист до Верховного Архиєпископа Львова для українців кард. Йосипа Сліпого, “Коли минулого місяця листопада” (Cum superioris mensis novembris) (19 березня 1979 р.), в якому говорячи про підготовку до святкування Тисячоліття Хрещення Русі, підійняв актуальне на цей час питання: відношення екуменічного руху до Східних Католицьких Церков, що зродились в наслідок уній з Церквою Рима[31].

Опісля в 1988 році, з нагоди Тисячоліття Хрещення Русі, по при загальне Послання до всієї Церкви “Euntes in mundum”, Римський Архиєрей пише також Апостольське Послання до українців-католиків “Великий Дар Хрещення” (Magnum Baptismi Donum) (14 лютого 1988 р.), в якому вказує на спосіб розуміння в історії Церкви поодиноких спроб єдності та їх історичну оправданість[32].

З нагоди ж 400-річчя Берестейської Унії Вселенський Архиєрей посилає згаданий вже Апостольський Лист “Наближається день” (Dies Veniens) (12 листопада 1995 р.), в якому зосереджується на богословських аспектах мотивів, що спонукали до відновлення єдності; значення цієї події; спосіб розуміння для сучасності; перспективи на майбутнє[33]. Посередньо Римський Архиєрей підіймає дилему Східних Католицьких Церков окрім Апостольського Листа “Orientale Lumen”, також в Екуменічній Енцикліці “Ut unum sint”[34]. При цьому всьому слід відзначити особисту поставу Івана Павла ІІ, який на початку 90-их років, в значній мірі спричинився до відновлення УГКЦ на території колишніх комуністичних країн.

2) Рефлексія над діалогом істини

Як було зазначено на початках даної теми християнський поділ особливо виразно проявляється у відмінності способів розуміння об’явленої правди, а тим більш прийняття чи відкинення певної доктрини являється вирішальним чинником ствердження поділу в Церкві. Тому так Римо-Католицька, як і Православна Церква визнають, що особливою умовою для відновлення повного єхаристійного сопричастя є ствердження єдності у вірі. Знову ж єдність у вірі може існувати лише, як синонім єдності у правді[35].

Іван Павло ІІ під час своєї першої зустрічі з константинопольським патріархом Димитрієм (30 листопада 1979 року), спільно постановивши розпочати двосторонній богословський діалог між Римо-Католицькою та Православною Церквою, сказав, що цей богословський діалог матиме за ціль перемагати ще існуючі непорозуміння та різниці на богословській площині, в духу поклоніння і послуху Богові[36]. Такого ж погляду дотримується теперішній константинопольський патріарх Вартоломей І, який відзначає, що наші Церкви перебувають вже у сопричасті любові та до осягнення єдності можна дійти тільки в Божому страсі в переконанні та в правді[37].

Це вже ІІ Ватиканський Собор сказав, що екуменічний діалог має характер спільного шукання правди про Церкву[38]. Розпочинаючи діалог, кожна із сторін закладає у свого партнера бажання поєднання, це значить єдності в правді[39]. Слід при цьому згадати слова Собору, що діалог є не тільки обміном думок, але завжди в якийсь спосіб “обміном дарів”[40].

Власне в цьому полягає суть діалогу, що передбачає в тих, які його провадять готовність визнання неповності свого досвідчення і тим самим відкриваючись на спільне шукання правди. Діалог відзначається тим, що, незважаючи на відмінність і різнорідність переконань, партнери готові до взаємного вислуховування та визнання. Звичайно є це можливе тільки тоді, коли дві сторони визнають, що вони разом знаходяться на шляху до правди, а не володіють нею. Тим самим, братерський діалог нас навчає також стосунку до самої правди[41].

Полюбити правду, як зазначено в Екуменічній Енцикліці “Ut unum sint”, є найглибшим виміром істинного прямування до повного сопричастя між християнами. Умовою бо повного сопричастя становить прийняття всецілої правди, в яку нас впроваджує Святий Дух[42]. Визначний римо-католицький богослов Карл Ранер виражає переконання, що існують правди, до яких можемо дійти тільки на дорозі їх спільного пошуку, чим є власне діалог, що закладає існування фундаментальної єдності, якої партнери діалогу спільно шукають і нею живуть[43].

Ось чому єдність, якої прагне Бог, може реалізуватись тільки завдяки всецілій вірності щодо цілого змісту об’явленої правди. Елемент, який вирішує про сопричастя в правді – це значення цієї правди[44]. Власне завдяки екуменічному діалогу, через об’явлення спільних правд віри, різні віровизнання пізнали спільну площину фундаментальної єдності у віруванні (Триєдиний Бог, Христос Спаситель, Св. Дух, Об’явлення, Церква) та взаємно визнали Таїнство Хрещення, життя в Божій Благодаті. Так через діалог християни повинні навчитися спільно зростати у вірі та таїнстві Христа й Церкви, — ось одна із основних цілей екуменічного діалогу. Спільне пізнання вимагає щораз більшого заглиблення в основи християнського об’явлення, а особливо в правду про Христа, Воплоченого Бога та пов’язаної з нею правду про Церкву, яка була покликана неустанно складати свідоцтво про Христа перед світом[45].

У проповіді виголошеній 29 листопада 1979 року, в катедрі Св. Духа в Константинополі, Іван Павло ІІ виразив переконання, що поєднання є залежне від наших узгоджень на богословській площині, наших ініціатив прояву братерства, але особливо від нашої взаємної любові, що завжди є ласкою Господа[46]. Правда не може бути проповідувана та здійснена в інший спосіб, як тільки через любов. Іван Павло ІІ, вказуючи на слова ап. Павла, який заохочує жити по правді та в любові (Пор.: Еф 4, 15), виражає свідомість того, що єдність за допомогою Божої любові можна осягнути, лише при умові, що цього бажатимуть спільно Церкви. Це ж можливе у випадку любові між Церквами, котрі відчувають, що вони покликані виявляти, щораз більше єдину Христову Церкву, народжену в єдиному Хрещенні та з єдиної Євхаристії і котрі хочуть бути сестрами[47].

Таким чином єдино-абсолютною вимогою є наказ любові до Христа і Його Церкви, любові до ближнього з котрим належить солідаризуватися і започаткувати діалог[48]. У вище згаданій проповіді Римський Архієрей рівно ж закликає благати Святого Духа, щоб впровадив нас до повноти правди, збільшив нашу любов, влив в наші серця святу нетерпеливість відносно справи поєднання, щоб світанок третього тисячоліття засіяв над з’єднаною Церквою[49]. Цей Св. Дух продовжує говорити до нас через знаки часу та примушує діяти з новим поривом, шляхом екуменічного діалогу, спонукує нас гаряче бажати, щоб наблизився день поцілунку миру між Католицькою та Православною Церквою[50]. Без огляду на поділи, відзначає Римський Архиєрей, в енцикліці “Апостоли Слов’ян”, за допомогою екуменічного діалогу прямуємо до видимої єдності у досконалій і цілковитій спільності, яку мала Апостольська Церква і якої ми щиро шукаємо. До єдності, яка не становитиме ані поглинання ані злиття Церков, але буде зустріччю в правді і в любові[51].

 

Література:

Іван Павло ІІ, Енцикліка “Апостоли Слов’ян” (Slavorum Apostoli) на спогад євангельської діяльності св. Кирила і Методія після ХІ сторіч (2 червня 1985 р.) // Енцикліки Верховного Архиєрея Івана Павла ІІ. ? Торонто-Рим, 1989. ? С. 170-198.

Іван Павло ІІ, Енцикліка про екуменічну діяльність “Щоб усі були одно” (Ut unum sint) (25 травня 1995) // Агенція Релігійної Інформації. ? Львів, 1995.

Іван Павло ІІ, Апостольський лист “Коли минулого місяця листопада” (Cum superioris mensis novembris) до Йосифа кард. Сліпого Верховного Архиєпископа Львівського Українців (19 березня 1979 р.) // Благовісник. ? Рим, 1979. ? № 1-4. ? С. 9-14.

Иоанн Павел ІІ, Апостолическое послание “Идите по всему миру” (Euntes in mundum) в ознаменование 1000-летия Крещения Киевской Русь (25 января 1988 р.) // Единство в многообразии. ? Милан–Москва, 1993. ? С. 154-183.

Іван Павло ІІ, Послання до укранців-католиків “Великий Дар Хрещення” (Magnum Baptismi donum) з нагоди Тисячоліття Хрещення Київської Русі (14 лютого 1988 р.) // Патріархат. ? 1988. ? № 6. ? С. 3-6.

Иоанн Павел ІІ, Послание Епископам Европейского континента: “Католики и православные Центральной и Восточной Европы в новых условиях” (31 травня 1991 г.) // Единство в многообразии. ? Милан–Москва, 1993. ? С. 220-228.

Іван Павло ІІ, Апостольський лист Наближення Третього тисячоліття (Tertio Millennio Adveniente) з нагоди приготовлення до ювілею 2000 року (10 листопада 1994 р.). ? Львів, 1997.

Іван Павло ІІ, Апостольський лист “Світло Сходу” (Orientale Lumen) з нагоди сотої річниці листа папи Льва ХІІІ "Гідність Східніх" (2 травня 1995 р.) // Агенція Релігійної Інформації. ? Львів, 1995. ? № 22. ? С. 1-20.

Іван Павло ІІ, Апостолький лист Наближається день (Dies Veniens) з нагоди 400-річчя Берестейської Унії (12 листопада 1995 р.). ? Львів, 1996.

Иоанн Павел ІI, Единство в многообразии: Размышления о Востоке и Западе ? Милан – Москва, 1993.

Iван Павло II, Переступити порiг надiї. Відповіді на питання Вітторіо Мессорі. ? Київ-Львів, 1995.

Томос Агапіс. Документи про відносини Римського і Константинопольського Престолів у 1958-1984 рр. / Пер. з англ.; наук. ред. Н. Кочан. – К.: Дух і літера, 2001. – С. 350-485.

 


[1] Іван Павло ІІ, Енцикліка "Відкупитель людини" (Redemptor hominis) (4 березня 1979 р.) // Енцикліки Верховного Архиєрея Івана Павла ІІ. – Торонто-Рим, 1989. – П. 6. – С. 12.

[2] UUS 4 та 88. Про екуменічну діяльність Івана Павла ІІ прикладово див.: G?rka L., Ekumenizm w Ko?ciele Rzymskokatolickim // KChJ. – С. 341-342; Nagy S., Ko?ci??. – С. 117-122; Pannenberg W. , Papie? i ekumenia // Znak. – 1997. – Н. 4. – С. 46-49.

[3] Див.: Іван Павло ІІ, Апостольський лист "Наближення Третього тисячоліття" (Tertio Millennio Adveniente) з нагоди приготовлення до ювілею 2000 року (10 листопада 1994 р.). – Львів, 1997. – П. 34.

[4] Див.: Starnawski W., Jan Pawe? II wobec tradycji Ko?cio??w Wschodnich // Ethos. – 1988. – Н. 4. – С. 189-201.

[5] Див.: UUS 52.

[6] Тексти проповідей та промов Івана Павла ІІ під час подорожі див.: Jan Pawe? II w dialogu. – С. 95-176.

[7] Див.: Wizyta Patriarchy Ekumenicznego Konstantynopola w Rzymie (27-30 czerwca 1995 r.) // LOR pol. – Watykan, 1995. – Н. 8-9. – С. 8-15.

[8] Вже в 1971 р, була підписана Спільна Заява поміж папою Павлом VI та Мар Ігнатієм Якубом ІІІ, патріархом Антіохійської Сірійської Церкви та всього Сходу, як і в 1973 р. була підписанна Спільна Заява поміж Павло VI та Шенудою ІІІ, папою та патріархом православних коптів, див.: UUS 62.

[9] Іван Павло ІІ мав нагоду двічі зустрітися з Антіохійськими Патріархами Сирійської Православної Церкви в 1979 році з Шенудою ІІІ та 1984 році з Морана Мар Ігнатієм Закки І Івасом. Натомість 11 червня 1993 році відбув зустріч з патріархом Ефіопської Церкви Абуною Павлом. Зустрівся рівно ж у Римі з найвищим патріархом всіх Орм’ян Карекінем І Саркісянем (10–13 XII 1996 р.).

[10] Текст декларації, див.: L’Ossrvatore Romano з 12 листопада 1994 року

[11] Слід подати хоча б найважливіші: зустріч з головою Англіканської Спільноти архиєп. Робертом Ранкієм під час своєї апостольської подорожі до Великобританії (28 V – 2 VI 1982 р.) та під час візиту архиєпископа Роберта в Римі (26 IX – 2 X 1989 р.) та зустріч з його наступником архиєп. Георгієм Кареєм (авдієнція у Ватикані — 25 V 1992 р.). Зустріч з актуальним генеральним секретарем Світової Ради Церков пастором Кондратом Райсером (авдієнція в Римі — 7 IV 1995 р.) та делегацією Світової Лютеранської Федерації (авдієнція — 4 III 1988 р.) також участь в екуменічній зустрічі в Євангелсько-Лютеранській Церкві “Christus-Kirche” з нагоди п’ятсотріччя народження Мартина Лютера (11 XII 1983 р.). Зустріч з екуменічною спільнотою в Тезе та з її засновником братом Роже Шутзем (R. Schutzem) під час подорожі до Франції (4–7 X 1986 р.) та під час візиту брата Роже до Риму (3 III 1989 р.).

[12] Текст декларації див.: Studia i Dokumenty Ekumeniczne. – Warszawa 1997. – Н. 2. – С. 67-79.

[13] Див.: Jan Pawe? II, List apostolski “Egregiae virtutis” (31 grudnia 1980 r.) // CiM AiNS. – Т. 2. – С. 142-145.

[14] Див.: Іван Павло ІІ, Енцикліка "Апостоли Слов’ян" (Slavorum Apostoli) на спогад євангельської діяльності св. Кирила і Методія після ХІ сторіч (2 червня 1985 р.) // Енцикліки Верховного Архиєрея Івана Павла ІІ. – Торонто-Рим, 1989. – С. 170-199. Цю енцикліку названо багатьма коментаторами “універсалом папи-слов’янина”, див.: G?rka L., Tysi?cletnia spu?cizna duchowa Rusi Kijowskiej // TiKSR. – С. 305-306; ?u?ny R., Encyklika s?owia?ska // Wi??. – 1986. – Н. 1. – C. 60-68.

[15] Иоанн Павел ІІ, Апостолическое послание "Идите по всему миру" (Euntes in mundum) в ознаменование 1000-летия Крещения Киевской Руси (21 января 1988 г.) // Иоанн Павел II, Единство в многообразии. – Милан – Москва, 1993. – С. 154-183.

[16] Пор.: SA 27.

[17] Eim 12. Пор.: RM 34.

[18] Пор.: UUS 54. Слід зазначити, що першим з католицької сторони цей образ порівняння Сходу й Заходу до двох легень в одному організмі подав Іф Конгар див.: Hryniewicz W., B?g naszej nadziei. Szkice teologiczno-ekumeniczne. – Т. 1. – Opole, 1989. – С. 165.

[19] Пор.: SA 27.

[20] Jan Pawe? II, Encyklika "Ut unum sint" o dzia?alno?ci ekumenicznej, (25 maja 1995 r.) // Encykliki Ojca ?wi?tego Jana Paw?a II. – Krak?w, 1996. – С. 990-1076.

[21] UUS 54. Пор.: Eim 10-11.

[22] КЦ 13. Пор.: SA 16.

[23] Іван Павло ІІ, Апостольський лист "Світло Сходу" (Orientale Lumen) з нагоди сотої річниці листа папи Льва ХІІІ "Гідність Східних" (2 травня 1995 р.) // АРІ. – Львів, 1995. – Н. 22. – С. 1-20.

[24] Пор.: OL 20.

[25] Так само, 21.

[26] Пор.: OL 18.

[27] Пор.: Hryniewicz W., Ko?cio?y siostrzane. – Warszawa, 1993. – С. 11.

[28] Українські тексти проповідей див.: Іван Павло ІІ, Проповідь на молебні до Матері Божої на під час святкувань 400-річчя Берестейської Унії в Римі (6 липня 1996 р.) // Світло. – Львів, 1996. – Н. 10. – С. 324-325; Іван Павло ІІ, Проповідь з нагоди святкування 400-річчя Берестейської Унії в Римі (7 липня 1996) // Світло. – Львів, 1996. – Н. 10. – С. 326-327. Пор.: Цимбалістий В., Рим урочисто провів святкування 400-річчя Берестейської Унії // Світло. – Львів, 1996. – Н. 9. – С. 281-283;

[29] Див.: Іван Павло ІІ, Апостольський лист "Наближається день" з нагоди 400-річчя Берестейської Унії (12 листопада 1995). – Львів, 1996.

[30] Див.: Войтыла кард Кароль, Граница Европы: где она? // Единство в многообразии. – С. 11.

[31] Іван Павло ІІ, Апостольський лист "Коли минулого місяця листопада" (Cum superioris mensis novembris) до Йосифа кард. Сліпого Верховного Архиєпископа Львівського Українців (19 березня 1979 р.) // Благовісник. – Рим, 1979. – Кн. 1-4. – С. 9-14.

[32] Іван Павло ІІ, Послання до укранців-католиків "Великий Дар Хрещення" (Magnum Baptismi Donum) з нагоди Тисячоліття Хрещення Київської Русі (14 лютого 1988 р.) // Патріархат. – 1988. – Н. 6. – С. 3-6.

[33] Іван Павло ІІ, Апостольський лист "Наближається день" (Dies Veniens) з нагоди 400-річчя Берестейської Унії (12 листопада 1995 р.). – Львів, 1996.

[34] Пор.: OL 21 та UUS 60.

[35] Пор.: Гринєвич В., Один Господь, одна віра // Сопричастя. – Львів, 1996. – Н. 3-4. – С. 86.

[36] Пор.: Иоанн Павел II, Проповедь за Божественной Литургией отслуженной Вселенским Патриархом Димитрием в праздник святого апостола Андрея, (30 ноября 1979 г.) // Единство. – С. 29.

[37] Див.: Cl?ment O., Prawda was wyzwoli. Rozmowy z patriarch? ekumenicznym Bart?omiejem I. – С. 190.

[38] Див.: UUS 33; Пор.: Hryniewicz W., Hermeneutyka w dialogu. Szkice teologiczno-ekumeniczne. – Т. 2. – Opole, 1998. – С. 17-38.

[39] Пор.: UUS 29.

[40] Див.: ДЕ 14. Пор.: UUS 28; Jask??a P., Ekumenizm. – С. 78.

[41] Skowronek A., Sens i znaczenia dialogu // KChJ. – С. 514.

[42] Пор.: UUS 36.

[43] Rahner K., Zur Enzyklika"Humanae vitae" // Schriften 6. – С. 105, цит. за Skowronek A., Sens i znaczenia dialogu. – С. 515.

[44] Див.: UUS 18-19.

[45] Див.: Nagy S., Ko?cio?. – С. 308.

[46] Див.: Jan Pawel II, Homilia pod czas "Mszy o pok?j" (1979) // Jan Pawe? II w dialogu. – С. 131-132; Пор.: Hryniewicz W., Ko?cio?y . – С. 166.

[47] Пор.: OL 20 та НД 6.

[48] Див.: Іван Павло ІІ, Будьте постійною "розчиною" сопричастя та єдності у світі, позначеному напруженнями і поділами // Сопричастя. – Львів, 1996. – Н. 1. – С. 5.

[49] Jan Pawe? II, Homilia podczas "Mszy o pok?j". – С. 131-132.

[50] Іван Павло ІІ, Проповідь під час торжественної Служби Божої (11 липня 1988 р.) // Патріархат. – 1988. – Н. 9. – П. 8. – С. 12.

[51] Див.: SA 27.

ТОП читають в Богослов'ї

лист. 30, 2009 44763

Четвертий місяць вагітності - Нарешті малюк подав матері сигнал

Запам'ятайте точну дату перших порухів З приводу цього у вагітних часто виникають зайві…
груд. 03, 2009 39096

Сьомий місяць вагітності: я все чую

Організм малюка вже цілком сформований, підтвердження цьому - народження повноцінних…
Сповідь
лист. 20, 2013 36620

Як підготуватись до сповіді?

Ви замислюєтеся про те, щоб піти на, але ще не зважилися це зробити? Вас бентежить, що ви…
груд. 27, 2009 33502

Святі Тайни

Методологія навчання предмету „Святі Тайни” о. Володимир Лось Викладач Духовної…
лист. 30, 2009 30495

Другий місяць вагітності: час вживати фолієву кислоту

Який він - ваш малюк Ваш малюк схожий на велику кому, довжиною 3-4 сантиметри і вагою 2-3…
груд. 03, 2009 22641

Шостий місяць вагітності: "Я вже вмиваюся"

Зовнішній вигляд маляти максимально наближений до новонародженого - чітко вимальовуються…