Українська Православна Церква Московського Патріархату провела опитування  представників Помісних Православних Церков, головні питання і акценти були розставлені над питанням відносин і перспектив між УПЦ (МП) та УПЦ КП, останніх Московський Патріархат називає розкольниками. В опитуванні також православні церкви дали відповідь на апеляцію Синоду УПЦ КП до світового православ'я в питанні визнання Святих Таїнств, представники православних церков не засудили практики перехрещування.

 

Представникам Помісних Церков поставили по три запитання:

1. Основною больовою точкою Української Православної Церкви на сучасному етапі є проблема розколу. Які складні ситуації актуальні для інших Помісних Православних Церков, і що робиться для їх вирішення?

2. Українські розкольники у намаганнях виправдати своє відпадання від Церкви шукають приклади та аналогії в церковній історії. Наскільки реальною є ситуація, коли одна з відпалих гілок Українського Православ’я може бути визнана Помісними Православними Церквами? У цьому ж контексті — чи може бути засуджена, як того вимагають розкольники, практика перехрещування під час повернення з розколу, яка існує в УПЦ?

3. Який найбільш вдалий приклад місіонерської, соціальної чи просвітницької діяльності здійснено у вашій Помісній Церкві за останній час? Видається цікавим, чим живуть православні віруючі в інших країнах, і яким чином тут, в Україні, ми могли б перейняти їхній досвід.

Константинопольська Православна Церква, Митрополит Гальский Эммануил:

Розкол, який існує в Православній Церкві в Україні, стосується не тільки України - він стосується всієї Православної Церкви. Бо якщо один член страждає, то страждає і все тіло. І ми вважаємо, що Україна є членом тіла Православної Церкви, тому наше ставлення, як Вселенського Патріархату, до Української Православної Церкви - це відношення саме батьківське.

У 2008 році, коли приїжджав Вселенський Патріарх Варфоломій і служив разом з вже спочилим Патріархом Алексієм ІІ, він мав тільки це бажання і такі батьківські наміри, щоб сприяти відновленню єдності Церкви в Україні.

І ми віримо, що до цього є тільки одна дорога, єдиний шлях - це повернення розкольників в Православну Церкву, яку очолює Митрополит Володимир.

Вважаємо, що сам образ, особистість і діяльність Митрополита Володимира, як Предстоятеля УПЦ, протягом останніх 20 років були і залишаються головними факторами стабільності церковного життя в Україні.

Звичайно, діалог повинен тривати, щоб не залишати можливості виникнення більшого числа інших розкольницьких громад або груп.

І звичайно, ми не можемо дозволити, щоб православні відходили від православної віри і йшли до уніатів або іншиху угруповань. Київ є матір'ю всього східнослов'янського і навіть російського християнства, має постійний, безперервний зв'язок з Константинопольською Церквою - і ми говоримо про це не тільки сьогодні, про це свідчить і історія, і храми, побудовані в той час. Тому кожен раз, коли ми приїжджаємо до Києва, ми вважаємо, що приїжджаємо в наше місто. Чим швидше буде подолано розкол, тим краще буде це для блага всієї Православної Церкви.

Про відносини  Константинополя і Москви

Сьогодні відносини між Константинополем і Москвою покращилися, і ми повинні як зіницю ока берегти ці хороші відносини між нашими Церквами, ті взаємини, які ми обробляли протягом багатьох років з таким трудом.

Я впевнений, що Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирило налаштований вирішувати ці проблеми.

Ми зараз працюємо над скликанням великого Всеправославного Собору. Це дійсно, старання і турбота не тільки Патріарха Константинопольського, а й усіх інших Православних Церков. Нам потрібно знайти ключі для вирішення тих проблем, які зараз стоять перед усіма православними.

Про ювілей  Предстоятеля УПЦ

Але оскільки ми приїхали на святкування 20-річчя предстоятельства Блаженнішого Митрополита Володимира, я хотів би ще раз висловити через ваш сайт найтепліші побажання від Святійшого Патріарха Константинопольського Блаженнішому Митрополиту Володимиру. Побажати йому доброго здоров'я, многоліття і доброго продовження його боголюбивого пастирського служіння. Щоб ми в Україні, яку Вселенський Патріархат дуже сильно любить, побачили кращі дні.

Про можливість визнання розкольників

Константинопольський Патріархат не має зв'язків з розкольниками (це до того, що в середовищі УПЦ КП ведуться розмови про постійні консультації з Вселенською Патріархією щодо визнання - ред.). Він їх не визнає і не признáє. І Константинопольська Церква не має іншої лінії, крім тієї, яка властива всім православним.

Не може бути навіть і мови про одностороннє визнання розкольників (це до того, що нібито Константинополь може визнати їх окремо - прим. Редакції). Вселенський Патріархат завжди дивився не на свої інтереси, щоб їх якось захистити або відстояти, а щоб захищати інтереси всієї повноти Православної Церкви.

І розмови про те, що наша Церква нібито може їх визнати - вказує на те, що як Шекспір написав «Сон в літню ніч», так і Філарет намагається написати свій «Сон в літню ніч»

Елладська Православна Церква Митрополит Месогійський і Лавреотікійський Миколай:

Про розкол

Кожна Церква має свої особливості та свої історичні характеристики, тому добре, щоб, скажімо, одна Церква вивчала історію іншої. Але головне, щоб у цьому питанні ми покладались на десницю Божу, а не на свої, людські сили.

Виходячи з того, що мені відомо про вашу історію, я не можу накладати на вас якісь свої лекала, проте можу сказати, що все, що базується на терпінні і любові, то є святим.

Звичайно, що не може й бути мови, що «Київський патріархат» визнають, бо Помісні Православні Церкви визнають лише канонічну Православну Церкву. Вилікування розколу — це внутрішнє питання Української Православної Церкви, і вирішувати його вона має так, як сама вважає за потрібне, щоб не було тиску з боку інших Помісних Православних Церков.

У нас також є проблеми з розколом старостильників. Це почалося в 1924 році, і скоро вже виповниться майже 100 років, як цей розкол триває. У моїй митрополії є 18 монастирів і 12 парафій, які належать до семи різних старостильницьких юрисдикцій, які навіть не спілкуються між собою. Я вимушений дуже обережно до них ставитися, дуже делікатно. Два з цих монастирів і чотири парафії сьогодні вже готові перейти до нас — і це через 100 років!

Але питання з цими парафіями не стоїть так гостро, бо вони знаходяться у стані занепаду. Проблема ж ваша полягає в тому, що парафії розкольницької Церкви поки що сильніші, ніж наші старостильницькі парафії.

Скажу так – те, що не дасть логіка і не є в можливостях людини, то все доповнить і дасть Господь. Тому нашою метою є довести нашу святість, істинність нашої Церкви через наше життя.

Про визнання таїнств

Я не можу чогось порадити, тому що ви самі маєте вирішувати, як вам чинити, з огляду на вашу ситуацію. Але я можу розповісти, як ми вирішуємо подібну проблему в нас, у Греції.

У Греції Священний Синод нашої Церкви прийняв рішення не визнавати хрещення старостильників, а приймати їх тільки через перехрещення. Але я мав велику проблему в моїй Митрополії через те, що до нас приїхало чимало людей із Росії, України, які живуть за старим календарем. А це тисячі людей. Тож я попросив дозволу Священного Синоду приймати їх через миропомазання, і ми їх прийняли. Дійсно, їх дуже багато перейшло до нас.

Про заходи, які вживаються задля подолання розколу в Елладській Православній Церкві

Перш за все, я відвідую їх, спілкуюся з ними, щоб зрозуміти їхні прагнення та намагання. Наприклад, вони дуже антиекуменістично налаштовані, дуже консервативні. Тому я намагаюся зрозуміти їхню логіку, через що вони мене люблятьJ. Люблять ще й тому, що я — єдиний єпископ, який раніше жив на Святій горі Афон. Я їм розповідаю про Святу гору, свідчу про свою до них любов, тримаюся в русі традиційних цінностей. Але не відступаю, коли справа торкається принципових питань.

Ось, на цьому тижні, коли повернуся додому, поїду в один монастир – там уже мене, як єпископа, поминають за богослужінням, хоча вони є старостильниками…

Тобто, я вважаю, що потрібно більше працювати з простим народом, аніж з вождями розколу.

Про сучасний стан і досягнення Православ’я в Греції

Елладська Церква зараз переживає важкі часи, але це пов’язано не лише з економічною кризою, а стосується й історичних зв’язків між Церквою, державою та суспільством. Що хочу сказати: вчіться на наших помилках. Тримайте державу на відстані витягнутої руки, тому що інакше Церква може секуляризуватися.

З тих тем, які в нашій Церкві зараз дуже добре розвиваються, це допомога бідним. Ми навіть допомагаємо коштами, допомагаємо в лікуванні, годуємо голодних. За останній рік наша Церква виділила на допомогу людям приблизно 100 тисяч євро. Ці гроші ми не брали з банку, ці гроші дав народ, і ми народу їх повернули.

Іншим таким моментом, який дуже успішно розвивається, є розвиток традиційного монашества. Це монашество, яке робить акцент на молитві, тиші й подвигу. Думаю, це допомагає Церкві з духовної точки зору. Так уже повелося, що народ більше любить старців, аніж владику.

Про враження від України

Оскільки я вперше в Україні, то хочу сказати, що дуже радий і душе зворушений тим, що тут побачив. Одразу згадав радянські часи, коли ваша Церква страждала через гоніння, а в нашій Церкві тоді все було нормально. І ось через 20 років ви стали набагато кращі за нас. Дуже радий з того і бажаю, щоб ви розвивалися і надалі.

Зараз ми переживаємо рабство навіть більше за ваше радянське. Це — західне, секулярне рабство. Та тепер, у наших скорботах, будемо згадувати про вас, щоб спільно долати наші проблеми. Але будьте уважні, щоб те, чого ви набули через гоніння, ви не втратили через секуляризацію.

Маю сказати вам, що найбільша істина Української Православної Церкви знаходиться в печерах Києво-Печерської Лаври. Вона не у величних соборах і храмах — звичайно, це теж є благословенним, — але печери – то є святе. Ви тут, під землею маєте зерно дуже великої цінності! Тож Господь нехай благословляє вас!

Болгарська Православна Церква, Митрополит Ловчанський Гавриїл:

Про розкол в Болгарії та його припинення

Бачите, у нас теж був розкол. Кілька років тому він закінчився. Уряд сприяв свого часу виникнення розколу в 1992 році. Потім знову наш уряд прийняв такий закон про віросповідання, яким фактично розкол був скасований. Уряду дуже допомогло розібратися в ситуації те, що вони бачили, що ніяка Православна Церква не визнає розкольників, а всі визнають тільки канонічну Церкву. В уряді ж люди світські і не завжди можуть розбиратися в цих моментах. Але вони бачили, що Православна Церква єдина і не визнає розкольників.

Так що у нас вже, можна сказати, цього розколу вже немає. Пробували вони подавати в суд в Страсбург, але там у них теж нічого не вийшло. Слава Богу, розкол скінчився.

Я бажаю також Українській Православній Церкві припинення розколу, тому що це дуже важко для Церкви. Коли розкол, важко і справжнє життя налагодити, і дисципліну зберігати. Якщо, наприклад, зробиш священику зауваження, він тебе, буває, у відповідь лякає, що піде разом з приходом до розкольників ...

Одним словом, це був дуже важкий час. І це дуже шкідливо для віри: люди спокушаються.

Про Дії Священноначалія для подоланню розколу

Ми всі боролися, як могли. Я тоді був протосінгелом у Святішого Патріарха, потім був вікарним єпископом в найстрашніші роки розколу. Боролися, як могли, усіма силами. Час був важкий. Господь трошки нам дав потерпіти, а потім позбавив.

Бачите, в історії Церкви які б не були розколи - нічого не залишилося. Залишається тільки одна Православна Церква. Де більше часу, де менше - але в кінцевому підсумку розколи йдуть, залишається тільки канонічна Церква. Так і у вас буде.

Про можливість визнання розкольників

У нас як вийшло? Був Всеправославний Собор в Софії в 1998 році. Він викликав розкольників саме як розкольників, а не як канонічну Церкву. Зажадав від них покаяння. Вони всі написали покаяння: що каються, розуміють, що згрішили. І тоді їм повернули канонічні титули. Але не ті, які вони на себе самовільно взяли, а вже Синод і Патріарх їм могли давати на свій розсуд. Деякі залишилися, деякі потім все одно пішли в розкол, тому що вони собі понавигадували титулів - то митрополитів, то патріархів, і потім це все пішло - їх визнали тільки єпископами.

Якщо ваша Українська Православна Церква прийме їх з розколу, то і Помісні Церкви будуть визнавати. А розкольників самих по собі ніколи не визнають, немає.

Про просвітницьку  ініціативу православної церкви в Болгарії

Ми стежимо і намагаємося займатися соціальною діяльністю по єпархіях - це і турбота про малозабезпечених, і робота з наркозалежними. Зараз працюємо над тим, щоб більше було недільних шкіл, щоб можна було дітей Православ'ю навчати, тому що у нас погано з цим справа йде.

Намагаємося, щоб уряд запровадив вивчення релігії в школах так, як, скажімо, в Росії. Ми давно розробили таку систему, але поки не хочуть. Ті діти, які хочуть вивчати релігію, будуть вчити, а які не хочуть - будуть вивчати світську етику. Але етика - теж предмет, який вчить людину моральності. Менше 1% дітей зараз в Болгарії вивчають Православ'я, що, звичайно ж, страшно мало.

Зараз у нас будуть приймати новий закон про освіту, і нам дуже хотілося б, щоб вивчення релігії увійшло в новий закон, щоб цю систему прийняли. Тому що в Сербії, Румунії, Росії діти вивчають Православ'я, а у нас немає - так що ж буде з нашими дітьми? Яке у них майбутнє?

Це питання зараз дуже важливе для нас. Ми зараз багато літератури намагаємося для дітей випускати, робити якісь проекти для дітей, тому що розуміємо, що це майбутнє країни. І вже саме життя показує, що за останні 20 років у дітей змінилися критерії моральності, у багатьох не вистачає морального виховання.

Про взаємодії Церкви і держави

Такі корисні справи, як освіта і виховання, Церква повинна робити разом з державою. Тому що без держави закон не приймеш. Якщо держава розуміє користь того, що Церква хоче для людей, і буде допомагати, то таким чином, вона отримає і підтримку Церкви. Тому що Церква буде підтримувати той уряд, який хоче хорошого, морального, православного для свого народу. І в цьому сенсі як би сам собою виходить зв'язок держави і Церкви. А так просто, щоб нам ходити перед урядом, - немає в цьому ніякої потреби.

Враження ПРО УКРАЇНУ

Я тут уже не вперше. І мені дуже подобається Україна. Люблю український народ - слов'янський, православний. Я радий, що зараз представляю Болгарську Церкву.

Бажаю Україна, по-перше, позбутися від розколу, тому що це дуже велика рана. Бажаю також, щоб ви дійсно стали країною багатою - і духовно, і матеріально, щоб народ, який, я впевнений, заслуговує гідного існування, щоб він його мав, щоб не треба було українцям ходити по світу і шукати роботу, а щоб вони її знайшли тут.

Бажаю благословення Божого українському народу, українській країні, Українській Церкві.

Олександрійська Православна Церква, Митрополит Аксумський Петро:

Про РАДОСТІ ВІД ЗУСТРІЧІ З УКРАЇНСЬКИМ ПРАВОСЛАВ'ЯМ

Я хочу висловити свою радість, своє здивування, подив урочистостями, які наповнюють серце і свідчать про те, що Христос посеред нас - в Україні, Росії і у всій Православной Церкві. Перебуваючи тут з вами, ми відчуваємо, що, дійсно, в серцях людей панує Сам Христос.

З приводу визнання розкольників, то, звичайно, цього не може бути. Тому що навіть вчора на концерті, де брали участь, як маленькі, так і великі актори, як ченці і черниці, - цей концерт показав, яке насправді життя в вашій Церкви. Це було свідченням стабільності, яка існує сьогодні в Українській Церкві. Нічого не зможе зруйнувати і розколоти спокій, який має Церква сьогодні. Навіть маленькі діти, так, як вони грали, танцювали, вони передали стільки ентузіазму, натхнення народу, - для нас це залишається незабутнім.

Польська Православна Церква, Архієпископ Люблінський и Холмський Авель:

Про розкол в Україні і можливість його подолання

Слава Богу, що в нашій Церкві немає розколу. Якщо б у нас якесь розділення з’явилось, то було б для нас зовсім великою трагедією.

Розкол – то гріх, а кожний гріх лікується нічим іншим, як через покаяння. Церква має свою структуру, свою дисципліну, своє канонічне право, Церквою не можна маніпулювати. У Церкві є визначена проста канонічна дорога.

У міжвоєнний період наші предки, православні Польщі, теж мали свої проблеми, але, слава Богу, не дійшло до розколу. Були важкі часи. Ми в 1924 році дістали автокефалію від Константинопольської Церкви, всі Помісні Церкви схвалили цю автокефалію. Але в цей міжвоєнний період у нас не було євхаристичного спілкування з Матір’ю-Церквою, з Московською Патріархією. Але час у таких питаннях є найкращим лікарем.

Я бажаю для Української Православної Церкви і українського народу, щоб з часом через це лікування, через якийсь період часу, Господь послав радість торжества єдності для святого Православ’я. І ми віримо, коли призиваємо благодать Святого Духа, коли молимося, співаємо молитву Царю Небесний: «Прийди і вселися в нас», що Господь пошле на Церкву в Україні і благодать Святого Духа, і мир, і спокій, і злагоду. І в добрі часи ми, як представники всіх Помісних Церков об’єднаємось у молитві.

Про визнання таїнств і перехрещування

Ми в Польщі живемо в нелегких умовах, тому що православних у нас дуже мало. На такому ґрунті нам вдалося з Римо-Католицькою Церквою підписати декларацію про взаємовизнання Таїнства Хрещення, бо в Польщі є змішані шлюби, і це питання все одно постає. Але з Римо-Католицькою Церквою немає в цьому відношенні такої проблеми, тому що апостольське преємство (спадковість) збережене в обох Церквах.

Очільник «Київського патріархату» Філарет має анафему і очолювана ним структура ніякого місця не має поміж канонічних Церков. Розкольники можуть засуджувати, мовляв, католиків приймають, а своїх не приймають. Але тут треба глибше сягнути, бо ця проблема бере початок від очільника.

Про те, чим живе зараз Польська Православна Церква

Говорячи про життя Православ’я в Польщі та в Україні, варто сказати, що ми становимо одну цілість — у нашому літургічному спілкуванні, у нашому євхаристичному житті.

Моя єпархія в Польщі сусідствує з Волинською, Львівською єпархіями, і в нас тепер є часте спілкування, маємо гарні приклади того спілкування. Тим більше, що багато нинішніх українців є насправді переселенцями з Холмщини, а з них багато є вірянами Православної Церкви. Вони відвідують разом зі своїми священнослужителями церковні свята.

А ще відома Холмська ікона Божої Матері зберігається у Волинському музеї, і щороку я беру участь у святкуваннях. Разом із митрополитом Луцьким і Волинським Ніфонтом ми служимо акафіст перед цією іконою. Таких ініціатив у нас є багато. Сподіваємося, буде розвиватися спілкування і в майбутньому.

Православна Церква Чеських земель і Словаччини, Архімандрит Серафим (Шемятовскій):

Про проблеми в Чеській Церкві

Сама основна проблема у нас в Словаччині - це поширення уніатства. У нас немає як такого розколу всередині Православ'я, але є проблема зовнішня, пов'язана з Греко-католицькою Церквою.

Вона на даний момент більш-менш згладжена, тому що немає причин для боротьби. Але в 1998 році, коли Греко-католицька Церква повернула собі всю нерухомість, а нам за рахунок держави компенсували грошима, ми були змушені будувати свої храми заново. І до сих пір продовжуємо їх будувати.

Наскільки реально, що Помісні Церкви засудять практику Перехрещення?

Думаю, що це абсолютно нереально. У нас навіть тих, хто переходить з Греко-Католицької Церкви, заново перехрещують. І якщо приходить священик, його заново хрестять, а потім - висвячують.

Про молодіжні роботи в Словаччині

У нас в Словаччині в основному проводиться робота з молоддю. Цей рік був проголошений роком родини. Ми привозили частинки мощей святих Петра і Февронії, возимо їх по парафіях, розповідаємо про цих святих.

Християнський портал КІРІОС за матеріалами orthodoxy.org.ua